ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа №766/1519/17

адміністративне провадження №К/9901/15762/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 23.02.2017р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонського об?єданого управління Пенсійного фонду України Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити певні дії,

встановив:

У січні 2017р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

-визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні щодо припинення виплати пенсії;

-зобов'язати поновити виплату раніше призначеної пенсії;

-виплатити невиплачену пенсію починаючи з 01.07.2015р.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що проживаючи на даний час в Ізраїлі, має право на поновлення та призначення пенсії за віком відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009. Факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних їй пенсійних виплат.

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.03.2017р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні поновити виплату раніше призначеної пенсії та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі невиплачену пенсію починаючи з 01.07.2015р.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017р. постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 23.03.2017р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Херсонського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком та відмови у поновленні її виплати.

Зобов?язано Херсонське об?єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком та нарахувати і виплати на її користь невиплачену суму пенсії починаючи з 30 липня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення та виплати пенсії за період з 01 липня 2015 року по 29 липня 2016 року залишено без розгляду.

З ухваленими судовими рішеннями не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що місцем проживання позивача є держава Ізраїль, проте на даний час відсутні двосторонні угоди між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалась.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07 жовтня 2009 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 вказаного Закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. по справі №1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 0.07.2003р. №1058-IV.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

В Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 19.03.2004р. перебувала на обліку в Херсонському об?єднаному управлінні Пенсійного фонду України Херсонської області (УПФУ в м. Херсоні) та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».

В 2010 році позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де проживає на даний час.

З 01.07.2015р. виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено.

11.11.2016р. позивач особисто звернулася до Херсонського об?єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області із заявою від 10.11.2016р. про поновлення виплати їй пенсії з посиланням на те, що вона є громадянином України та має рівні конституційні права і свободи з особами, які проживають на її території.

Листом від 23.12.2016р. відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення виплати їй пенсії з посиланням на те, що в порушення вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005р. №22-1, позивачем не надано документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Також, зазначено, що подана позивачем заява про поновлення виплати пенсії не відповідає додатку 2 пункту 4.1 Порядку №22-1.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача в поновленні виплати позивачу пенсії за віком, та зазначив, що поновлення виплати пенсії має бути здійснено за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення пенсії. Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на положення п.2.9 Порядку №22-1, так як дійшов висновку, що вони стосуються осіб, які звертаються за призначенням пенсії, а не її поновленням.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками. А тому, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім того апеляційний суд дійшов висновку, що подання позивачем заяви не за формою, встановленою додатком 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, не може бути достатньою підставою для відмови особі у відновленні її конституційного права на соціальний захист.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач незаконно припинив виплату позивачу пенсії з 2015 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р., яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), та дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується часу, з якого право позивача на поновлення виплати пенсії підлягає захисту, апеляційний суд виходив з того, що до вказаних правовідносин належить застосувати положення ст. 99, 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.), та дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, які заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду підлягають залишенню без розгляду.

З такими висновками суду апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки позивач є громадянином України, до виїзду за кордон перебувала на обліку у відповідача та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», громадянство не втрачала, а тому проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення апеляційний суд порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області - залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук