Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №809/1884/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

Київ

справа №809/1884/16

касаційне провадження №К/9901/18288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС (далі - Митниця) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 (суддя - Матуляк Я.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (головуючий суддя - Богаченко С.І., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови,

УСТАНОВИВ:

21.12.2016 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Митниці, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів № 206050001/2016/000440/2 від 20.09.2016; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 206050001/2016/00505 від 20.09.2016, прийняту Митницею.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що Митниці були надані документи, необхідні для митного оформлення транспортного засобу, придбаного у нерезидента України. Митниця витребувала додаткові документи, відмовила у митному оформленні (випуску) транспортного засобу та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів. Вважаючи карту відмови та рішення Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив їх скасувати.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 17.01.2017 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 20.09.2016 №206050001/2016/000442/2 від 20.09.2016; визнав протиправною та скасував картку відмови Митниці в прийнятті митної декларації при митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.09.2016 №206050001/2016/00505.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.03.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди встановили, що декларант ОСОБА_2 подав до Митниці митну декларацію за формою МД-2 № 206050001/2016/402584 від 19.09.2016, згідно якої митна вартість транспортного засобу Mercedes-Benz E-220 CDI 2010 року, придбаного у нерезидента, була визначена позивачем за ціною договору (згідно рахунку-фактури (інвойса)). За результатом проведеного митного контролю Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №206050001/2016/000442/2 від 20.09.2016, відповідно до якого здійснила коригування задекларованої декларантом ОСОБА_2 митної вартості товару за резервним методом на підставі інформації, вказаної у каталозі Schwackeliste 08/2016 ст.633, з врахуванням коригувань на комплектацію автомобіля та технічний стан. Підставою для коригування митної вартості товарів Митниця зазначила відсутність у документах, поданих декларантом ОСОБА_2, усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари. Також, Митниця направила ОСОБА_2 електронне повідомлення з вимогою надати додаткові документи, які підтверджують митну вартість, а саме - висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, відповідно до пункту 8 частини третьої статті 53 Митного кодексу України, на яке позивач надав відповідь про неможливість надання такого висновку. В свою чергу Митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів та складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 305060904/2016/00008.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що позивач для оформлення транспортного засобу за першим методом (за ціною договору) надав усі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни транспортного засобу, що ввозиться на митну територію України, а Митниця безпідставно застосувала резервний метод визначення митної вартості та не довела неможливість визначення митної вартості транспортного засобу за ціною договору та необхідності визначення такої вартості за другорядним методом. Також суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови.

Митниця оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.04.2017 відкрив касаційне провадження у справі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами не було враховано ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору, зокрема тому, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, що в силу пункту 2 частини шостої статті 54 Митного кодексу України дає підставу митному органу відмовити у митному оформленні товару.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.02.2018 прийняв касаційну скаргу Митниці до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 20.02.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що декларант позивача одночасно з митною декларацією в повному обсязі надав до Митниці документи, які підтверджують митну вартість транспортного засобу, згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а також витрати на транспортування вантажу від місця завантаження до перетину митного кордону України, тоді як Митниця не довела, що подані декларантом ОСОБА_2 документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому Митниця не обґрунтувала та не довела неможливість визначення митної вартості за ціною контракту (методом № 1). Також, суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Таким чином, доводи Митниці, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити. Посилання Митниці на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна