Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №826/3740/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №826/3740/17

адміністративне провадження №К/9901/63213/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Гончарової І.А.,

суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кобаль М.І., судді - Епель О.В., Карпушова О.В.)

у справі №826/3740/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті»

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

14 березня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 07 грудня 2016 року № 6232615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 241 513 грн. (161 009 грн. - основний платіж, 80 504 грн. - штрафні санкції);

- від 07 грудня 2016 року № 6242615141, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 193 210, 00 грн. (128 807,00 грн. - основний платіж, 64 403, 00 грн. - штрафні санкції),

Товариство зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу, з огляду на те, що вони прийняті на підставі висновків акту перевірки, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 07.12.2017 № 6232615141.В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.12.2017 № 6232615141, а надані позивачем первинні документи спростовують необґрунтовані висновки контролюючого органу про неправомірність визначення Товариством своїх податкових зобов'язань.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та вказує, що позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з його контрагентом - ТОВ "Панорама-Скай" шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів. Також посилається на те, що підприємство-контрагент, за результатами господарських відносин з яким позивачем сформовано суми податкового кредиту, зареєстроване на підставну особу, яка не мала відношення до діяльності підприємства та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від його імені, на підтвердження своїх доводів посилається на матеріали кримінального провадження за №12015000000000630.

23 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

07 лютого 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай» за лютий 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

-п.44.1 ст.44, пп.134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128 807, 00 грн., в тому числі за перший квартал 2016 року на суму 128 807, 00 грн.;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161 009, 00 грн. за лютий 2016 року.

За результатами перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 18.11.2016 № 356/26-15-14-01-04/31111166.

Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:від 07 грудня 2016 року;

№6232615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 241 513 грн. (161 009 грн. - основний платіж, 80 504 грн. - штрафні санкції);

№6242615141, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 193 210,00 грн. (128 807,00 грн. - основний платіж, 64403,00 грн. - штрафні санкції).

За наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 07.12.2016 № 6242615141 скасоване в частині визначення грошового зобов'язання за лютий 2016 року, а податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6232615141 залишено без змін.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як вірно встановлено судоми попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у лютому 2016 між ТОВ «Трініті» (Покупець) та ТОВ «Панорама-Скай» (Постачальник) було укладено усний договір поставки, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання на умовах, зазначених в рахунках-фактурах, поставити товари: тканину «Бондинг», фіксатори на шнур, кнопки, шнур-резинку, діагональ 3025, нитки, резинку та інше, а Покупець прийняти та оплатити даний товар. На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем надано копії податкових накладних, карток рахунку, рахунків-фактур, видаткових накладних, виписок по особовому рахунку, платіжних доручень.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства ґрунтуються на відсутності факту реальності господарських операцій, укладених між ТОВ «Трініті» та ТОВ «Панорама-Скай», з огляду на наявність, на думку відповідача, в первинних документах недостовірних відомостей, створення позивачем видимості здійснення господарських операцій з ТОВ «Панорама-Скай» шляхом формального складання первинних документів. Впродовж усього судового розгляду справи відповідач наполягав на відсутності у Товариства права на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, через наявні пояснення засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай» ОСОБА_1, який вказав про свою непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності цього Товариства, а також зазначав, що підприємство зареєстрував за грошову винагороду, ніколи не виготовляв та не підписував будь-яких документів як засновник, директор чи бухгалтер Товариства, в тому числі податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі, рахунки-фактури, довіреності тощо.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки посилання відповідача в акті перевірки стосовно того, що документи укладені між позивачем та його контрагентом укладені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства-контрагента, а тому не відповідають умовам чинності правочину, не є обґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях посадових осіб контролюючого органу. Відповідачем не надано вироку суду, яким би були встановлені факти фіктивного підприємництва контрагента позивача, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, підробки документів можуть встановлюватися виключно відповідним рішенням суду.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту досудового розслідування не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама-Скай" відсутня.

Факт порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючого суб'єкта, в рамках такого провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Відтак, матеріали досудового розслідування відносно контрагента позивача не можуть бути враховані як беззаперечний доказ фіктивності правочину між позивачем та контрагентом.

Також, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в рішенні Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 13.02.2017 №2807/6/99-99-11-01-02-25 податковий орган зазначив про підтвердження здійснення Товариством на користь його контрагента оплати за лютий 2016 рік, а також встановив невідповідність акту перевірки (його загальної та описової частин) вимогам, встановленим у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (затвердженого Наказом Мінфіна України № 727 від 20.08.2015), відсутність чіткого обґрунтування і доказів порушення законодавства України ТОВ «Трініті», в зв'язку з чим самостійно частково скасував податкове повідомлення - рішення від 07.12.2016 №6242615141.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Розглянувши матеріали справи, суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Частиною 3 статті 343 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі №826/3740/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.А.Гончарова

Судді І.Я.Олендер

Р.Ф.Ханова