Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2019 року у справі №674/450/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 674/450/17

адміністративне провадження № К/9901/24111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017р. (судді - Смілянець Е. С., Залімський І. Г., Сушко О. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив:

визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у встановленні йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;

зобов'язати відповідача надати йому статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни з дати звернення до управління Пенсійного фонду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він у період з 27.08.1986р. по 13.09.1986р. був направлений в зону ЧАЕС для виконання робіт будівництва дороги Зелений Мис - Чорнобиль, працював водієм під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, отримав інвалідність ІІ групи довічно, причиною стало захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі довідки МСЕК отримав посвідчення учасника наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1. Вважає, що оскільки він є особою, залученою до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом війни внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, має право на присвоєння йому статусу інваліда війни відповідно до Закону України "Про статусу ветеранів війни та їх соціального захисту" та видачу відповідного посвідчення.

Постановою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 16.05.2017р. позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Зобов'язано Управління соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017р. постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони підтверджується, зокрема, інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від
21.03.2017р. №01.1-14/505, що є належним і достатнім доказом у справі.

Крім того, позивач посилається на те, що жодний нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
12.05.1994р. №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням Хмельницької обласної державної адміністрації серії А №123443 від 07.06.2001р. та вкладкою до нього від 07.06.2001р. №170368. (а. с. 7)

Відповідно до довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії серії ХМ № 125833 позивачу встановлено з 07.10.2008р. інвалідність ІІ групи по захворюванню, пов'язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно. (а. с. 15)

Відповідно до Експертного заключення Львівської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 12.01.1994р. № 1480 встановлено, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. (а. с. 14)

Згідно довідки Хмельницького обласного управління автомобільного транспорту Кам'янець-Подільського автотранспортного підприємства від 20.10.1992р. №16863, позивач відповідно до наказу від 26.08.1986р. №108 був відряджений для участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 27.08.1986р. по 13.09.1986р., приймав участь у будівництві дороги Зелений Мис - Чорнобиль. (а. с. 11)

Згідно довідки ЗАТ "Грузтранс" позивач працює в Кам'янець-Подільському закритому акціонерному товаристві "Грузтранс" (колишнє АТП 16863) з 16.02.1981р. водієм по даний час, а у період з 27.08.1986р. по 13.09.1986р. був відряджений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. (а. с. 12)

Відповідно до відрядного посвідчення №1067, виданого 26.08.1986р. №221 Кам'янець-Подільським АТП-22663, позивач був відряджений до міста Димер Київської області для перевезення вантажу терміном на 30 днів з 27.08.1986р. по
25.09.1986р. (а. с. 13)

Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 16.03.2017р. №202/01-18/2017 Управління соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області відмовило позивачу в наданні статусу інваліда війни у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів щодо віднесення його до військовослужбовців з числа військовозобов'язаних, призваних на військові збори. (а. с. 10)

Супровідним листом Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 21.03.2017р. №01.1-14/505 позивачу надіслано інформаційну довідку, якою підтверджено те, що він був задіяний в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони. (а. с. 5-6)

Згідно Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 21.03.2017р. №01.1-14/506 позивача повідомлено про те, що у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони - Положення про Цивільну оборону СРСР, затв. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від
06.06.1975р. (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 року (постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986р., начальника ЦО УРСР від 28.04.1986р., начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986р. №01, від 30.04.1986р. №02, від
04.05.1986р. №16, від 19.05.1986р. №52 та інш. ), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. (а. с. 30)

При цьому статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Враховуючи викладене, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закону України Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" громадяни України, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. При цьому особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони і які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, віднесені до інвалідів війни, а тому позивач був задіяний в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, що підтверджується Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 21.03.2017р. №01.1-14/506, він має право на отримання статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу саме формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо залучення позивача саме до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутні.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем до суду докази не підтверджують його участь у складі формувань Цивільної оборони, проте дійсно підтверджують його участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та встановлення йому у зв'язку з цим інвалідності, що в свою чергу є підставою для надання пільг та компенсацій відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними з наступних підстав.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 ї статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно підпункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Верховний Суд вже неодноразово висловлював аналогічну правову позицію у постановах, зокрема, від 07.06.2018р. у справі №377/797/17, від 21.08.2018р. у справі №279/2285/16-а та від 25.09.2018р. у справі №806/5085/15.

Посилання позивача на інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 21.03.2017р. №01.1-14/506 є безпідставним і висновки суду апеляційної інстанції не спростовує, оскільки нею надано інформацію про порядок залучення осіб до виконання робіт в складі підрозділів цивільної оборони, однак факт залучення позивача в таких підрозділах не підтверджено.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук