ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №826/17458/16

адміністративне провадження №К/9901/51638/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (суддя-доповідач Безименна Н.В., судді: Аліменко В.О., Кучма А.Ю.)

у справі №826/17458/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіпартс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві) від 01.09.2016 № 0015941404 та № 0015951404.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 ГУ ДФС у місті Києві оскаржило її у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 та направити справу для подальшого розгляду до цього ж суду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення ГУ ДФС у місті Києві звернулось до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 13 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 судом першої інстанції отримано 18.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2012 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору, а ухвалою від 12.01.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДФС у Київській області про продовження строку для усунення недоліків, апеляційну скаргу повернуто апелянту.

25.01.2018 ГУ ДФС у місті Києві повторно звернулось до суду з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017, одночасно заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк тридцять днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків шляхом надання доказів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та документа про сплату судового збору, оскільки судовий збір заявником апеляційної скарги було сплачено у розмірі меншому, ніж встановлено Законом України «Про судовий збір».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 у задоволені клопотання про відстрочення сплати частини недоплаченого судового збору відмовлено. Продовжено ГУ ДФС у місті Києві строк виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 до 03.04.2018.

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір» органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на апеляційне оскарження з поважних причин.

Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 від ГУ ДФС у місті Києві надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано тим, що станом на дату подання первинної касаційної скарги у апелянта була відсутня можливість сплатити судовий збір у встановленому розмірі у зв'язку відсутністю відповідного фінансування.

З метою виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2017 ГУ ДФС у місті Києві звернулось з листом від 29.12.2017 №8469/26-15-10-02-34 до управління фінансування, бухгалтерського обліку і звітності ГУ ДФС у місті Києві про сплату судового збору у сумі 24944,93 грн., однак службовою запискою №9/26-15-05-03-37 від 05.01.2018 відповідача було повідомлено, що станом на 04.01.2018 проведення платежів по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» неможливо в зв'язку з відсутністю кошторису на 2018 рік та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2018 апеляційну скаргу було повернуто апелянту.

22.01.2018 ГУ ДФС отримано оригінал платіжного доручення, що свідчить про те, що відповідачем з поважних та незалежних від нього причин пропущено передбачений законом строк для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, копію постанови Окружного адміністративного суду від 24.11.2017 у даній справі відповідачем отримано 06.12.2017.

Однак, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження не надано.

В той же час, з огляду на приписи статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційного оскарження визнані судом неповажними.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду