Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.06.2019 року у справі №820/4106/17
Постанова КАС ВП від 20.10.2022 року у справі №820/4106/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №820/4106/17

адміністративне провадження № К/9901/18456/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (суддя Білова О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді: Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.) у справі №820/4106/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Головне управління ДПС у Харківській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 18 листопада 2016 року №0004111304, від 14 березня 2017 року №0002671304 та №0002661304.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваних рішень податкового органу з підстав не отримування позивачем доходу як додаткового блага.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року скасовано в частині відмови у визнанні протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень від 18 листопада 2016 року №0004111304 та від 14 березня 2017 року № 0002671304. Справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів залишено без змін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2017 року №0002671304 та від 18 листопада 2016 року №0004111304 в частині основного платежу на суму 27779,18 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 6944,80 грн. В задоволенні позовних вимог про скасування податкового-повідомлення рішення від 18 листопада 2016 року №0004111304 в частині основного платежу на суму 92102,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 23025,50 грн. - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 березня 2017 року №0002671304 та від 18 листопада 2016 року №0004111304 в частині основного платежу на суму 27779,18 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 6944,80 грн та у цій частині відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що за умовами Додаткового договору №1 позивачу прощено основну суму боргу в загальному розмірі 151075,59 грн, внаслідок чого вказана сума не може вважатись курсовою різницею.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2016 року №0004111304 в частині основного платежу на суму 92102,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 23025,50 грн, скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що відповідачем порушено порядок проведення документальної невиїзної перевірки, зокрема, позивача несвоєчасно повідомлені про дату та час проведення перевірки.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2015 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 7 жовтня 2016 року № 3859/20-30-13-04/ 2996911359.

Згідно з висновками вказаного акта перевірки у зв`язку із несплатою позивачем податку на доходи фізичних осіб з доходу у розмірі 608 540,94 грн, отриманого як додаткове благо в результаті прощення (анулювання) Банком частини боргу, встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме: підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України, у результаті чого позивачем у 2015 році було занижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 119 881,18 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2016 року №0004111304.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2016 року № 0004111304 - без змін; збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 1522,47 грн (основний платіж - 1217,97 грн, штрафні (фінансові) санкції - 304,50 грн), визначеного податковим повідомленням-рішенням від 18 листопада 2016 року № 0004111304, у зв`язку з помилкою у здійсненому відповідачем розрахунку суми грошового зобов`язання через невірне визначення бази для нарахування податку за ставкою 20%; зобов`язано Центральну ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області винести окреме податкове повідомлення-рішення (за формою «ПС») про застосування штрафних санкцій у сумі 170,00 грн за порушення пп.49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 ПК України в частині неподання річної декларації про майновий стан та доходи.

На підставі вказаного рішення та висновків акта перевірки контролюючим органом додатково винесено податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2017 року №0002671304, яким за результатами розгляду скарги ДФС позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 1 522,47 грн, з яких 1 217,97 грн - за податковими зобов`язаннями, 304,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002661304, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 170,00 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на підставі пункту 120.1 статті 120 ПК України (неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом).

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Підпунктами 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Отже, під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

7 травня 2015 року набув чинності Закон України від 9 квітня 2015 року №321-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань" (далі-Закон №321-VIII), згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК доповнено пунктом 8, згідно з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, непогашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17 дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК (додаткове благо) з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та позивачем (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №2008/0508/45-031-2-1 (на купівлю житлової нерухомості), яким забезпечувалося належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №2008/0508/45-031 від 14 травня 2008 року, у тому числі, щодо повернення кредиту у сумі 58 600 доларів США, яка на дату укладання договорів дорівнювала 295930,00 грн (офіційний курс НБУ за 1 долар США = 5,05 гривень).

5 червня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» повідомило позивача про відступлення прав вимоги за кредитним договором, договором іпотеки Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - Банк) з 25 травня 2012 року.

Між Банком та позивачем 2 лютого 2015 року укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору від 14 травня 2008 року № 2008/0508/45-031, відповідно до умов якого сторони домовились здійснити прощення (анулювання) боргу на суму 9350,00 доларів США, з якої заборгованість за основним кредитним боргом склала 9350,00 доларів США, гривневий еквівалент якої становив 151075,59 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом склала 0,00 доларів США (п.1); змінити валюту виконання зобов`язання за договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту з доларів США на гривні (розмір заборгованості встановлено в розмірі 608935,16 грн за курсом 1 долар США = 16,20 грн) (п.3).

Крім того, судами встановлено, що 17 лютого 2015 року між Банком та позивачем укладено Додатковий договір №2 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якого сторони домовились здійснити прощення (анулювання) за основним кредитним боргом на суму 457465,16 грн.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Дельта банк» надавав повідомлення про анулювання частини боргу позивачу, що містить застереження про анулювання (прощеного) боргу та про обов`язок боржника самостійно сплатити податок з таких доходів та відображення їх у річній податковій декларації, копія якого подана до суду разом з позовом.

Згідно Додаткового договору №1 від 2 лютого 2015 року та Додаткового договору №2 від 17 лютого 2015 року до Кредитного договору №2008/0508/45-031 від 14 травня 2008 року позивачу повідомлено про те, що Позичальник зобов`язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану Кредитором суму боргу.

Суд апеляційної інстанції установив, що за умовами Додаткового договору №1 позивачу прощено основну суму боргу в загальному розмірі 151075,59 грн.

Також апеляційним судом установлено, що зміст Додаткового договору №1 не містить суму курсової різниці, розраховану за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, внаслідок чого сума в розмірі 151 075,59 грн не може вважатись курсовою різницею.

Доводи позивача про порушення порядку та процедури проведення відповідачем перевірки, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не були підставою позовних вимог, а лише вперше зазначено в касаційній скарзі від 11.12.2019 р. а тому такі доводи не могли досліджуватись судами попередніх інстанцій. Окрім того, факт відсутності порушення відповідачем процедури проведення перевірки підтверджено судовим рішенням у справі №520/11716/19.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Судом апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених позивачем у адміністративному позові, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Отже, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Решта аргументів скаржника у призмі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі №820/4106/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко