Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.12.2018 року у справі №813/2906/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 грудня 2018 року

справа №813/2906/15

адміністративне провадження №К/9901/13827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року (суддя - Сидор Н.Т.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (судді - Попко Я.С., Іщук Л.П., Левицька Н.Г.) у справі №813/2906/15 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» до Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним і скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» (далі - Підприємство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області (далі - пенсійний орган, відповідач у справі), в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у справі №10 від 19 травня 2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду відносно позивача у справі.

13 липня 2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що борг позивача виник у період до 1 січня 2011 року, тобто в час дії норм частини 9 статті 106 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

28 березня 2016 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача у справі, в якій заявник посилаючись на необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

28 березня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №813/2906/15 з суду першої інстанції.

22 червня 2016 року справа №813/2906/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

01 лютого 2018 року справу №813/2906/15 разом з матеріалами касаційного провадження № К/9901/13827/18 передано до Верховного Суду.

Відповідач скористався своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу, в яких заперечуючи проти неї з огляду законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2015 року відповідачем у справі винесено рішення № 10 «Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду», згідно з яким до позивача застосовано штраф в розмірі 8937,69 гривень та нараховано пеню в розмірі 101360,14 гривень, які нараховані за період з 28 січня 2011 року по 26 червня 2014 року на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Судами також встановлено, що згідно КОР недоїмка позивача за період листопад-грудень 2010 року станом на 28 січня 2011 року склала 890 376,00 гривень.

Здійснюючи касаційний перегляд в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межа повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Із набранням чинності з 01 січня 2011 року підпунктом «й» пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключено частину 9.

Згідно з абзацом 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Проаналізувавши зазначену норму Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Суд приходить до висновку, що стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Таким чином, законодавець створив альтернативну можливість застосування законодавства - або те, що діяло на момент виникнення заборгованості, або те, що діяло на момент застосування штрафних санкцій.

Суди попередніх інстанцій, використовуючи практику Верховного Суду України прийшли до висновку про необхідність застосування законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, тобто положень пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка діяла до 1 січня 2011 року. Однак зазначений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним з огляду на наступне.

Пунктом 14 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є календарний місяць.

Відповідно до пункту 10 зазначеної статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що недоїмка позивача за період листопад-грудень 2010 року станом на 28 січня 2011 року склала 890 376,00 гривень.

В той же час базовий звітний період за грудень закінчився 31 грудня 2010 року. У позивача у справі, відповідно до законодавства України є період тривалістю 28 днів з дня закінчення базового звітного періоду для сплати страхових внесків. Таким чином, позивач мав можливість сплатити страхові внески включно до 28 січня 2011 року.

Стаття 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначає про застосування санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків, однак сплата до 28 січня 2011 року вважалась би своєчасною. Відповідно заборгованість за несплату страхових внесків за грудень 2010 року виникає у позивача після 28 січня 2011 року.

Таким чином, суд помилково застосував положення пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка діяла до 1 січня 2011 року, враховуючи, що заборгованість у позивача виникла у 2011 році, тобто після виключення зазначеної норми з Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що унеможливлює її застосування щодо заборгованості, яка виникла за несплату страхового внеску за грудень 2010 року.

Враховуючи, що оскаржуваним рішенням податкового органу від 19 травня 2015 року застосовані до позивача санкції відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період листопад-грудень 2010 року, Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про правомірність рішення відповідача у справі від 19 травня 2015 року №10.

При цьому, суди попередніх інстанцій помилково застосували практику Верховного Суду України, враховуючи, що заборгованість у справі, яка розглядається та у справах на які посилаються суди попередніх інстанцій виникла в період різного нормативно-правового регулювання.

Верховний Суд визнає, що неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню, призвело до ухвалення незаконного рішення, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції і прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, Пенсійним органом подано клопотання про заміну сторони відповідача у справі правонаступником.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №1055 від 16 грудня 2015 року та №821 від 08 листопада 2017 року "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області реорганізовано Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України, яке в подальшому реорганізовано в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про заміну сторони у справі підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі №813/2906/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області №10 від 19 травня 2015 року.

Стягнути на користь Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» (ЄДРПОУ 32323256, 80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вулиця Б.Хмельницького, будинок 26) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, 79016, Львівська обл., місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10) - сплачений судовий збір у судах трьох інстанцій у сумі 3161,42 грн. (три тисячі сто шістдесят одна гривня 42 копійки ).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер