Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.04.2019 року у справі №826/2499/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/2499/17

адміністративне провадження № К/9901/10316/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В.,

суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

при секретарі судового засідання Івашків Р. В.,

за участю:

представника позивача Шульги К. В.,

представника відповідача Кокизи Н. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/2499/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 (суддя Федорчук А. Б. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 (головуючий суддя Ключкович В. Ю., судді: Губська О. А., Сорочко Є. О.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
13.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що згідно з актом перевірки контролюючим органом враховано лише суму доходу від продажу інвестиційного активу у розмірі 16'287'240грн., водночас сума витрат на придбання інвестиційного активу, за даними перевірки становить 0грн. Проте, такі обставини не відповідають дійсності, оскільки позивачем було понесено витрати на купівлю цінних паперів, а в подальшому отримано прибуток від їх продажу. На підтвердження понесених витрат на придбання цінних паперів позивачем до матеріалів справи подано підтверджуючі документи. Позивач вважає, що судами неправомірно відхилено надані докази, посилаючись на їх неподання під час перевірки, оскільки Податковий кодекс України не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення перевірки. Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою всі надані позивачем фінансово-господарські документи на підтвердження витрат з придбання цінних паперів та не надано правової оцінки долученим документам. Таким чином, висновок податкового органу, з яким погодились суди, про заниження позивачем суми оподатковуваного доходу, отриманого платником податку як інвестиційний дохід на суму 16'287'240грн. є помилковим, затим що, відповідачем не враховано суму витрат позивача на придбання інвестиційного активу, факт якого підтверджується наявними у справі доказами. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі №826/2499/17.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2020 касаційний розгляд справи №826/2499/17 призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на
14.07.2020.

Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати від 14.07.2020 здійснено заміну відповідача правонаступником, Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві замінено Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.

У судовому засіданні представник позивача підтримала доводи та вимоги касаційної скарги.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався. У судовому засіданні представник відповідача проти вимог касаційної скарги заперечила, просила залишити без задоволення. Вказувала, що ОСОБА_1 не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік та не задекларував отриманий дохід за перевіряємий період на загальну суму 16'287'240,00грн. за прості іменні акції. Крім того, зазначила, що у постанові від 20.03.2020 по справі №2а-9423/12/2670 Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неправомірність недолучення судами попередніх інстанцій документів до матеріалів справи, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо ненадання позивачем вказаних документів під час перевірки, розгляду заперечень на висновки акта перевірки та скарги позивача вищестоящим контролюючим органом.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі №826/2499/17, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд ухвалив передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі статті 20, підпунктів
78.1.11, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 09.11.2016 №903, посадовою особою податкового органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 за період 01.01.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від
23.22.2016 №308-26-54-13-06-17-3030717275 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

підпунктів 164.2.8, 164.2.9 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 170.2.1, 170.2.2, 170.2.6 пункту 170.2 статті 170, статті 176 та пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на загальну суму 3'257'448,00грн. ;

пункту16.1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України - не нараховано та не сплачено військового збору у розмірі 244308,60грн. ; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України - неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2016: №0005591306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатам річного декларування у розмірі 4701980,00грн., в тому числі за основним платежем - 3257448,00грн. та штрафні (фінансові) санкції - 814532,00грн. ; №0005601306, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 305385,75грн., в тому числі за основним платежем - 244308,60грн. та штрафні (фінансові) санкції - 61077,15грн.

Позивач, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся з позовом до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки щодо отримання позивачем інвестиційного прибутку в розмірі 16'287'240,00грн. у 2015 році не відповідають дійсності. Крім того, позивач стверджував, що згідно норм Податкового кодексу України обов'язок щодо утримання та сплати податку з інвестиційного прибутку від продажу цінних паперів покладається на податкового агента, яким є професійний торговець, в даному випадку - ТОВ "АРЧІ КАПІТАЛ", яким, як повідомляє позивач, утримано суму податку з виплаченого інвестиційного доходу позивача.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях зазначив, що ОСОБА_1 не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік та не задекларував отриманий дохід за перевіряємий період з 01.01.2015 по
31.12.2015 на загальну суму 16'287'240,00грн. за прості іменні акції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що документами, які підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних таперів фізичною особою - платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних таперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Суд вказав, що підтвердження понесених витрат до податкового органу Даценком М. М. не надано, що підтверджується матеріалами справи. Відхиляючи доводи позивача, суди посилалась на положення статті 44 Податкового кодексу України, якими встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи та неналежного дослідження поданих сторонами доказів, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України (підпункт
164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України.

Підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України, зокрема, встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається в тому числі інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у Підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Приписами підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 ПК України регламентовано, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

У відповідності до підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України інвестиційний прибуток розраховується як позитиву різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 ПК України (крім операцій з деривативами).

Згідно з підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

З системного аналізу вищезазначених положень податкового законодавства вбачається, що у разі здійснення операцій з продажу інвестиційних активів, отримане за результатами таких операцій позитивне значення фінансового результату (інвестиційний прибуток) включається до складу загального річного оподатковуваного доходу та підлягає самостійному декларуванню платником податків у податковій звітності за звітний (податковий) рік.

Судами попередніх інстанцій враховано, що як вбачається з Акту перевірки, відповідно до наявної податкової інформації платник податків-фізична особа ОСОБА_1 протягом перевіряємого періоду отримав інвестиційний прибуток від операцій з цінними паперами, який згідно з Податковим кодексом України, підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан та доходи.

ОСОБА_1 не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік.

Податковий орган, з метою залучення до декларування доходів, отриманих громадянином ОСОБА_1 на виконання норм ПК України листами: №351 від 24.02.2016 та №633 від 06.04.2016 запрошено позивача для надання документального підтвердження понесених витрат на придбання інвестиційних активів.

Однак, відповідь та підтвердження понесених витрат ОСОБА_1 контролюючому органу не надано, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, за даними, наданими для проведення перевірки, від слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, а саме виписки по банківському рахунку ТОВ "АРЧІ КАПІТАЛ" № НОМЕР_1 в ПАТ "Фідобанк" встановлено, що за перевіряємий період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 відкритого в ПАТ "Фідобанк ", ТОВ "АРЧІ КАПІТАЛ" перераховувало кошти за акції прості іменні, що вільно обертаються в депозитній системі України з ознакою 112.

Відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік та незадекларовано отриманий дохід за перевіряємий період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 16'287'240,00грн. за акції прості іменні.

У свою чергу, позивач наполягає, що ним було понесено витрати на купівлю цінних паперів у загальному розмірі 16'276'391,84грн., а у подальшому отримано прибуток від їх продажу у розмірі 16'287'240,00грн. Відтак, сума інвестиційного прибутку позивача становить 10848,16грн. та на підтвердження обставин понесення витрат на придбання цінних паперів, позивачем до матеріалів справи додано копії договору купівлі-продажу цінних паперів, укладених позивачем з ТОВ "ЛІМ СЕРВІС", а саме Договір №БВ4-3-1/60 від 08.06.2015 на суму 16'276'381,84грн., копія акту виконаних робіт від 17.11.2015, а також копію виписки по операціям з цінними паперами.

У суді касаційної інстанції позивач звертав увагу на той факт, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою всі надані позивачем фінансово-господарські документи на підтвердження витрат з придбання цінних паперів та не надано жодної правової оцінки долученим доказам. Також, зазначив, що обов'язок щодо утримання та сплати податку з інвестиційного прибутку від продажу цінних паперів покладається на податкового агента, яким є професійний торговець.

Відповідно до пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані, зокрема, вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію; отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого ПК України, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку; подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

Крім того, на вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу, обчисленням і сплатою податку та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

У свою чергу, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на придбання цінних таперів фізичною особою - платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних таперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Отже, при визначенні об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб з операцій із зворотного викупу інвестиційного активу його емітентом вважається інвестиційний прибуток, при визначенні якого враховуються витрати, підтверджені документами первинного обліку, пов'язані з придбанням такого інвестиційного активу, до яких, зокрема, але не виключно, відносяться: договір, приходний касовий ордер, касовий чек, розрахункова квитанція тощо.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не прийняли подані позивачем докази до уваги, не надали їм належну правову оцінку, посилаючись на положення пункту 44.6. статті 44 ПК України, яка встановлює, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вимоги частин 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 КАС України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

При цьому, суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Розглянувши доводи податкового органу, згідно яких відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.03.2020 по справі №2а-9423/12/2670, відповідно якої, на думку відповідача, Суд визнав правомірним недолучення судами попередніх інстанцій документів до матеріалів справи, зважаючи на встановлені судами обставини щодо ненадання позивачем вказаних документів під час перевірки, розгляду заперечень на висновки акта перевірки та скарги позивача вищестоящим контролюючим органом, - касаційний суд у справі, що розглядається не знаходить підстав визнати такі доводи відповідача обґрунтовананими, з огляду на різні обставини, які були встановлені під час розгляду справ.

Зокрема, у справі №2а-9423/12/2670 за позовом Приватного підприємства "Магнат Дизайн Центр" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, у ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за результатами господарських операцій контрагентами з огляду на те, що реальний зміст таких операцій не підтверджується належними доказами, з чим погодилась і колегія суддів Верховного Суду. При цьому, як зазначив Суд, щодо доводів скаржника про неправомірність відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи договору оренди нежилого приміщення та додатків до нього, то колегія суддів не бере їх до уваги, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо ненадання позивачем вказаних документів під час перевірки, розгляду заперечень на висновки акта перевірки та скарги позивача вищестоящим контролюючим органом. При цьому, податковим органом залишено поза увагою твердження Суду у цій справі, що документи позивачем не надані, як під час перевірки, під час адміністративного оскарження, а також у ході попереднього розгляду цієї справи судами та нового розгляду судом першої інстанції.

Вимоги КАС України зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Відповідно до положень статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції інстанції) та статті 72 КАС України (чинного з 15.12.2017) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об'єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин, пов'язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв'язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Відповідно до вимог статті 86 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) та статті 90 КАС України (у чинній редакції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд наголошує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доказам позивача, якими він мотивує правомірність своєї позиції.

За вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів та їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Згідно приписів частини 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Наведені судами обставини не можуть свідчити про відповідність рішень судів першої та апеляційної інстанцій вимогам статті 242 КАС України (у чинній редакції), статті 159 КАС України (у редакції до 15.12.2017) та дають підстави для висновку, що доводи касаційної скарги є частково правомірними.

Судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі №826/2499/17 скасувати.

Передати справу №826/2499/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді ------------------- В. В. Хохуляк

------------------- Л. І. Бившева

------------------- Т. М. Шипуліна