Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №813/5672/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №813/5672/15

адміністративне провадження №К/9901/11898/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року (головуючий суддя - Затолочний В.С., судді - Запотічний І.І., Костів М.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державного казначейства України, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Червоноградського міського суду Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі - ТУ ДСА України в Львівській області), Державного казначейства України, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Червоноградського міського суду Львівської області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом судді у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнути з ДСА України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з виходом судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 194 880,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченому статтею 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон №2453-VI).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Червоноградського міського суду Львівської області щодо неприйняття наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, визначеному статтею 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла до 01 квітня 2014 року;

- зобов'язано Червоноградський міський суд Львівської області прийняти наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнуто з ТУ ДСА України в Львівській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки не виплата йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є звуженням його конституційних прав, порушенням гарантій недоторканості та соціального захисту судді. На думку позивача, судом апеляційної інстанції не було враховано, що право на отримання вихідної допомоги у вказаному розмірі, набуте ним, ще до внесення змін у законодавство, в момент реалізації права на вихід у відставку, а саме, в момент подачі заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ДСА України та ТУ ДСА України в Львівській області скористалися своїм правом та надіслали до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначили, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з травня 1998 року працював на посаді судді Червоноградського міського суду Львівської області.

05 березня 2014 року ОСОБА_1, маючи необхідний для відставки судді та отримання вихідної допомоги стаж роботи, встановлений Законом №2453-VI, звернувся із заявою про відставку до Вищої ради юстиції.

02 липня 2015 року Вища рада юстиції прийняла рішення №122/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Червоноградського міського суду Львівської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №634-VIII "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 звільнено з посади судді Червоноградського міського суду Львівської області на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

В подальшому наказом Червоноградського міського суду Львівської області позивача відраховано із штату суду. При цьому, позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на момент подання заяви про відставку).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи дату подання позивачем заяви, право на відставку набуто ним до набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а тому право щодо належного матеріального та соціального захисту позивача не може бути обмежено. Суд першої інстанції зазначив, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №634-VIII "Про звільнення суддів", тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону №2453-VI, а саме, виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України 16 липня 2015 року, тобто у той час, коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що не виплата вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу його у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII, в частині виключення статті 136 із Закону № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги, у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець