Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

Київ

справа №752/7455/17

адміністративне провадження №К/9901/23115/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі №752/7455/17 за позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та забов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії та рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) від 21.03.2017 щодо відмови позивачу у виплаті пенсії за вислугою років за червень 2015 року та 22 дні липня 2015 року на підставі заяви від 06.03.2017;

- зобов'язати відповідача здійснити виплату пенсії за вислугу років за червень 2015 року та 22 дні липня 2015 року позивачу відповідно до пункту 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.08.2017 позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2017 скасовано та позовні вимоги ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.

В касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, а постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 18.08.2017 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги позивачем вказано, що про порушення свого права вона дізналась з відповіді відповідача, яку отримала 06.03.2017. Крім того наголосила, що в даному випадку слід застосувати правові висновки, викладені в рішеннях Верховного Суду України по справах № 21-4289а15 (постанова від 15.12.2015), 21-1249а16 (постанова від 25.05.2016), в яких колегіями суддів Судової палати в адміністративних справах визнано, що особи не пропустили шестимісячного строку звернення до суду, обчислюючи його саме з дня отримання відповіді управлінь ПФУ.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач знаходиться на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

З липня 2008 року Печерським управлінням пенсійного фонду України їй призначена пенсія за вислугу років у розмірі 71 % від розміру її на той час місячної заробітної плати.

З 01.04.2015 позивачу припинено виплату пенсії на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213, яким внесено зміни до ч. 15 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», та поновлено такі виплати з 23.07.2015 після звільнення з органів прокуратури.

06.03.2017 позивач звернулась із заявою до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про виплату пенсії за період з 01.06.2015 та 22 дні липня 2015 року.

Листом від 21.03.2017 за № 566/03/Г-414 позивачу було відмовлено у виплаті пенсії за вказаний період.

Не погоджуючи з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що на момент розгляду справи з боку відповідача не надано суду належних доказів щодо правомірності своїх дій, тому слід визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві в частині відмови ОСОБА_2 у виплаті пенсії з 01.06.2015 та 22 днів липня 2015 року, раніше призначеної за вислугу років.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що адміністративний позов ОСОБА_2 поданий після закінчення строків, визначених ч. 2 ст. 99 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом апеляційної інстанції вірно вказано, що ОСОБА_2 про порушення своїх прав та інтересів, а саме щодо невиплати їй за червень 2015 року та 22 дні липня 2015 року пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», дізналась (або повинна була дізнатись) саме з моменту неотримання останньою такої пенсії за спірні періоди, тобто в кінці червня 2015 та липня 2015 року.

З позовом про виплату пенсії за вказаний період ОСОБА_2 звернулась 06 квітня 2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до ст. 100 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів вважає безпідставними покликання позивача на постанови Верховного Суду України від 15.12.2015 по справі № 21-4289а15 та від 25.05.2016 по справі № 21-1249а16 враховуючи наступне.

Предметами розгляду в наведених справах було питання перерахунку та виплатити пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ). В даних справах Верховний Суд України дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, якою передбачено, що якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Однак, в даній справі предметом позову є зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії, виплата якої була припинена, а не її перерахунок. Таким чином, наведені постанови Верховного Суду України не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки спрямовані на регулювання інших правовідносин.

Безпідставним є покликання позивача на те, що про розгляді його справи повинна застосовуватись спеціальна норма - ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, згідно якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсаційних втрат частини доходів.

З дослівного аналізу наведеної норми вбачається, що вона стосується саме нарахованих та не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсій. Однак, позивач в своїй позовній заяві ставить питання про виплату не нарахованої їй пенсії, а тому до спірних правовідносин положення ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV не застосовуються.

За таких обставин, підстави для скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду