Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.10.2018 року у справі №809/1253/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №809/1253/17

адміністративне провадження №К/9901/62516/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західгазтех»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 (суддя - Могила А.Б.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді - Гудима Л.Я., Пліш М.А.)

у справі № 809/1253/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західгазтех»

до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західгазтех» (далі -Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.09.2017.

Позов мотивовано тим, що контролюючий орган безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при визначенні грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності Товариства, у зв'язку з чим у відповідача не було дістав для прйняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 01.09.2017 № 0007241401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 068 780,00 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 01.09.2017 № 0007251401 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1137469,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 апеляційну скаргу ГУ ДФС в Івано-Франківській області задоволено: постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову та прийнято нову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позову, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення адміністративного позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

ГУ ДФС в Івано-Франківській області у своїх запереченнях просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Товариства складено акт від 11.08.2017, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено наступні порушення:

- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7, п. 21 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", п.44.1, п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 5, п. 6, п. 7. п. 10, п. 11, п. 29 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 922819,00 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 922 819,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 972 748,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено задекларовану суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду декларації з податку на додану вартість станом на 31.12.2016 у сумі 52 607,00 грн.

На цій підставі ГУ ДФС в Івано-Франківській області 01.09.2017 прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 0007241401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1 153 024,00 грн., з яких 922 819,00 грн. - основне зобов'язання, 230 705,00 - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0007251401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 1 215 935,00 грн., з яких 972 748,00 грн. - основне зобов'язання, 243 187,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що укладені між Товариством та ТОВ "Сімузар" і ТОВ "Катзорр" договори реально не виконувались, не призвели до реальних змін у майновому стані позивача, відтак не давали підстав доля формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 198, 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Здійснивши системний аналіз доказів залучених до матеріалів справи, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків ГУ ДФС в Івано-Франківській області про те, що господарські операції з ТОВ "Катзорр" та ТОВ "Сімузар" не мали реального характеру, не призвели до реальних змін майнового стану Товариства, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання договору поставки від 14.04.2016 та договору підряду від 30.12.2015, укладених з ТОВ "Катзорр", та договору субпідряду від 20.06.2016, укладеного з ТОВ "Сімузар".

При цьому судом апеляційної інстанції дано належну оцінку всім доводам та запереченням, наведеним сторонами під час розгляду справи, враховано, що матеріали справи не містять об'єктивних доказів фактичного отримання позивачем від ТОВ "Катзорр" товару та послуг; що контролюючим органом надано інформацію про те, що ТОВ "Сімузар" через відсутність матеріальної та кадрової бази не мало фактичної можливості та не виконувало обумовлені договором роботи; а також факти, встановлені вироком Поділського районного суду міста Києва від 07.04.2017.

Щодо доводів скаржника про скасування ухвалою Київського апеляційного суду від 10.10.2018 вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 про визнання директором ТОВ "Сімузар" угоди про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України (пособництво фіктивному підприємництву, тобто сприяння у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом надання засобів та усунення перешкод), то наведене не спростовує тверджень контролюючого органу про те, що ТОВ "Сімузар" не здійснювало та не мало можливості здійснювати будь-якої господарської діяльності.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, зводяться до переоцінки доказів проаналізованих судами, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини трнтьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західгазтех» залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 в частині відмови в задоволенні адміністративного позову та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова