Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.12.2018 року у справі №826/17311/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

Київ

справа №826/17311/15

адміністративне провадження №К/9901/28836/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 (суддя - Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 (головуючий суддя - Саприкіна І.В., судді: Карпушова О.В., Епель О.В.) у справі №826/17311/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2015 №0004412212 та №0004402212.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ Сістемс» з огляду на те, що витрати на придбання послуг з постачання програмного забезпечення та послуг про супровід програмного забезпечення, з метою їх використання у межах власної господарської діяльності, не підтверджено належними первинними документами, а документи, надані платником податків до перевірки, не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення у податковому обліку. За встановлених обставин суди дійшли висновку, що укладені між сторонами правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі №826/17311/15, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 138, 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9, 69, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні обґрунтованих позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що висновок податкового органу про відсутність реальності проведених господарських операцій між позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ Сістемс» є помилковим, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. А тому, на думку позивача, визначення останньому грошових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправним.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не скористалася своїм правом та не надала заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.03.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» у справі №826/17311/15.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2018 прийнято до провадження матеріали адміністративної справи №826/17311/15, визнано за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначено попередній розгляд даної справи на 18.12.2018.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 7349,00грн. та завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 256145,00грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податок на додану вартість на загальну суму 207425,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 21.05.2015 №215/22-03/21665318 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.06.2015 №0004402212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9186,00грн., в тому числі 7349,00грн. за основним платежем та 1837,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004412212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9671,00грн., в тому числі 7737,00грн. за основним платежем та 1934,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ Сістемс» з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій, оскільки витрати на придбання спірних послуг, з метою їх використання у межах власної господарській діяльності, не підтверджено документально, а документи, надані платником податків до перевірки не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення у податковому обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з надання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ Сістемс» послуг з постачання програмного забезпечення (постачання примірників програмного забезпечення) та послуг про супровід програмного забезпечення (інформаційно-консультаційні послуги по абонентському супроводу програмного продукту), дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; відсутність доказів фактичного надання контрагентом договірних послуг; неможливість встановити обсяг наданих позивачу послуг, їх деталізований зміст, місце, час виконання, а також особу-виконавця таких послуг та її посаду; неможливість встановити, що включає в себе комплекс «інформаційно-консультаційні послуги з програмного забезпечення»; ненадання доказів на підтвердження кінцевого зафіксованого продукту наданих послуг; недоведеність фактичного надання послуг з постачання програмного продукту; ненадання документів про результати наданих послуг та не розкрито спектр наданих послуг; ненадання документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності; недоведеність економічної доцільності операцій.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують реальне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами надані позивачу послуги саме Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ Сістемс».

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з його контрагентом, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися.

Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі №826/17311/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду