ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №819/492/17

адміністративне провадження №К/9901/4218/18 №К/9901/4399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (суддя Білоус І. О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (судді Коваль Р. Й., Гудим Л. Я., Святецький В. В. ) у справі № 819/492/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - УМВС України в Тернопільській області, відповідач), Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області, відповідач), третя особа - Міністерство внутрішніх справ (далі - МВС України), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ УМВС України в Тернопільській області від 21 лютого 2017 року № 2 о/с "По особовому складу" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ з 21 лютого 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Тернопільській області щодо нерозгляду заяви позивача від 10 лютого 2017 року про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов'язати ГУНП в Тернопільській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття рівнозначної посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні" положення Закону України "Про Національну поліцію" у кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області та видати з цього приводу відповідний наказ з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати ГУНП в Тернопільській області поновити позивача на службі та продовжити термін на подання заяви про бажання продовжити службу в Національній поліції для зайняття посади відповідно до пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" у ГУНП в Тернопільській області, та видати відповідний наказ з цього приводу;

- зобов'язати ГУНП в Тернопільській області внести запис у трудову книжку ОСОБА_1, в якому зазначити стаж на момент поновлення (згідно наказу УМВС України від 04 лютого 2002 року № 007 о/с), який має становити 15 років 5 місяців та 3 дні, вказаний на момент звільнення 07 серпня 2015 року, з дорахуванням часу вимушеного прогулу;

- стягнути з УМВС України в Тернопільській області 250 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний наказ про звільнення є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності для цього підстав, та з огляду на обставини, які встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. При цьому, попередні звільнення зі служби проведено за аналогічних підстав, що й спірному випадку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 05 липня 2017 року, з урахуванням ухвали від 30 січня 2018 року про виправлення описки, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області Богомола О. М. від 21 лютого 2017 року № 2 о/с "По особовому складу". Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок старшого оперуповноваженого в ОСВ) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції управління МВС України в Тернопільській області з 22 лютого 2017 року. Стягнув з УМВС України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 лютого по 05 липня 2017 року в сумі 16 096,08
грн, з урахуванням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та УМВС України в Тернопільській області залишив без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року - без змін.

Мотиви, з яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що відповідач, поновивши ОСОБА_1 на посаді з 21 лютого 2017 року, того ж дня, протиправно, звільнив його з органів внутрішніх справ, оскільки з цієї дати втратили чинність лише штати УМВС в Тернопільській області, а УМВС України в Тернопільській області і на даний час не ліквідоване. При цьому, закінчення тримісячного терміну з моменту попередження про наступне вивільнення є присікаючим (кінцевим) строком для прийняття працівників міліції на службу до поліції, а не для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Тому, суди дійшли висновку, що позивач підлягає поновленню на попередньо займаній посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області (на яку його було поновлено згідно з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року і яка фактично не була виконана), а вимоги до ГУНП в Тернопільській області не підлягають до задоволення, оскільки ГУНП в Тернопільській області не є правонаступником УМВС України в Тернопільській області, а позивач не перебував на службі в поліції.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність посилання УМВС України в Тернопільській області на необхідність закриття провадження у справі, оскільки спір у цій справі та попередніх справах містять різні підстави та предмет адміністративного позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що УМВС України в Тернопільській області не забезпечено реалізацію права позивача на проходження служби в поліції, а судами таке право не відновлене. Незаконність та необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій надає можливість відповідачам укотре уникати виконання судових рішень.

Скаржник зазначає, що суди не врахували, що з утворенням ГУНП в Тернопільській області фактично відбувається реорганізація УМВС України в Тернопільській області, тому позивач повинен бути працевлаштований у новоствореному органі.

Судами не проведено аналіз наявних матеріалів справи, що призвело до помилкового рішення у частині зобов'язання вчинити дії ГУНП в Тернопільській області.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відповідно до своїх повноважень, не змінив рішення суду першої інстанції у частині періоду вимушеного прогулу позивача, хоча на час розгляду справи в апеляційному суді позивачем акцентувалася увага суду на те, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року не виконано. Також суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даної справи порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень лише про часткове задоволення позову.

Також до Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся відповідач - УМВС України в Тернопільській області, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позову. Крім цього, скаржник просить зобов'язати ОСОБА_1 сплатити судовий збір за подання позову в сумі 3 780,00 грн, а позовні вимоги до ГУНП в Тернопільській області залишити без розгляду.

Аргументи скаржника полягають у тому, що судом першої інстанції усупереч процесуальним нормам відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без руху та зобов'язання останнього сплатити судовий збір, унаслідок чого кошти в сумі 3 780,00 грн не надійшли до державного бюджету. Крім того, судом першої інстанції в порушення вимог процесуального закону відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ГУНП в Тернопільській області, а також в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до УМВС України в Тернопільській області про стягнення моральної шкоди, які вже вирішені по суті в інших судових справах.

Скаржник вказує, що в матеріалах справи є всі докази того, що звільнення позивача проведено у відповідності до вимог закону, тому оскаржувані судові рішення про поновлення останнього на посаді слід скасувати. Наголошує, що з дня опублікування Закону України "Про Національну поліцію" до ведення його в дію від позивача не надходили заяви про прийняття на службу в поліцію. Подання позивачем у 2017 році такої заяви з посиланням на пункт 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" є безпідставним, оскільки тримісячний строк, вказаний у цій нормі, являється присікаючим, тобто кінцевим терміном. Окрім відсутності відповідної заяви позивача про прийняття на службу в поліцію, вирішальною є умова відповідності вимогам до поліцейського, тобто не може бути призначена особа без проведення відповідного відбору. Позивач проходив конкурс на зайняття посади поліцейського, проте за результатами конкурсу не був прийнятий на службу в поліцію, а саме, кандидатура ОСОБА_1 не погоджена Управлінням внутрішньої безпеки в Тернопільській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Позиція інших учасників справи

Відповідач - УМВС України в Тернопільській області подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить відмовити в задоволенні вказаної скарги, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив відповідача містить аналогічні доводи, що й подана ним касаційна скарга на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року.

Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційні скарги позивача та УМВС України в Тернопільській області.

Рух касаційної скарги

Ухвалами від 08 та 13 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І. Л., Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

24 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 24 червня 2019 року № 823/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1. відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 04 лютого 2002 року №007/с був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. По день звільнення позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, за час якої отримав звання майора міліції, а на дань звільнення обіймав посаду старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області.

Відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 07 серпня 2015 року №235 о/с "По особовому складу" майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 819/2418/16 визнано протиправним та скасовано в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ наказ УМВС України в Тернопільській області від 07 серпня 2015 № 235 о/с, зобов'язано відповідача поновити позивача на службі в ОВС з 08 серпня 2015 року зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання зазначеного судового рішення, наказом УМВС України в Тернопільській області від 01 лютого 2016 року № 3 "По особовому складу" скасовано наказ УМВС № 235 о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області з 08 серпня 2015 року.

Цього ж дня, наказом УМВС України в Тернопільській області від 01 лютого 2016 року № 4 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114 за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі № 819/299/16 визнано протиправним та скасовано в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ наказ УМВС України в Тернопільській області від 01 лютого 2016 року № 4 о/с, зобов'язано відповідача поновити позивача на службі в ОВС з 07 листопада 2015 року зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання вказаного судового рішення, наказом УМВС України в Тернопільській області від 21 лютого 2017 року № 1 "По особовому складу" скасовано наказ УМВС № 4 о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області.

Цього ж дня, наказом УМВС України в Тернопільській області від 21 лютого 2017 року № 2 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114 за пунктом 64 "Г" (через скорочення штатів) Положення № 114 з 21 лютого 2017 року.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Надаючи правову оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

На час проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов'язки регулювався Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" та Положенням № 114.

Згідно з пунктом 8 Положення № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "Г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, з 07 листопада 2015 року Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (далі - ~law22~).

Згідно з ~law23~ ~law24~ набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) ~law25~, які набирають чинності з 01 січня 2017 року.

~law26~ опублікований у газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Отже, ~law27~ набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

~law28~ визначено, що з дня опублікування ~law29~ всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилами ~law30~ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним ~law31~, упродовж трьох місяців з дня опублікування ~law32~ можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У ~law33~ визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З системного аналізу наведених законодавчих норм слідує, що у тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених ~law34~, могли бути прийняті на службу до поліції. При цьому, закінчення тримісячного терміну з моменту попередження про наступне вивільнення є кінцевим строком для прийняття працівників міліції на службу до поліції, а не для їх звільнення зі служби через скорочення штатів.

Крім того, приписи розділу ХІ ~law35~ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Тобто, прийняттю рішення про звільнення за скороченням штатів передує певна процедура щодо розгляду можливості подальшого використання особи на службі.

Однак, матеріали справи не містять доказів, які свідчать про дотримання УМВС України в Тернопільській області зазначених вище законодавчих вимог.

Більше того, звертаючись до обставин, за яких виникли спірні правовідносини, Верховний Суд ураховує наявність судових рішень у справах № 819/2418/16 та № 819/299/16, що набрали законної сили, якими підтверджено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, як наказом УМВС України в Тернопільській області від 07 серпня 2015 року № 235 о/с, так і наказом від 01 лютого 2016 року № 4 о/с. Зокрема, в ході розгляду зазначених судових справ судами встановлено, що позивача було звільнено з ОВС, незважаючи на його рапорт від 07 серпня 2015 року про згоду продовжити службу на посаді оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку кримінальної міліції Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, а також на наявність вакантних посад в управлінні карного розшуку УМВС України в Тернопільській області.

До того ж, УМВС України в Тернопільській області, поновивши 21 лютого 2017 року позивача на посаді, не мало правових підстав для його звільнення за скороченням штатів з 21 лютого 2017 року, оскільки на той час втратили чинність лише штати УМВС, а не було припинено (ліквідовано) таке (УМВС).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як станом на 21 лютого 2017 року, так і на даний час УМВС України в Тернопільській області перебуває в стані припинення.

На підставі викладеного, колегія суддів констатує, що відповідач - УМВС України в Тернопільській області, приймаючи спірний наказ від 21 лютого 2017 року № 2 о/с, фактично втретє звільняє позивача за пунктом 64 "Г" через скорочення штатів, тим самим відкрито ігнорує наявність судових рішень, які в силу статей 129, 129-1 Конституції України є обов'язковими до виконання.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 лютого по 05 липня 2017 року.

Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання внести запис у трудову книжку про стаж служби на момент поновлення, оскільки положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 не передбачено внесення таких записів у трудові книжки.

Крім того, в оскаржуваному наказі вказана вислуга років позивача на день звільнення.

Верховний Суд відхиляє за необґрунтованістю доводи УМВС України в Тернопільській області, викладені в касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки вважає, що Тернопільський окружний адміністративний суд правомірно відкрив провадження у справі без сплати позивачем судового збору за подання адміністративного позову в силу положень пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність посилань УМВС України в Тернопільській області на необхідність закриття провадження у справі, позаяк спір у даній справі та в справах № 819/2418/16 та № 819/299/16 містять різні підстави та предмет адміністративного позову.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги УМВС України в Тернопільській області та скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги відповідача висновків судів першої й апеляційної інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи.

Разом з тим, надаючи оцінку доводам касаційної скарги позивача, Верховний Суд зазначає наступне.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" № 580-VІІІ з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади (далі - конкурс).

Проведення конкурсу здійснюється з урахуванням рівня професійної компетентності, особистих якостей і досягнень кандидатів на прийняття на службу та зайняття вакантної посади.

Конкурс на службу в поліції обов'язково проводиться серед осіб, які вперше приймаються на службу в поліції з призначенням на посади молодшого складу поліції.

Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.

В силу ~law39~ для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об'єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.

Отже, ~law40~ передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.

Разом з тим, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Зважаючи на такі законодавчі приписи, адміністративний суд позбавлений можливості зобов'язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.

У контексті зазначеного та з огляду на те, що законодавчо встановлений термін для виявлення працівниками міліції бажання проходити службу в поліції - закінчився, колегія суддів вважає такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Тернопільській області щодо нерозгляду заяви позивача від 10 лютого 2017 року про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до ~law41~.

За аналогічних підстав, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимогу про зобов'язання ГУНП в Тернопільській області продовжити позивачу термін на подання заяви про бажання продовжити службу в Національній поліції для зайняття посади відповідно до ~law42~ та розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття рівнозначної посади в ГУНП тернопільській області.

Верховний Суд наголошує, що ~law43~ законодавець обмежив у часі спрощений порядок прийняття працівників міліції на службу в поліцію, зокрема, установив для цього тримісячний термін з дня опублікування ~law44~.

При цьому Суд відзначає, що в ході касаційного розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи скаржника - УМВС України в Тернопільській області про те, що ОСОБА_1 у 2015 році пройшов конкурсний відбір на посаду працівника патрульної поліції. За результатом конкурсу позивача визнано таким, що успішно пройшов відбір, і його кандидатуру віднесено до резерву. Разом із тим, відповідно до наказу Національної поліції України від 09 листопада 2015 року № 83 "Про затвердження Положення про департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України" ГУНП в Тернопільській області погоджує з УВБ в Тернопільській області кандидатів на посади поліцейських. Зокрема, відповідний запит був надісланий ГУНП в Тернопільській області 09 грудня 2015 року № 21-87 щодо кандидата ОСОБА_1. Однак, листом начальника УВБ в Тернопільській області відповідача було повідомлено про недоцільність призначення позивача на посаду поліцейського ГУНП в Тернопільській області.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення 250 000,00 грн моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про недоведеність позивачем того, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

За таких обставин і правового врегулювання колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Беручи до уваги правильність висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду