Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2019 року

Київ

справа №813/1726/17

адміністративне провадження №К/9901/28739/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу №813/1726/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року, постановлену суддею Гулкевич І.З., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), в якому просив:

1.1. визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Львівській області від 12.04.2016 №806 в частині звільнення позивача;

1.2 поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області з 12.04.2016;

1.3 стягнути з Головного управління Національної поліції в Львівській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 12.04.2016 до дати винесення рішення в цій справі;

1.4 зобов`язати Головне управління Національної поліції в Львівській області внести відповідний запис до трудової книжки щодо звільнення позивача;

1.5 стягнути з Головного управління Національної поліції в Львівській області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 65000,00 грн.

2. Одночасно позивач просив визнати причини пропуску ним строку звернення до адміністративного суду поважними.

3. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, відмовив у задоволенні клопотання позивача про визнання причин пропуску звернення до адміністративного суду із позовом поважними. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди залишив без розгляду.

4. Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наказом ГУ НП у Львівській області від 12.04.2016 №806 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників поліції Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області» на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби поліції, про що йому стало відомо в той же день. Проте він звернувся до суду з цим позовом лише 04.05.2017, тобто з пропуском установленого Кодексом адміністративного судочинства України місячного строку для звернення до адміністративного суду.

5. На обґрунтування поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 посилається на відсутність у нього до квітня 2017 року достатніх доказів на підтвердження протиправності свого звільнення. Так, тільки після прийняття прокуратурою Львівської області постанови від 29 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження №42016141190000031 від 14 березня 2016 року за відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, а також постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2017 року в справі №442/1149/17 (провадження №3/442/382/2017) про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, у нього з`явилася можливість належним чином обґрунтувати свої позовні вимоги та звернутися за захистом порушених прав до адміністративного суду.

6. Судами попередніх інстанцій зазначено, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі, які об`єктивно унеможливлюють або створюють істотні перешкоди для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій, а наведені позивачем причини до таких віднести не можливо.

7. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить ці рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.

9. У доводах касаційної скарги скаржник указує, що для підтвердження протиправності оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Львівській області від 12.04.2016 №806 він був вимушений чекати вирішення питання щодо наявності в його діях кримінального та адміністративного складів правопорушень. З`ясування цих обставин зайняло чимало часу, оскільки досудове розслідування кримінального провадження №42016141190000031 тривало близько року, а справа про адміністративне правопорушення розглядалася судом близько трьох місяців.

10. Позивач указує, що кінцеве рішення в справі про адміністративне правопорушення було саме тим останнім доказом, який в сукупності з іншими доказами, на його погляд, підтверджував протиправність оскаржуваного наказу та давав йому можливість сподіватися на ефективне звернення до суду для відновлення свого порушеного права. Постанова Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в справі №442/1149/17 про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення датується 27.02.2017. Проте вказане рішення оскаржувалося в апеляційному порядку, тому можливість оскаржити наказ про своє звільнення із наданням відповідних доказів він отримав лише після перегляду постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.02.2017 в справі №442/1149/17 судом апеляційної інстанції, а саме - у травні 2017 року.

11. Скаржник наголошує, що органом досудового розслідування були встановлені обставини, що вказують на фальсифікацію висновку службового розслідування та прийнятого за його результатами оскаржуваного наказу, оскільки під час слідства були встановлені абсолютно відмінні обставини з тими, що були відображені в наказі Головного управління Національної поліції в Львівській області від 12.04.2016 №806 і були підставою для його звільнення. Згодом у справах про адміністративне правопорушення не знайшли свого підтвердження й ряд інших обставин, що були відображені в оскаржуваному наказі. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені факти не звернули уваги та не дослідили всіх обставин поважності причин пропуску строку звернення до суду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року.

13. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 05.06.2019 №623/0/78-19, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

14. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

15. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

16. Частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, установленого цим Кодексом або іншими законами.

17. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

18. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

19. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

20. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

ІV. Позиція Верховного Суду

21. Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній від 15 грудня 2017 року), здійснюється виключно в частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Суд керується таким.

24. З аналізу вказаних норм законодавства убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права при звільненні з публічної служби були порушені, то вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

25. Оскільки цей спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду.

26. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

28. Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

29. Аналізуючи зміст статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

30. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

31. Як установлено судами попередніх інстанцій, з оскаржуваним наказом Головного управління Національної поліції в Львівській області від 12.04.2016 №806 позивач ознайомився 12.04.2016. Проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 04.05.2017, тобто з пропуском місячного строку для звернення до адміністративного суду.

32. Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

33. Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

34. Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

35. На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що в нього не було достатніх і вагомих доказів, які б могли підтвердити незаконність прийнятого Головним управління Національної поліції в Львівській області наказу від 12.04.2016 №806 в частині його звільнення, у зв`язку з чим він був вимушений чекати на прийняття рішення стосовно нього в кримінальному провадженні, а згодом - у справі про адміністративне правопорушення.

36. Оцінюючи зазначені ОСОБА_1 доводи, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі, які об`єктивно унеможливлюють або створюють істотні перешкоди для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій, а наведені позивачем причини до таких віднести не можливо.

37. Судом апеляційної інстанції також указано, що приписи статті 99 КАС України пов`язують початок перебігу строку звернення до суду із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не з часом отримання необхідних доказів для звернення до суду.

38. У касаційній скарзі позивач не оспорює момент обізнаності з фактом його звільнення із займаної посади з 12.04.2016, а лише вказує на те, що подання позову в травні 2017 року зумовлене необхідністю зібрання додаткових документів для долучення до матеріалів позовної заяви.

39. Суд зазначає, що спірним наказом від 12.04.2016 №806 позивача було звільнено зі служби поліції у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, яке ґрунтується на самостійних правових підставах.

40. Суд зауважує, що адміністративні суди не позбавлені можливості перевірити обставини звільнення позивача із займаної посади, серед іншого й підстави прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення.

41. Наявність кримінального та адміністративного проваджень відносно скаржника не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання ним адміністративного позову у визначений законодавством строк.

42. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

43. Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

44. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

45. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», («Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).

46. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого Королівства», («Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі», («Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).

47. У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

48. Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

49. Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року в справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 29 рішення від 09 грудня 1994 року в справі «Ruiz Torija v. Spain» («Руїс Торіха проти Іспанії»), заява №18390/91).

50. Ураховуючи приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Судові витрати

51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

52. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

53. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

54. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року залишити без змін.

55. Судові витрати розподілу не підлягають.

56. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко