Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.09.2019 року у справі №814/2724/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа №814/2724/15

адміністративне провадження №К/9901/13585/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Стародуба О. П., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (суддя Желєзний І. В. ) від 09 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Турецька І. О., судді: Стас Л. В., Градовський Ю. М. ) від 07 липня 2016 року у справі за позовом управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Миколаївська міська рада, ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2015 року управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області" (далі - управління ДАБІ у Миколаївській області) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Миколаївська міська рада, ОСОБА_5, в якому просило зобов'язати відповідачів знести самочинно збудовану прибудову до квартири АДРЕСА_1, розмірами в плані 3 х 8 м. та висотою 1,2 м.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знести за власний рахунок самочинно збудовану прибудову до квартири АДРЕСА_1 розмірами в плані 3 х 8 м. та висотою 1,2 м.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що управлінням ДАБІ у Миколаївській області неодноразово виносилися приписи про усунення порушень містобудівного законодавства, однак, відповідачами було проігноровано їх вимоги, в результаті чого не було оформлено належним чином земельну ділянку під забудову та не оформлено документи на право виконання будівельних робіт.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просять скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року і прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржники зазначають, що управлінням ДАБІ у Миколаївській області не було додано до позову належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що здійснена ними самовільна забудова суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб.

10 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 вересня 2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

На підставі звернення ОСОБА_5 від 10 грудня 2013 року № Д-400-22-13 та направлення Інспекції ДАБІ у Миколаївській області від 08 січня 2014 року № 2 управлінням ДАБІ у Миколаївській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил по АДРЕСА_2, за наслідками якої складено акт перевірки від 15 січня 2014 року.

За результатами перевірки встановлено, що в період з 2012 по 2013 роки відповідачами виконано будівельні роботи з будівництва прибудови у вигляді парапету розміром 3 х 8 м. та висотою 1,2 м. до житлового будинку, яка не зазначена в технічному паспорті. Документи, що надають право на використання земельної ділянки, відсутні. Зазначені роботи виконувалися без дозвільних документів, що є порушенням ст. 34 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - ~law17~), а саме: виконання будівельних робіт з будівництва прибудови до квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 без декларації про початок виконання зазначених робіт.

На підставі акта перевірки позивачем складено протоколи про адміністративне правопорушення та винесено приписи від 15 січня 2014 року № 9,10,11,12, відповідно до яких ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобов'язано до 17 липня 2014 року усунути порушення містобудівного законодавства шляхом оформлення документів, які надають право на виконання будівельних робіт.

В подальшому, 25 лютого 2015 року управлінням ДАБІ у Миколаївській області проведена позапланова перевірка відповідачів на предмет виконання ними вимог приписів від 15 січня 2014 року.

За результатами позапланової перевірки позивач встановив, що вимоги приписів від 15 січня 2014 року відповідачами не виконані, що, в свою чергу, є порушенням норм п. 14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).

На підставі цієї перевірки управлінням ДАБІ у Миколаївській області повторно складено протоколи про адміністративне правопорушення та винесено приписи від 25 лютого 2015 року № 39,40,41,42, відповідно до яких відповідачів зобов'язано до 25 травня 2015 року усунути порушення містобудівного законодавства, шляхом оформлення документів, які надають право на виконання будівельних робіт. У разі невиконання зазначених вимог вказано на усунення порушень шляхом добровільного знесення самочинно збудованого об'єкту.

Оскільки жодних дій щодо оформлення дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не здійснено, управління ДАБІ у Миколаївській області звернулося до суду з цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження управління ДАБІ у Миколаївській області у спірних правовідносинах та порядок їх реалізації визначаються, зокрема, ~law18~, Законом України від 20 травня 1999 року № 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (далі - ~law20~) та Порядком № 553.

Відповідно до ~law21~ будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному ~law22~.

Згідно ~law23~ визначено, що замовники та підрядники під час створення об'єкта архітектури зобов'язані: доручати виконання окремих видів проектних і будівельних робіт особам, які мають відповідну ліцензію; обирати виконавців робочої документації для будівництва з додержанням вимог ~law24~; забезпечувати будівництво об'єктів архітектури згідно з робочою документацією, застосовувати будівельні матеріали, вироби і конструкції, які відповідають державним стандартам, нормам і правилам і такі, що пройшли сертифікацію, якщо вона є обов'язковою; не порушувати під час організації і виконання будівельних робіт законні права та інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд, відшкодовувати завдані їм збитки відповідно до закону; поінформувати у триденний строк місцеві органи охорони пам'яток історії та культури про нововиявлені під час будівельних робіт об'єкти, що мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення; не включати до завдання на проектування вимог, що суперечать вимогам законодавства України, затвердженій містобудівній документації, державним нормам, стандартам і правилам.

За ~law25~ установлено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Статтею 41 Закону № 3038 передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом (п. 5 Порядку № 553).

Відповідно до п. 2 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: 1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; 2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; 3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Як убачається з матеріалів справи та вірно установлено судами першої та апеляційної інстанцій, в 2012-2013 роках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 самочинно, без дозвільних документів, здійснили добудову до належної їм квартири АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети.

При цьому, таку обставину відповідачі не заперечують, проте з січня 2014 року (часу першої перевірки і винесення приписів про усунення порушень містобудівного законодавства) ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не оформили належним чином земельну ділянку під забудовою та не оформили документи на право виконання будівельних робіт.

Водночас, за твердженням третьої особи (ОСОБА_5) самочинне будівництво порушує її права, в тому числі на користування самовільно зайнятою відповідачами (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) земельною ділянкою, яка перебувала в загальному користуванні жителів будинку.

Законом України від 19 червня 2003 року № 963-IV "Про Державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У відповідності до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 38 Закону № 3038 у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

З огляду на викладені вище законодавчі норми та ураховуючи той факт, що управлінням ДАБІ у Миколаївській області неодноразово виносилися приписи стосовно усунення відповідачами порушень містобудівного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог у цій справі щодо зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знести самочинно збудовану прибудову до квартири АДРЕСА_1, розмірами в плані 3 х 8 м. та висотою 1,2 м.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідачі стверджують, що управлінням ДАБІ у Миколаївській області не доведено ту обставину, що здійснена ними самовільна забудова суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вказаних вище доводів скаржників, оскільки у матеріалах справи наявні докази (фотокартки) щодо істотних порушень житлових прав третьої особи (ОСОБА_5), зокрема у зв'язку з проведенням цього незаконного будівництва було пошкоджено дах, який знаходиться над кв. АДРЕСА_3, і яка належить на праві власності ОСОБА_5 Крім того, прибудова (розмірами в плані 3 х 8 м. та висотою 1,2 м. ) суттєво перешкоджає жителям цього будинку користуватися земельною ділянкою комунальної власності.

Інших доводів та доказів, аніж ті, які були оцінені судами попередніх інстанцій, касаційна скарга не містить.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: О. П. Стародуб

С. М. Чиркін