ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року

Київ

справа №826/4604/17

адміністративне провадження №К/9901/50936/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шелест С.Б., Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є. від 24 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КМДА, відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу КМДА, у якому просить зобов'язати відповідача прийняти відповідне рішення про надання ФОП ОСОБА_2 дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно переліку поданих заяв та отриманих описів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою на отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, однак, у встановлений законодавством строк не отримав оформлених дозволів або відмови у їх наданні. Відповідно до закріпленого законодавством принципу мовчазної згоди вважає, що наявні підстави для зобов'язання відповідача надати відповідні дозволи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дозвільним органом у встановлений законом строк не було прийнято рішення про видачу дозволу або відмову у видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а тому за принципом мовчазної згоди, який прямо передбачений законом, суб'єкт господарювання має право проводити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року задоволено апеляційну скаргу Управління з питань реклами виконавчого органу КМДА, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не витребував та не досліджував подані позивачем документи для надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами на предмет їх відповідності вимогам законодавства у сфері реклами. При цьому, у ході розгляду справи в апеляційному порядку судом встановлено, що за результатами розгляду заяв позивача Департаментом містобудування та архітектури КМДА прийнято накази про відмову у встановленні пріоритетів на заявлене місце розташування рекламних засобів згідно переліку від 14 лютого 2017 року № 87 та № 91 у зв'язку з невідповідністю поданих документів вимогам законодавства у сфері розміщення реклами. Відтак, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування принципу мовчазної згоди у спірних правовідносинах.

ФОП ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року та залишити у силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційна скарга була подана органом, який не приймав участі у розгляді справи судом першої інстанції та не був залученим до участі у справі, відтак, не мав права подавати апеляційну скаргу. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення пункту 9 частини першої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», яким передбачено принцип мовчазної згоди, оскільки дії дозвільного органу, які пов'язані з несвоєчасним направленням суб'єкту господарської діяльності рішення про відмову у видачі документа дозвільного характеру не створюють для такого суб'єкта ніяких правових наслідків.

Від виконавчого органу КМДА надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2, у якому вказується на законність рішення суду апеляційної інстанції та необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 січня 2017 року ФОП ОСОБА_2 подано через центр надання адміністративних послуг до Департаменту містобудування та архітектури КМДА заяви на отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, назва об'єкта - рекламні засоби, у кількості 39 штук, згідно наступного переліку:

- АДРЕСА_1, № НОМЕР_1;

- АДРЕСА_39, № НОМЕР_2;

- АДРЕСА_2, № НОМЕР_3;

- АДРЕСА_3, № НОМЕР_4;

- АДРЕСА_4, № НОМЕР_5;

- АДРЕСА_5, № НОМЕР_6;

- АДРЕСА_6, № НОМЕР_7;

- АДРЕСА_7, № НОМЕР_8;

- АДРЕСА_8, № НОМЕР_9;

- АДРЕСА_9, № НОМЕР_10;

- АДРЕСА_10 № НОМЕР_11;

- АДРЕСА_11, № НОМЕР_12;

- АДРЕСА_12, № НОМЕР_13;

- АДРЕСА_13, № НОМЕР_14;

- АДРЕСА_14, № НОМЕР_15;

- АДРЕСА_15, № НОМЕР_16;

- АДРЕСА_16, № НОМЕР_17;

- АДРЕСА_17, № НОМЕР_18;

- АДРЕСА_18, № НОМЕР_19;

- АДРЕСА_19, № НОМЕР_20;

- АДРЕСА_20, № НОМЕР_21;

- АДРЕСА_21, № НОМЕР_22;

- АДРЕСА_22, № НОМЕР_23;

- АДРЕСА_23, № НОМЕР_24;

- АДРЕСА_24, № НОМЕР_25;

- АДРЕСА_25, № НОМЕР_26;

- АДРЕСА_26, № НОМЕР_27;

- АДРЕСА_27, № НОМЕР_28;

- АДРЕСА_28, № НОМЕР_29;

- АДРЕСА_29, № НОМЕР_30;

- АДРЕСА_30, № НОМЕР_31;

- АДРЕСА_31, № НОМЕР_32;

- АДРЕСА_32, № НОМЕР_33;

- АДРЕСА_33, № НОМЕР_34;

- АДРЕСА_34, № НОМЕР_35;

- АДРЕСА_35, № НОМЕР_36;

- АДРЕСА_36, № НОМЕР_37;

- АДРЕСА_37, № НОМЕР_38;

- АДРЕСА_38, № НОМЕР_39.

У встановлений законом строк належним чином оформлених дозволів на розміщення рекламних засобів або відмови у їх наданні ФОП ОСОБА_2 не отримав, у зв'язку із чим 29 березня 2017 року на адресу відповідача та третьої особи направлено цінним поштовим відправленням повідомлення про застосування принципу мовчазної згоди.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29 грудня 2003 року (далі - Правила № 2067). Ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (пункт 1 Правил № 2067).

Пунктом 2 Правил № 2067 визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Пунктом 1.3 розділу І Порядку розміщення реклами в м. Київ, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253 (далі - Порядок № 37/6253) визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу реклами на підставі розпорядження виконавчого органу КМДА, який дає право на розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.4 розділу ІІ Порядку № 37/6253 видача дозволів заявникам здійснюється у міському дозвільному центрі державним адміністратором за принципом організаційної єдності.

Так, для одержання дозволу заявник або уповноважена ним особа подає державному адміністратору заяву за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2005 року № 1176 «Про затвердження форми заяви на одержання суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою документів дозвільного характеру» (із змінами і доповненнями), до якої додаються: фотокартка та комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6х9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням (конструктивне рішення завірене підписами і печаткою розробника, яке містить інформацію про основні габаритні розміри, вузли кріплення, застосовані матеріали, підключення до інженерних мереж, інші технічні характеристики та дотримання встановлених вимог ДСТУ, ДБН, ЄСКД та інших нормативних документів (формат А4), разом із завіреною належним чином копією ліцензії розробника, що підтверджує право останнього надавати послуги (роботи) на право будівельного проектування та конструювання).

Перелік документів, що додаються до заяви, є вичерпним. Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами видається лише на один рекламний засіб (один об'єкт).

За наявності всіх документів, передбачених пунктом 4.1 цього розділу, заява протягом трьох робочих днів реєструється дозвільним органом у журналі реєстрації заяв та дозволів на розміщення зовнішньої реклами (далі - журнал реєстрації), який ведеться за формою згідно з додатком 2 до Типових правил.

Дозвільний орган протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування рекламного засобу, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу, а також дотримання вимог пунктів 13.2, 13.4 та 13.7 цього Порядку.

Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету.

Рішення дозвільного органу про встановлення пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету оформлюється у вигляді наказу керівника дозвільного органу.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Правил № 2067 видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що рішення (розпорядження) про видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами або відмову у його видачі за результатом розгляду документів розповсюджувачів реклами приймається КМДА за встановленою для цього процедурою. Прийняттю КМДА рішення про надання дозволу або відмову у його наданні передує розгляд цього питання Департаментом, до повноважень якого входить розгляд заяв про отримання дозволу на розміщення реклами у м. Києві, перевірка комплектності документів, встановлення пріоритету місяця розташування об'єкту реклами, а також підготовка пропозицій та проекту відповідного рішення.

Отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», відтак, на дану процедуру поширюються норми зазначеного закону.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 826/2810/17.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що перелік документів, подання яких необхідне для винесення рішення про надання дозволу або відмову у його наданні, строк розгляду заяви та доданих до неї документів, форма рішення дозвільного органу визначені Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», іншими правовими актами.

Відповідно до частини шостої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору або дозвільному органу.

Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.

Згідно із абзацом десятим частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Частиною шостою статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.

Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб'єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, виникнення у суб'єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди настає при наявності системи таких умов: 1) суб'єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття; 2) суб'єктом господарювання документи подані за встановленою законодавством процедурою (у встановлений строк, до відповідного суб`єкта владних повноважень, у відповідній формі тощо); 3) подані суб'єктом господарювання документи відповідають вимогам законодавства; 4) закінчення строку розгляду поданих документі - 10 робочих днів від дня подання заяви; 5) відсутність/несвоєчасність відповіді суб'єкта владних повноважень по суті поданої заяви.

Таким чином, принцип мовчазної згоди може бути застосований за умови, якщо суб'єктом господарювання дотримані всі вимоги законодавства, а у суб'єкта владних повноважень відсутня альтернатива у прийнятті або не прийнятті позитивного рішення за зверненням такого суб`єкта господарювання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ФОП ОСОБА_2 було подано документи разом із заявами про отримання дозволів 05 січня 2017 року. Відповідні документи мали бути розглянуті протягом 10 робочих днів з прийняттям рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету, однак, у визначений законодавством строк, будь-якого рішення за результатами розгляду заяв позивача не прийнято.

Судами також встановлено, що згідно з позицією, висловленою Державною регуляторною службою України, суб'єктам господарювання рекомендовано, у разі невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку, направляти рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення до дозвільного органу «повідомлення про початок роботи», застосовуючи право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, отримане за принципом мовчазної згоди (із зазначенням дати).

У свою чергу, дозвільним органам рекомендується брати до уваги таке повідомлення та розцінювати набуття права суб'єктом господарювання на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності як юридичний факт, який не може бути змінено або припинено у зв'язку з несвоєчасним направленням йому рішення про відмову у видачі документу дозвільного характеру.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_2 листом від 29 березня 2017 року повідомив КМДА та департамент містобудування та архітектури КМДА про застосування принципу мовчазної згоди.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі витребуваних у відповідача доказів, Департаментом містобудування та архітектури КМДА прийнято накази про відмову у встановленні пріоритетів на заявлене місце розташування рекламних засобів згідно переліку від 14 лютого 2017 року № 87 та № 91. Підставою для відмови у встановленні пріоритетів, згідно листів направлених Департаментом містобудування та архітектури на адресу позивача 24 лютого 2017 року № 055-3407 та 27 лютого 2017 року № 055-3576 слугувала невідповідність поданих документів вимогам законодавства у сфері розміщення реклами, а саме:

згідно об'єктів наведених у таблиці № 1 перевищення максимально допустимого формату РЗ відповідно до зонування розміщення зовнішньої реклами в м. Києві; не дотримано необхідно відстані до РЗ (підпункти 13.1 та 13.2 розділу ІІ Порядку № 37/6253); надання на заявлене місце розташування РЗ зареєстрованого у встановленому порядку дозволу (підпункт 4.3 Порядку № 37/6253); не вірно вказана адреса, конструктивне рішення не відповідає встановленим вимогам ДСТУ, ДБН, ЄСКД та іншими нормативно-правовим документам (підпункт 4.1 Порядку №37/6253);

згідно об'єктів наведених у таблиці № 1 у порушення підпункту 4.1. Порядку № 37/6253 конструктивне рішення не відповідає встановленим вимогам ДСТУ, ДБН, ЄСКД та іншими нормативно-правовим документам; поданий комп'ютерний макет РЗ на фоні оточуючої забудови не відповідає адресі місяця розташування об'єкта, на який видається документ; під час надання на заявлене місце розташування РЗ зареєстрованого у встановленому порядку дозволу (підпункт 4.3 Порядку № 37/6253); не дотримано необхідної відстані РЗ (підпункти 13.1 та 13.2 розділу ІІ Порядку № 37/6253).

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що принцип мовчазної згоди не означає, що таке право є абсолютним і набувається у будь-якому випадку, коли у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано та не направлено.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2018 року № 806/1000/17 «мовчазна згода», як правило, виявляється у бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Оскільки дозвільним органом були прийняті рішення у формі наказів про відмову у встановленні пріоритету на заявлені позивачем місця, такі рішення чинні та прийняті у зв'язку з невідповідністю поданих документів вимогам законодавства у сфері розміщення реклами, відсутні підстави для застосування принципу мовчазної згоди у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що закріплені у законодавстві гарантії прав суб'єктів приватного права (зокрема, процесуальні строки, можливість застосування принципу мовчазної згоди тощо), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 та від 19 червня 2018 року у справі № 464/2638/17.

Крім того, дотримання всіх вимог до розміщення зовнішньої реклами у м. Києві становить значний суспільний інтерес, оскільки столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав, зокрема, у сфері здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення (частина п'ята статті 1, пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що КМДА було несвоєчасно вирішено питання про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, оскільки позивачем не оскаржувались дії та/або бездіяльність КМДА, а також накази про відмову у встановленні пріоритетів на заявлене місце розташування рекламних засобів від 14 лютого 2017 року № 87 та № 91.

Стосовно доводів скаржника про те, що апеляційну скаргу подано органом, який не приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції та не був залучений до участі у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідачем у даній справі є виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Управління з питань реклами КМДА згідно з Положенням про Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим розпорядженням КМДА від 30 січня 2017 року № 85 (далі - Положення № 85), є структурним підрозділом виконавчого органу КМДА, підпорядковується Київському міському голові, підзвітне та підконтрольне Київській міській раді у порядку, визначеному регламентом Київської міської ради.

Пунктом 5 Положення № 85 передбачено, що основними завданнями Управління є, зокрема, є регулювання діяльності з розміщення реклами.

Відповідно до підпункту 6.7 Положення № 85 Управління з питань реклами приймає рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову в установленні такого пріоритету.

Відповідно до частини шостої статті 328 КАС України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. У разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

З наведеного вище слідує, що Управління з питань реклами виконавчого органу КМДА є суб'єктом владних повноважень у розумінні частини першої статті 4 КАС України, реалізує повноваження у спірних правовідносинах, тобто є їх безпосереднім учасником, відтак, доводи скаржника про відсутність у даного органу повноважень щодо звернення до суду з апеляційною скаргою у даній справі є необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує, що разом із поданням апеляційної скарги Управління з питань реклами заявляло клопотання про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, проте таке клопотання не було розглянуто апеляційним судом.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення апеляційного суду у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що колегія суддів залишає без змін рішення апеляційного суду, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз