Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 803/240/16

адміністративне провадження № К/9901/25633/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Хохуляк В.В. ., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2016 року (суддя Костюкевич С.Ф.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 року (головуючий суддя Гуляк В.В., судді: Коваль Р.Й., Судова-Хомюк Н.М.)

у справі № 803/240/16 (№ 876/3421/16)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, податковий орган), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зобов`язати податковий орган надати висновок про відшкодування, стягнути з Державного бюджету суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 18.04.2016 року адміністративний позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0004621701 від 01.02.2016 року.

Зобов`язав податковий орган надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь позивача податку на додану вартість в сумі 51 757 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.09.2016 року скасував постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання податкового органу надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь позивача податку на додану вартість в сумі 51757 грн та прийняв в цій частині нову постанову.

Відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання податкового органу надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь позивача 51 757 грн бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

В частині скасування податкового повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що контролюючий орган безпідставно позбавив платника податків права на включення податкового кредиту на загальну суму 51 757 грн до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Податковий орган зазначає, що позивачем не доведено використання автомобіля в операціях, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість та не підтверджено використання придбаного пального.

Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу податкового органу від позивача на адресу суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2015 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалося в жовтні 2015 року, за результатами якої складено акт від 19 січня 2016 року №116/17-03/3156723212.

Висновками акта перевірки встановлено порушення пп. «а» п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 «б» ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за червень 2015 року на суму 51 757 грн.

За висновками акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2016 року № 0004621701, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 51 757 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції в сумі 25 787,50 грн.

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем придбано у ТОВ «Кондор-Авто» легковий автомобіль «Skoda Octavia» на загальну суму (з ПДВ) 220 600 грн, проте в порушення пп. «а» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податкові зобов`язання з ПДВ за жовтень 2015 року на загальну суму 36 767 грн так як до податкового кредиту приватного підприємця можливе включення податку на додану вартість по транспортним засобам, зареєстрованих лише на суб`єкта господарювання (а не на приватну особу) за умови використання їх в оподатковуваних операціях.

Також платником податків не підтверджено використання та списання у перевіряємому періоді пального, придбаного в Україні в кількості 6 118,52 л та завищено податковий кредит за жовтень 2015 року на суму 14 990,37 грн податку на додану вартість за рахунок включення вартості пального (дизельного пального), придбаного в ТОВ «Синергія 1999».

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що позивач придбав у ТОВ «Кондор-Авто» легковий автомобіль «Skoda Octavia» на загальну суму (з ПДВ) 220 600 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №РН-0000627 від 06.10.2015 року, видатковою накладною №РН-0000627 від 06.10.2015 року, актом прийому-передачі транспортного засобу від 06.10.2015 року, технічним паспортом автомобіля НОМЕР_1 від 07.10.2015 року держ. номер НОМЕР_2 . Покупцем вказано саме фізичну особу-підприємця.

Наказом позивача від 06.10.2015 року №1/с автомобіль «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_3 надано у використання в господарській діяльності, витрати на ПММ та обслуговування автомобіля здійснюються за рахунок коштів позивача.

У зв`язку з придбанням легкового автомобіля «Skoda Octavia» позивач включив до податкового кредиту 36 767 грн за видатковою накладною №РН-0000627 від 06.10.2015 року, що відображено в акті перевірки і не заперечується позивачем.

Судами попередніх інстанцій процитовано пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) за приписами якого не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі зазначеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що придбання позивачем транспортного засобу підтверджено відповідними первинними документами, які видані та заповнені відповідно до вимог законодавства, про що не заперечує відповідач.

Суд не погоджується із вказаним висновком з огляду на те, що податкова накладна, виписана за господарською операцією з придбання автомобіля в матеріалах справи відсутня. Така податкова накладна не описана в акті перевірки, на неї не посилається позивач у позовній заяві.

Аналогічно, щодо придбання пального, в матеріалах справи відсутні первинні документи на таке придбання, тому суд позбавлений можливості переконатись що відповідні суми ПДВ сплачені позивачем як при придбанні автомобіля так і при придбанні пального. Суд зазначає, що визначення суми ПДВ в договорі та видатковій накладній не є підтвердженням сплати ПДВ у складі загальної вартості товару.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо незаконності податкового повідомлення-рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 року у справі № 803/240/16 (№ 876/3421/16) скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В інший частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: В.В. Хохуляк В.П. Юрченко