ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 460/713/21

адміністративне провадження № К/9901/38898/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бевзенка В. М., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинення певних дій

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Сеника Р. П., суддів Кухтея Р. В., Носа С. П. ),

УСТАНОВИЛ:

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бевзенка В. М., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинення певних дій

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року (постановлену у складі головуючого судді Сеника Р. П., суддів Кухтея Р. В., Носа С. П. ),

УСТАНОВИЛ:

1. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинення певних дій.

2. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка також містила клопотання про звільнення від сплати судового збору.

3. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишено без руху апеляційну скаргу у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме не додано документа про сплату судового збору, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.

4. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні повторного клопотання позивача про звільнення від сплату судового збору та повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.

5. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI (далі - ~law20~) визначено чіткий перелік умов, за наявності яких позивача може бути звільнено від сплати судового збору.

Водночас доказів наявності у позивачки статусу особи, визначеної у ~law21~ або існування будь-яких інших передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати судового збору ним суду не надано.

6. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачкою не усунуто недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі від 28 вересня 2021 року, та повернув скаргу особі, яка її подала.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивачка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

8. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням ~law22~.

9. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції протиправно не взяв до уваги те, що вона як член сім'ї, а саме дружина померлого ветерана війни, що підтверджується відповідним посвідченням, має право на пільги щодо сплати судового збору.

10. Крім того, позивачка у касаційній скарзі також зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31 серпня 2018 року у справі № 539/2462/17 та від 20 травня 2020 року у справі №160/4401/19, де Суд зазначив, що позивачі, як члени сім'ї померлого ветерана війни, у відповідності до положень ~law23~ звільняються від сплати судового збору.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до суду 27 жовтня 2021 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 8 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №460/713/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

13. Суддя-доповідач ухвалою від 16 грудня 2021 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 грудня 2021 року.

14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

15. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому Суд зазначає, що відповідачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 16 листопада 2021 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи

16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

17. Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

18. Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

19. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні, з огляду на наступне.

20. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

21. Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина 3 статті 2 КАС України).

22. Згідно з частиною 1 статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

23. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та залишено без руху апеляційну скаргу у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, а саме не додано документа про сплату судового збору, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.

24.12 жовтня 2021 року на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 28 вересня 2021 року, відповідно до якого просила звільнити її від сплати судового збору. При цьому до вказаного клопотання, як і до апеляційної скарги, додано копії посвідчення № НОМЕР_1 від 7 лютого 2006 року про те, що позивачка є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою та членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30 грудня 2006 року.

25. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні повторного клопотання позивачки про звільнення від сплату судового збору та повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.

26. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями ~law24~ визначено чіткий перелік умов, за наявності яких позивача може бути звільнено від сплати судового збору. Водночас доказів наявності у позивача статусу особи, визначеної у ~law25~ або існування будь-яких інших передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати судового збору ним суду не надано.

27. Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд та вважає за необхідне вказати таке.

28. Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.

29. Відповідно до частин 5 -6 статті 296 КАС України до апеляційної скарги додаються:

1) документ про сплату судового збору;

2) копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи;

3) копії доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

30. Згідно із ~law26~ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

31. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни встановлено Порядком видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302.

32. Пунктом 4 вищезазначеного Порядку встановлено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".

33. В свою чергу статтею 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;

- батьки;

- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

- діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

2) дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

На дружин (чоловіків) померлих інвалідів війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя інвалідами, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті інваліда.

34. Так, із доданих до апеляційної скарги доказів вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 7 лютого 2006 року є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою та членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30 грудня 2006 року (Т.1, а. с. 52).

35. Відповідно до ~law30~ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

36. Однак, вказана пільга не поширюється на дружину померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1.

37. Згідно із наданого посвідчення дружини померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, вбачається, що пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, передбачені частиною 2 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

38. Водночас зазначена стаття не передбачає пільги щодо сплати судового збору.

39. Таким чином, відсутні підстави звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ~law32~.

40. Разом з тим, при перевірці апеляційної скарги на відповідність вимогам статті 296 КАС України судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_1 є членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_2, виданим 30 грудня 2006 року, і яке було долучено до апеляційної скарги та до клопотань про звільнення від сплати судового збору.

41. Тобто, позивачка як член сім'ї померлого ветерана війни у відповідності до положень ~law33~ звільняється від сплати судового збору.

42. Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 31 серпня 2018 року у справі № 539/2462/17 та від 20 травня 2020 року у справі №160/4401/19, про що і зазначила скаржник у касаційній скарзі.

43. Отже, суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що доказів наявності у позивачки статусу особи, визначеної у ~law34~ або існування будь-яких інших передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати судового збору нею суду не надано та безпідставно повернув апеляційну скаргу.

44. Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції ~law35~ та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2018 року у справі № 539/2462/17 та від 20 травня 2020 року у справі №160/4401/19, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

45. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції ~law36~ та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.

46. Також, в контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

47. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

48. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

49. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

50. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним ", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м.

Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v.

Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84,86).

51. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

52. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об'єднаних Націй поняття "верховенство права", що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002-2004 рр. ), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

53. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім "інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв'язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов'язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

54. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

55. У справі "Bellet v. France" (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

56. Також, у рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №38366/97,38688/97,40777/98,40843/98,41015/98,41400/98,41446/98,41484/98,41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

57. Крім того, у пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

58. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з'ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі "Lupas and others v. Romania", Заяви № 1434/02,35370/02 та 1385/03, пункт 67).

59. ЄСПЛ також у справі "Корня проти Республіки Молдова" (заява № 22735/07, п. п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі "Уейт і Кеннеді проти Німеччини", заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі "Цалкізіс проти Греції", заява № 11801/04, пункт 44).

60. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п. п. 76-78,97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (див. рішення у справах "Роше проти Сполученого Королівства" (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; "З та інші проти Сполученого Королівства" (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним"; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: "Новіньський проти Польщі" (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34; "Омеровіч проти Хорватії ( № 2)" (Omerovic v. Croatia) ( № 2), № 22980/09, п. 45; "Маширевіч проти Сербії" (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51; "Корнеа проти Республіки Молдова" (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; "Лоулі-Георгопулу проти Греції" (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: "Уеллс проти Сполученого Королівства" (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; "Данн проти Сполученого Королівства" (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

61. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень ~law39~ стосовно звільнення від сплати судового збору, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, чим позбавило позивачку гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

62. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а та від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20.

63. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2,14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

64. Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

65. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

67. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

68. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: В. М. Бевзенко

Н. В. Коваленко