Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 360/3576/20

адміністративне провадження № К/9901/18620/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (головуючий суддя Свергун І.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.) у справі № 360/3576/20 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

28 вересня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі також позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держпраці у Луганській області (далі також відповідач, ГУ Держпраці), в якому позивачка просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛГ 18187/480/АВ/ПТ/ПС/ЗБ-ФС від 09 вересня 2020 року.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року замінено відповідача у справі № 360/3576/20, а саме Головне управління Держпраці у Луганській області на належного відповідача - Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 12 січня 2021 року позов задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення на фізичну особі-підприємця ОСОБА_1 штрафу в сумі 50 000,00 гривень за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 09 вересня 2020 року № ЛГ 18187/480/АВ/ПТ/ПС/ЗБ-ФС.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2021 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року залишив без змін.

21 травня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 18 травня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 26.10.2015 № 23810000000008978, вид економічної діяльності - 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний).

Позивачка здійснює свою господарську діяльність у кіоску в районі будинку АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами.

26 серпня 2020 року ГУ Держпраці у Луганській області видано наказ № 518 «Про проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » у період з 27 серпня 2020 року по 09 вересня 2020 року.

27 серпня 2020 року відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування № 01-17/518.

На виконання наказу від 26 серпня 2020 року № 518 інспектором праці здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проведення господарської діяльності: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт від 09 вересня 2020 року № ЛГ18187/480/НД/АВ.

В акті вказано, що на день інспекційного відвідування 27 серпня 2020 року у ФОП ОСОБА_1 працює один працівник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , яка здійснювала реалізацію товарів покупцям. Із пояснення ОСОБА_2 слідує, що вона не має трудових відносин з ФОП ОСОБА_1 і працює без трудового договору. У своїх поясненнях ФОП ОСОБА_1 не змогла пояснити підстави трудових відносин з працівником ОСОБА_2 та надати документи, що підтверджують оформлення трудових відносин. За змістом акта під час інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 виявлені порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без оформлення трудового договору, а саме - частини першої статті 21, частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України ( далі також КЗпП України).

З письмових пояснень ОСОБА_1 від 27 серпня 2020 року слідує, що господарську діяльність вона здійснює самостійно, тобто є продавцем у кіоску. На момент перевірки 27 серпня 2020 року у зв`язку з необхідністю відлучитися вона попросила свою тітку доглянути за кіоском, яка з власної ініціативи здійснила реалізацію продукції, про що позивачка її не просила.

За письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 27 серпня 2020 року вона є тіткою ОСОБА_1 , тому 27 серпня 2020 року на прохання останньої вирішила допомогти доглянути за кіоском за адресою: АДРЕСА_1 . За своєю ініціативою вирішила допомогти племінниці в реалізації товару, але трудових відносин з підприємцем ОСОБА_1 не має. Про те, що не можна продавати товар без оформлення трудових відносин вона не знала.

09 вересня 2020 року Головним управлінням Держпраці у Луганській області складено протокол про адміністративне правопорушення № ЛГ18187/480/НД/АВ/П/ПТ щодо порушення законодавства про працю в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без оформлення трудового договору та винесено припис про усунення виявлених порушень № ЛГ 18187/480/НД/АВ/П.

09 вересня 2020 року Головним управлінням Держпраці у Луганській області прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛГ18187/480/АВ/ПТ/ПС/ЗБ-ФС, згідно з якою за порушення частини першої статті 21 КЗпП України та частин першої, третьої статті 24 КЗпП України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 000,00 гривень.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛГ 18187/480/АВ/ПТ/ПС/ЗБ-ФС від 09 вересня 2020 року.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

З висновками відповідача щодо виявлених ним порушень трудового законодавства, наведених в акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, № ЛГ18187/480/НД/АВ від 09.09.2020, позивачка не погоджується, а спірну постанову вважає незаконною та необґрунтованою.

Відповідач у відзиві на позов наполягає на порушенні позивачкою частини першої статті 21 КЗпП України та частин першої, третьої статті 24 КЗпП України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що висновки відповідача в частині порушення позивачкою вимог частин 1, 3 статті 24, статті 21 КЗпП України, а саме - допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, є необґрунтованими та безпідставними.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень не враховано практику Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №2140/1828/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 808/3092/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 1340/5964/18.

Акцентує увагу на тому, що дійсно ОСОБА_2 офіційно працевлаштована та працює буфетником по реалізації продуктів харчування в буфеті за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується угодою від 01.02.2020 № 20. Проте за цією адресою зареєстрований Комунальний заклад Лисичанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 30, де розташований буфет, який на день проведення інспекційного відвідування не працював у зв`язку з літніми канікулами.

Вважає, що ФОП ОСОБА_1 повинна була оформити з ОСОБА_2 трудові відносини за сумісництвом, оскільки основне місце роботи у ФОП ОСОБА_3 .

Наполягає на порушенні позивачкою законодавства про працю в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без оформлення трудового договору.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Луганській області, є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V).

Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5877/19-а та від 28 вересня 2021 року у справі № 520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також - Порядок № 823, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю відповідно до пункту 2 Порядку № 823 здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За змістом пункту 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно із пунктом 29 Порядку № 823 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є встановлення факту використання позивачкою найманої праці особи, яка зазначена в акті інспекційного відвідування та оскаржуваній постанові та наявність ознак трудових правовідносин між ними.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до частини третьої цієї статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджено Постановою КМУ № 413 від 17 червня 2015 року.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Зі змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві або у фізичної особи, яка використовує найману працю, певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статус працівника юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, а вказані особи щодо неї є суб`єктами, які використовують саме її найману працю у розумінні КЗпП України.

Проведеною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини першої статті 21 та частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, які полягають в допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Проте суди попередніх інстанцій не погодилися з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Показаннями допитаної в судовому зсіданні свідка ОСОБА_2 підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 попросила її приглянути за кіоском та не уповноважувала здійснювати продаж товарів. Також свідок підтвердила, що продаж пляшки води вона здійснила самовільно.

Пояснення свідка є послідовними та підтверджуються матеріалами відеофіксації інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Натомість відповідачем при вирішенні питання про накладення на позивачку штрафу за порушення законодавства про працю не надано оцінку письмовим поясненням ОСОБА_2 та самої позивачки.

Водночас судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала буфетником по реалізації продуктів харчування в буфеті за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується угодою від 01.02.2020 № 20, укладеною між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

Також постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 17 грудня 2020 року у справі № 415/6350/20 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відношенні позивачки закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили 28 грудня 2020 року.

За змістом частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В частині першій та другій статті 77 КАС України передбачено: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що висновки відповідача в частині порушення позивачем вимог частини 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, а саме - допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору не знайшли свого підтвердження, відповідно є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що позиція суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №2140/1828/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 808/3092/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 1340/5964/18, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, виходячи із наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Отже, наведені скаржником правові висновки, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду, не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній інші доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, які, на думку скаржника, свідчать про існування між позивачкою та ОСОБА_2 трудових правовідносин. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Відтак, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 24 КЗпП України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 360/3576/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

В.М. Кравчук

О.П. Стародуб