ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №0340/1905/18

адміністративне провадження №К/9901/15596/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 (головуючий суддя - Пліш М. А., судді - Судова-Хомюк Н. М., Глушко І. В. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2018 про визначення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (без номеру (далі - б/н)) в сумі 8498,60 грн; (б/н) в сумі 7433,45 грн; (б/н) в сумі 7411,53 грн; (б/н) в сумі 1762,45 грн; (б/н) в сумі 1906,77 грн; (б/н) в сумі 6480,37 грн; (б/н) в сумі 1789,24 грн; (б/н) в сумі 7767,19 грн; (б/н) в сумі 1154,66 грн; (б/н) в сумі 808,75 грн; (б/н) в сумі 7581,44 грн; (б/н) в сумі 2327,60 грн; (б/н) в сумі 914,99 грн; (б/н) в сумі 2024,28 грн; (б/н) в сумі 8385,13 грн; (б/н) в сумі 8577,36 грн; (б/н) в сумі 273,00 грн; (б/н) в сумі 2633,36 грн; (б/н) в сумі 8409,93 грн; (б/н) в сумі 7331,65 грн; (б/н) в сумі 9614,99 грн; (б/н) в сумі 8409,93 грн; (б/н) в сумі 8787,51 грн; (б/н) в сумі 1306,34 грн; (б/н) в сумі 1060,75 грн; №0658728-1303-0318 в сумі 11'951,04 грн; №0658729-1303-0318 в сумі 2820,48 грн; №0658730-1303-0318 в сумі 10'215,36 грн; №0658732-1303-0318 в сумі 3669,12 грн; №0658733-1303-0318 в сумі 12'243,84 грн; №0658734-1303-0318 в сумі 11'717,76 грн; №0658735-1303-0318 в сумі 11'683,20 грн; №0658736-1303-0318 в сумі 1'274,88 грн; №0658737-1303-0318 в сумі 11'717,76 грн; №0658738-1303-0318 в сумі 3005,76
грн; №0658739-1303-0318 в сумі 13'396,80 грн (податкові повідомлення-рішення на загальну суму 216'347,27 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані доводами, що контролюючим органом безпідставно нараховано суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об'єкти нежитлової нерухомості), оскільки позивачка є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать їй на праві власності, відносяться до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому, в силу приписів підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК), не є об'єктом оподаткування.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що цільове призначення нежитлових будівель не є достатньою підставою для виключення об'єктів нерухомості з кола об'єктів оподаткування; на підставі норми підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК вимагається не тільки відповідність об'єктів цільовому призначенню, визначеному в цій нормі, але й фактичне їх використання у сільськогосподарському товаро-виробництві. З огляду на те, що позивачка не використовувала нежитлові будівлі у сільськогосподарському товаро-виробництві, ця норма податкового законодавства на неї не поширюється, а відтак визначення контролюючим органом суми податкових зобов'язань є правомірним.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено та визнано протиправними оскаржувані позивачкою податкові повідомлення-рішення від 24.07.2018 на загальну суму 216' 347,27 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що цільовим призначенням об'єктів нерухомого майна, стосовно оподаткування яких виник спір, є здійснення сільськогосподарського виробництва, що відповідає основним видам діяльності позивачки (вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свиней, оброблення насіння для відтворення, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), визначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому апеляційний суд відхилив доводи контролюючого органу, що позивачка не використовує об'єкти нерухомого майна безпосередньо у сільськогосподарському товаро-виробництві, зазначивши, що положеннями підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено лише вимогу щодо відповідності будівель і споруд такому цільовому призначенню, як використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, та не вказано, що вони є об'єктом оподаткування виключно у разі їх прямого використання за призначенням. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про використання позивачкою спірних будівель та споруд не у сільськогосподарській, а - будь-якій іншій діяльності.

ГУ ДФС у Волинській області подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, ГУ ДФС у Волинській області посилається, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції помилково визнав необов'язковим безпосереднє використання будівель та споруд у сільськогосподарській діяльності для застосування пільгових умов оподаткування, визначених підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.

Позивач не реалізував законодавчо надане право подати відзив на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У судовому процесі встановлено, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а саме: свинарник (Ж-1) площею 293,8 кв. м; конюшня (З-1) площею 189,6 кв. м; приміщення зерноскладу №6 (Л-1) площею 1244,9 кв. м; приміщення зерноскладу №5 (К-1) площею 1395,5 кв. м; приміщення зерноскладу №4 (М-1) площею 1275,4 кв. м; приміщення зерноскладу №3 (Н-1) площею 1064,1 кв. м; зерносклад №1 площею 1217 кв. м; адміністративно-лабораторний корпус площею 382,2 кв. м; автовагова 30 т А-30 площею 132,8 кв. м; мехзерносклад №7 площею 1220,6 кв. м; мехзерносклад №8 площею 1220,6 кв. м; майстерня Е-1 площею 289,4 кв. м; очисна башта площею 313,1 кв. м.

ГУ ДФС у Волинській області на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК та відповідно до цих відомостей визначило позивачці податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2017 роки в загальній сумі 216'347,27 грн згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 24.07.2018, які є предметом оскарження у цій справі.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, підпунктом "ж" підпункту
266.2.2 у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, чинній станом на 2015-2017 роки, визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником. Основними видам її діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свиней, оброблення насіння для відтворення, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Позивачка є орендарем земельної ділянки (кадастровий номер 0721410100:04:000:0076) загальною площею 1,00 (один) га, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці: Волинська область, Камінь-Каширський район, цільове призначення А.01.03, категорія земель із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства і використовується для сільськогосподарського товарного виробництва.

Об'єкти нерухомості, які належить позивачці на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов'язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, відповідно до "Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000", затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

Відповідач також не оспорює призначення належних позивачці об'єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми підпункту "ж" підпункту
266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: чи встановлює ця норма обов'язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об'єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт "г" пункту 30.9 статті 30 ПК).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова "призначення" як "мета використання чого-небуть ", "відповідати меті", можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На користь висновку, що норма підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об'єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від
23.11.2018 №2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII, законодавець не встановив обов'язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

У справі відсутні докази, що ОСОБА_1 впродовж 2015-2017 років використовувала належні їй на праві власності об'єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності.

Відтак, помилковими є висновок суду першої інстанції та доводи відповідача в касаційній скарзі, що позивачка не має права на пільгу, встановлену зазначеною нормою, оскільки не використовувала об'єкти нерухомості за цільовим призначенням.

З врахуванням викладеного суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України скасував рішення суду першої інстанції як таке, висновки якого не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, частиною 1 статті 350, частиною 1, частиною 5 статті 355, статті 356, статті 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

М. М. Гімон

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду