ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №819/1249/17

адміністративне провадження №К/9901/396/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року (головуючий суддя - Твердохліб Н.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2017 року (головуючий суддя - Большакової О.О., судді - Глушка І.В., Макарика В.Я.),

у адміністративній справі № 819/1249/17 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - Управління ПФУ), третя особа: Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі Тернопільської області (далі - Управління ДКС) про зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Управління ПФУ сформувати та подати до Управління ДКС подання про повернення сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3 240 грн. та стягнути з Управління ПФУ за рахунок бюджетних асигнувань сплачений судовий збір в розмірі 640 грн. та понесені витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу, оскільки нерухоме майно ним придбано вперше.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано Управління ПФУ сформувати та подати до Управління ДКС подання про повернення ОСОБА_1 3 240 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн. сплачений згідно квитанції № 0.0.812078880.1 від 21 липня 2017 року та 500 грн. правової допомоги.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2017 року постанову суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу в розмірі 500 гривень скасовано та прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що Пенсійний Фонд України не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. Представлені позивачем документи не можуть вважатися достатніми для обґрунтування її вимог, оскільки не підтверджують факт придбання житла в минулому, чи придбання житла вперше.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги касаційної, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що 20 липня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ріелті-Актив» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 720. Відповідно до пункту 5 цього договору ціна нерухомого майна встановлена в розмірі 324 380 грн.

Відповідно до квитанції Тернопільського відділення публічного акціонерного товариства «Банк Січ» № ПН 2246846 від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсоток від його вартості, що складає 3 240 грн., що зараховані на відповідний рахунок та надійшли до державного бюджету, згідно з довідкою Управління ДКС № 2491 від 29 серпня 2017 року.

21 липня 2017 року позивач звернувся з вимогою до Управління ПФУ про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3 240 грн., оскільки придбав житло вперше і в розумінні пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не є платником даного збору.

Листом Управління ПФУ від 24 липня 2017 року № 13000/07 позивача повідомлено про те, що підстав для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна немає з посиланням на відсутність у Пенсійного фонду України інформації щодо реєстрації права власності громадян на нерухоме майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що за правилами пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як така, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений нею збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладення договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як встановлено судами, факт придбання позивачем нерухомого майна вперше підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 21 липня 2017 року, згідно якої позивач є власником квартири, що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 липня 2017 року.

Відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» №1149/07-2 від 7 вересня 2017 року станом на 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 не має зареєстрованого майна в місті Тернополі.

Згідно з довідкою філії - Тернопільського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» № 117.22-33/439/19468/2017-19/вих від 13 вересня 2017 року, ОСОБА_1 у списках на приватизацію житла не перебуває та житлові чеки для приватизації державного житлового фонду не використовував.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання в касаційній скарзі на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 3 240 грн.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи в межах касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року в незміненій частині, та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду