Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №804/6020/14

провадження №К/9901/12315/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/6020/14

за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, за участю третіх осіб - Університету митної справи та фінансів, Державної фіскальної служби України, Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Литвиненка І. Ю., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Поплавського В. Ю., суддів: Сафронової С. В., Чепурнова Д. В.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, за участю третіх осіб - Університету митної справи та фінансів, Державної фіскальної служби України, Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради, про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виключення квартири АДРЕСА_1, з числа службових.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є користувачем квартири АДРЕСА_1, в якій проживає разом зі своєю сім'єю.

Позивач вказує, що наведену квартиру йому надали у 2006 році у зв'язку з роботою в Академії митної служби України на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, за ордером № 31 у відповідності до вимог статті 118 Житлового кодексу України та згідно з умовами, встановленими постановою Ради Міністрів України № 37 від 04 лютого 1988 року "Про службові жилі приміщення", зі змінами та доповненнями.

У зв'язку з виконанням позивачем умов контракту, Академія митної служби України 19 грудня 2013 року звернулася до Дніпропетровської міської ради із заявою про виключення квартири із числа службових, проте Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви з підстав, що таке виключення не погоджено із Міністерством доходів і зборів України.

Позивач стверджує, що виключення із числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної у місті ради народних депутатів.

Вважаючи, що будь-яких погоджень при виключенні житла із числа службових законодавством не передбачено, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою зобов'язання вчинити дії щодо виключення спірної квартири.

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради вчинити всі необхідні дії з виключення квартири АДРЕСА_2, з числа службових.

В решті позову - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року скасовано в частині зобов'язання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради вчинити усі необхідні дії з виключення квартири АДРЕСА_2, з числа службових.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дніпропетровської міської ради у формі листа № 7/21-1066 від 03 квітня 2014 року "Про виключення квартири АДРЕСА_5 шосе з числа службових".

Зобов'язано Дніпропетровську міську раду розглянути питання щодо виключення квартири АДРЕСА_3, з числа службових.

В іншій частині постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року залишено без змін.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі Державна фіскальна служба України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що спірна квартира згідно з довідкою, яку надано КП "ДМБТІ" Дніпропетровської міської ради, є власністю останньої. У зв'язку з передачею Академії митної служби із сфери управління Держмитслужби до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, що здійснено на підставі розпорядження Кабміну України № 1191-р від 16 листопада 2011 року, всі квартири, які знаходилися на обліку у Держмитслужби, у тому числі і вищенаведена квартира, передана до управління Міністерства освіти України. На цей час потреба у використанні житла, як службового, не відпала і тому підстав його виключати із числа службових - немає, у зв'язку з чим Центральною житлово-побутовою комісією ДФС України прийнято рішення про збереження за житлом статусу службового. Відмовляючи Академії митної служби у задоволенні заяви та виключенні житла із числа службових, відповідач діяв у відповідності до вимог Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04 лютого 1988 року зі змінами та доповненнями. Крім того, наказом Міністерства зборів і доходів України № 318 від 02 серпня 2013 року, яке зареєстровано у Міністерстві юстиції України 02 вересня 2013 року за № 1503/24035, затверджено Положення про порядок забезпечення житловими приміщеннями працівників цього Міністерства та його територіальних підрозділів, згідно з умовами якого, виключення житлового приміщення із числа службових провадиться на підставі клопотання відповідного підрозділу органу доходів і зборів до органу місцевого самоврядування. У зв'язку з тим, що такого клопотання орган ДФС України до Виконкому Дніпропетровської міської ради не надавав, підстави для того, щоб вважати дії відповідача незаконними чи протиправними відсутні.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради № 540 від 21 серпня 1998 року квартиру АДРЕСА_4 і місті Дніпропетровську включено до числа службових.

На підставі наказу Академія митної служби України про надання службового житла від 19 червня 2006 року позивач для себе та своєї родини 08 серпня 2006 року отримав ордер від Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради на вселення до вищевказаної квартири.

Разом з цим 22 червня 2006 року позивачем укладено договір найму цієї квартири із Академією митної служби України.

У грудні 2013 року Академія митної служби України звернулась до Міського голови міста Дніпропетровська із заявою № 11/1-1678 про виключення з числа службових зазначеної квартири та закріплення її за ОСОБА_1 та його сім'єю, проте листом першого заступника голови Дніпропетровської міської ради від 03 квітня 2014 року за № 7/21-1066 відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю попереднього погодження із Міністерством доходів та зборів України про виключення квартири з числа службових.

Згідно з листами КПЖРЕПП Бабушкінського району міста Дніпропетровська від 14 січня 2004 року та КП "Жилсервіс-2" від 14 квітня 2015 року наведена квартира знаходиться у комунальній власності та перебуває на балансі у цього комунального закладу.

Листом КП "ДМБТІ" від 05 травня 2015 року підтверджено, що спірна квартира знаходиться у державній власності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність зобов'язати Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, а не Дніпропетровську міську раду вчинити всі необхідні дії з виключення спірної квартири з числа службових, оскільки у відповідності до вимог пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке затверджено постановою Ради Міністрів України від 04 лютого 1988 року за № 37, саме виконавчий комітет, а не рада, є тим органом, що включає жилі приміщення у число службових та виключає їх із числа службових.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що вимоги про зобов'язання вчинити усі необхідні дії з виключення квартири АДРЕСА_3, з числа службових, не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки суд не вправі на себе перебирати функції суб'єкта владних повноважень відносно внутрішньої компетенції тих органів, повноваження яких безпосередньо передбачені законодавством України а втручання в дискреційні повноваження відповідача не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що підставою звернення до суду слугувала відмова відповідача щодо виключення квартири АДРЕСА_1, з числа службових, яка в свою чергу, перебуває у позивача на праві користування. Тобто у цьому випадку мова йде про захист порушеного права позивача на користування (оренду) приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, під час визначення підвідомчості цієї справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 909/911/17).

За таких обставин, на переконання Верховного Суду спірні відносини склалися стосовно встановлення права на користування приміщенням які, у свою чергу, регулюються цивільним законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України в редакції Закону № 2325-VIII від 13 березня 2018 року, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та постанова Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року в цій справі скасувати.

Провадження у справі № 804/6020/14, відкрите в порядку адміністративного судочинства, закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець