Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.06.2019 року у справі №814/1723/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2019 року

Київ

справа №814/1723/16

адміністративне провадження №К/9901/30042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа: Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Гордієнко Т.О., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Скрипченка В.О. (головуючий), Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу від 01.08.2016 №213 о/с в частині звільнення, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що її протиправно звільнили, без врахування того, що були наявні підстави для залишення її на службі в поліції з призначенням на посаду, рівнозначну раніше займаній посаді відповідно до п. 2, 5 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію», враховуючи її досвід роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обовязків, кваліфікації та досягнень у службовій діяльності.

3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 07.11.2015 №1 о/с відповідно до п. п. 9, 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» призначено прибулих з Міністерства внутрішніх справ з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування, з 07.11.2015 ОСОБА_1 , яка мала спеціальне звання майор міліції, старшим слідчим Арбузинського відділення поліції Братського відділу поліції, присвоїв їй звання майор поліції.

5. Наказами Голови Національної поліції України від 28.04.2016 №360 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31.05.2016 №440 «Про організаційно - штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області» були скасовані всі тимчасові штати ГУНП в Миколаївській області та оголошені постійні штати ГУНП.

6. 01.06.2016 позивачку письмово попередили про наступне звільнення та роз`яснили положення ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України.

7. 01.08.2016 наказом начальника ГУНП в Миколаївській області №213 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

8. Не погоджуючись із вказаним наказом відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2016 року позов задовольнив.

9.1. Визнав протиправним та скасував наказ від 01.08.2016 №213 о/с Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

9.2. Поновив майора поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого Арбузинського відділення поліції Братського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 02.08.2016.

9.3. Стягнув з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь позивачки заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.08.2016 по 18.11.2016 у сумі 15021 гривень (п`ятнадцять тисяч двадцять одна гривня), без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.

9.4. Стягнув з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 5850 гривень (пять тисяч вісімсот пятдесят гривень).

10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що відповідачем не проводиться реорганізація чи скорочення штатів, а лише здійснюється заміна тимчасового штатного розпису на постійний, ОСОБА_1 не було запропоновано жодної іншої посади, як в постійному штаті ГУНП в Миколаївській області, так і в іншому органі чи підрозділі поліції, суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому, відповідач при вирішенні питання про призначення позивача на посаду постійного штату не міг посилатись на висновок атестаційної комісії про її службову невідповідність, визначений у протоколі від 02.03.2016, оскільки пунктом 28 Інструкції № 1465 передбачено обов`язок керівника звільнити особу в зв`язку з тим, що вона не пройшла атестацію, а не через скорочення штатів. Розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснено на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справі України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання».

11. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ГУНП в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

12. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задоволено частково.

12.1. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу скасовано та прийнято нову постанову суду, якою стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 02.08.2016 по 18.11.2016 у сумі 3307,91 грн. 91 коп., без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 5850 гривень

12.2. В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2017 року залишено без змін.

13. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, що відповідач не надав доказів, що у нього мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також на підтвердження того, що позивачу пропонувалися посади з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня її персонального попередження. Проте, суд не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 2071 грн., оскільки за період перебування позивачки на обліку в Южноукраїнському міському центрі зайнятості їй було виплачено матеріальне забезпечення в сумі 11713,09 грн.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. ГУНП в Миколаївській області (далі - скаржник) звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року.

15. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Гордієнко Т.О., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року і постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

16. В обґрунтування поданої касаційної скарги Головне управління Національної поліції в Миколаївській області вказує на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи безпідставно застосовано норми трудового законодавства, оскільки порядок дій відповідача, під час здійснення реорганізації, передбачений нормами спеціального законодавства - статтею 68 Закону України «Про Національна поліцію». Тому, приписами даної статті передбачено лише необхідність попередження поліцейського про можливість скорочення та врахування керівником досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов`язків при призначенні на інші вакантні посади, що було враховано при вирішенні питання про працевлаштування позивача на посаду постійного штату. При цьому, посилається на те, що скаржником враховано висновок атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 від 02.03.2016, попередній досвід та відношення до службової дисципліни, як на службі в міліції, так і на службі в поліції. Також посилається на помилковість застосування Порядку №260 та вважає, що розрахунок кількості днів оплати вимушеного прогулу повинен бути проведений на підставі п.8 Порядку №100.

17. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

V. Джерела права й акти їх застосування

18. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до абзацу четвертого пункту другого частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

24. Відповідно до статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

24.1. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

24.2. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

24.3. Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

24.4. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

25. Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

26. За змістом статті пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

27. Частиною другою статті 40 КЗпП України обумовлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

28. Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

28.1. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

28.2. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

29. В силу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

29.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

29.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

30. Приписами частин першою - другою статті 235 КЗпП України врегульовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

30.1. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

31. Відповідно до пункту 6 Розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

31.1. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

32. Пунктом 9 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

VI. Висновок Верховного Суду

33. Так, відповідно до наказів Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року № 360дск та від 31 травня 2016 року № 440дск "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Миколаївській області" скасовано всі тимчасові штати ГУНП в Миколаївській області та скорочено всі посади, в тому числі, і посаду яку обіймав позивач.

34. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відбулось у зв`язку зі скороченням штатів відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

35. Проте, з нового штатного розпису вбачається, що штатна чисельність посад складає 3272 особи, замість 3263 посад тимчасового штату, з яких поліцейські 2877, 2191 посад середнього складу поліції, що насамперед свідчить про відсутність скорочення штату у ГУНП в Миколаївській області.

36. За таких обставин, в структурі ГУНП в Миколаївській області відбулась реорганізація, при цьому посаду, яку обіймав позивач скорочено не було.

37. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

37.1. Так, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків.

37.2. В той же час, нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.

37.3. Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

38. З огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.

39. Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2016 року позивача попереджено про наступне вивільнення, проте протягом періоду перед безпосередньо звільненням, тобто до 01 серпня 2016 року, жодних заходів на виконання вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідачем проведено не було, оскільки ОСОБА_1 взагалі не пропонувались вакантні посади, які були наявні в ГУНП в Миколаївській області.

40. Аналіз вищенаведених норм права та обставин справи дають підстави для висновку, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

41. Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, тощо.

42. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

43. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність реорганізації в ГУНП в Миколаївській області, пов`язаної зі скороченням посад, оскільки замість 3263 посад тимчасового штату введено не меншу кількість посад постійного штату, що в свою чергу, свідчить про вчинення дій щодо заміни тимчасового штатного розпису на постійний штатний розпис.

44. При цьому, зі змісту спірних правовідносин судами встановлено, що фактично підставами для звільнення позивача була не реорганізація та скорочення штатів, а наявність відносно неї висновку атестаційної комісії про те, що вона не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

45. Тобто, реальними підставами звільнення у цьому випадку є не реорганізація чи скорочення штатів, а результати атестації.

46. Разом з тим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач при вирішенні питання про призначення позивачки на посаду постійного штату не міг посилатись на висновок атестаційної комісії про її службову невідповідність, визначений у протоколі від 02.03.2016, оскільки пунктом 28 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 № 1465, передбачено обов`язок керівника звільнити особу в зв`язку з тим, що вона не пройшла атестацію, а не через скорочення штатів.

47. Що стосується аргументів касаційної скарги в частині помилкового застосування до спірних правовідносин норм статті Кодексу законів про працю України, то з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди посилалися на статті 40, 42, 49-2 цього Кодексу, в якості додаткового обґрунтування наявності у відповідача обов`язку запропонувати позивачу вакантні посади, які були наявними в ГУНП з моменту його попередження про наступне звільнення до моменту звільнення. Таке застосування загальних норм трудового законодавства не суперечить принципам субсидіарного застосування норм загального права у разі наявності норм спеціального права, оскільки не йде в розріз з вимогами статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

48. Таким, колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем при звільнення позивача вимог статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" і безпідставності її звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 частини 1 статті 77 цього Закону.

49. Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

50. Отже, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 01.08.2016 № 213 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

51. Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.

52. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

53. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

54. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

55. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

56. Такий Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.

57. Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

58. Вперше Закон № 580-VIII був опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

59. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

60. Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

61. Так, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 02 серпня 2016 року по 18 листопада 2016 року. Тобто у період, в який набрав чинності саме спеціальний нормативно-правовий акт (з 27 травня 2016 року).

62. Верховний Суд ураховує приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

63. Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, норми спеціального нормативно-правового акту набрали законної сили, Верховний Суд дійшов висновку про правомірність застосування Порядку № 260 до спірних правовідносин.

64. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата, що, в свою чергу, кореспондується з пунктом 9 Порядку № 260.

65. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

66. При цьому, в силу вимог частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

68. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

69. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 814/1723/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова