Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа №815/2082/17

адміністративне провадження №К/9901/4235/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Бучик А. Ю., Гриціва М. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 815/2082/17

за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області, треті особи: Приватне підприємство «Агрос-Юг», Дочірнє підприємство «Украгросоюз», Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» про визнання протиправними дії та скасування запису

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року (у складі судді Корой С. М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (у складі колегії суддів: Домусчі С. Д., Коваля М. П., Кравця О. О.), установив:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області, треті особи: Приватне підприємство «Агрос-Юг» (далі - ПП «Агрос-Юг»), Дочірнє підприємство «Украгросоюз» (далі - ДП «Украгросоюз»), Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», в якому просив:

- визнати протиправними дії відділу Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області з державної реєстрації договору оренди землі від 27 вересня 2007 року та додаткової угоди до договору оренди землі від 10 липня 2008 року, укладених між ОСОБА_3 та ДП «Украгросоюз» та внесення запису № 512020004001715;

- скасувати запис № 512020004001715 про реєстрацію договору оренди землі від 27 вересня 2007 року та додаткової угоди до договору оренди землі від 10 липня 2008 року, укладених між ОСОБА_3 та ДП «Украгросоюз».

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що дії Відділу Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області з державної реєстрації договору оренди землі від 27 вересня 2007 року та додаткової угоди до договору оренди землі від 10 липня 2008 року, укладених між ОСОБА_3 та ДП «Украгросоюз» та внесення запису № 512020004001715 про їх реєстрацію порушують вимоги чинного законодавства України та його права.

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року змінено в мотивувальній частині, зазначено підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову відсутність у ОСОБА_2 прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які порушені відділом Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області на час виникнення спірних правовідносин. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями ОСОБА_2 у січні 2018 року звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

6. 15 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

7. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року, оскільки касаційна скарга за формою та змістом не відповідала вимогам ст. 330 КАС України, її залишено без руху.

8. 12 лютого 2018 року ОСОБА_2 усунув недоліки касаційної скарги.

9. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

10. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 19 березня 2018 року, ДП «Украгросоюз» заперечує проти доводів скаржника з підстав, якими керувалися суди попередніх інстанцій, приймаючи своє рішення.

11. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 26 березня 2018 року, ПП «Агрос-Юг» просило Суд задовольнити касаційну скаргу виходячи з доводів, які наведені скаржником в касаційній скарзі.

12. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року закінчено підготовку справи № 815/2082/17 до касаційного розгляду і призначено касаційний розгляд в порядку письмового провадження на 18 липня 2018 року.

13. Станом на 18 липня 2018 року заперечення на відзиви до Верховного Суду не надходили.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій установлено, що:

- ОСОБА_3 (орендодавець) та ДП «Украгросоюз» (орендар) уклали договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради Ананьївського району Одеської області загальною площею 2,93 га. Договір було укладено строком на 5 років (а. с. 73 - 76);

- 10 липня 2008 року між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 27 вересня 2007 року, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2018 року та змінено розмір орендної плати, інші умови договору залишені без змін (а. с. 78);

- на виконання договору орендодавцем та орендарем складений та підписаний акт прийому - передачі земельної ділянки від 27 вересня 2007 року (а. с. 77);

- вказаний договір оренди землі та додаткова угода зареєстровані 30 серпня 2012 року у відділі Держкомзему Ананьївського району Одеської області, про що в Державному реєстрі земель зроблений запис №512020004001715 від 30 серпня 2012 року (а. с. 76 - 78);

- 03 липня 2013 року помер ОСОБА_3 - власник земельної ділянки, яка передана в оренду ДП «Украгросоюз» за договором від 27 вересня 2007 року та додаткової угоди до нього від 10 липня 2008 року, що зареєстровані 30 серпня 2012 року.

- спадкоємцем ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2, який отримав Свідоцтво про право на спадщину 29 травня 2014 року до складу якого увійшла земельна ділянка, яка була предметом договору оренди землі від 27 вересня 2007 року та додаткової угоди від 10 липня 2008 року (а. с. 21 - 24).

15. Не погоджуючись з діями відділу Держкомзему Ананьївського району Одеської області щодо реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди до нього, ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходив із того, що договір оренди та додаткова угода, були підписані сторонами у 2007 - 2008 роках, а реєстрацію здійснено у 2012 році. Оскільки, їх державна реєстрація не була обмежена у часі, тому відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину постанови суду першої інстанції, виходив із того, що оскільки на час вчинення оскарженої реєстраційної дії від 30 серпня 2012 року, між позивачем та відповідачем не існувало та не могло існувати публічно-правових відносин, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких порушених прав позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, але з помилковим застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України (у редакції, що діяла на момент прийняття постанови), це є підставою для зміни оскарженої постанови в частині підстав, зазначивши підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову відсутність у ОСОБА_2 прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які порушені відділом Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області на час виникнення спірних правовідносин.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Скаржник вважає, що укладений договір оренди землі та додаткова угода на момент їхньої реєстрації не відповідали вимогам чинного законодавства України, а тому не могли бути зареєстрованими. Вказані обставини свідчать про те, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, що реєстрація договору оренди була проведена з дотриманням вимог законодавства.

Також скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неповно розглянуто справу та не встановлено обставини, що мають значення для її розгляду, оскаржувані постанови не відповідають принципам законності та справедливості.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

20. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

21. Частиною 2 ст. 4 КАС України(у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

22. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

23. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

24. Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

25. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

26. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

27. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

28. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з укладенням договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, а також їхньої державної реєстрації, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії вказаних договорів, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

29. За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Отже, суди попередніх інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, помилково дійшли висновку про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

31. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справі № 336/2177/17.

32. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

33. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за предметом спору та суб`єктним складом сторін, вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із земельних відносин та спадкового права.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу.

35. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

36. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

37. Судові витрати, сплачені особою, яка подала касаційну скаргу (судовий збір 2560 грн відповідно до квитанції № 0.0.954976951.1 від 02 лютого 2018 року), відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст. 242, 345, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у цій адміністративній справі № 815/2082/17 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач Т. О. Анцупова

Суддя А. Ю. Бучик

Суддя М. І. Гриців