ПОСТАНОВАІменем України12 грудня 2019 рокуКиївсправа №809/821/17адміністративне провадження №К/9901/44808/18Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Саприкіна І. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №809/821/17за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської областідо Івано-Франківської обласної державної адміністрації,
третя особа: Національна академія внутрішніх справпро визнання протиправним та скасування розпорядження,за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської областіна постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Кишинського М. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Пліша М. А., суддів Ільчишин Н. В., Шинкар Т. І.),ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимогПерший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа: Національна академія внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування розпорядження №810 від 30 листопада 2016 року.Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації №810 від 30 листопада 2016 року "Про надання Національній академії внутрішніх справ дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої зміни її цільового призначення" надано дозвіл Національній академії внутрішніх справ на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої зміни її цільового призначення, за адресою: м. Івано-Франківськ, вул.Національної Гвардії, 14-В.Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, та відповідно, з правомірності дій та рішень відповідача.Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скаргиНе погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.Касаційна скарга обґрунтована тим що, відповідно до приписів частини першої, п'ятої статті 63 Закону України "
Про освіту" від 23 травня 1991 року № 1060-XII (Закон втратив чинність на підставі ~law31~ від 5 вересня 2017 року, однак був чинний, на момент виникнення спірних правовідносин) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Національній академії внутрішніх справ згідно інформаційної довідки №73900762 від 24 листопада 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру Заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 24 жовтня 2016 року № 71181769 на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,7128 га, розташована по вул. Національної Гвардії, 14в з цільовим призначення для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти. Крім того, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 2610100000:20:004:0140 загальною площею 0,7128, яка перебуває на праві постійного користування Прикарпатським юридичним інститутом Львівського державного університету внутрішніх справ, зазначено, що за цільовим призначенням вказана земельна ділянка повинна використовуватися для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.Також встановлено, що у відповідності до відомостей державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем) по Івано - Франківській ОДА щодо цільового використання земельної ділянки, площею 0,7128 га, що знаходиться по вул. Національної Гвардії, 14в, м. Івано-Франківськ, то за основним цільовим призначенням вказані землі на момент прийняття оскаржуваного розпорядження належать до земель закладів освіти.Крім того, відповідно до статуту Національної академії внутрішніх справ вона є державним навчальним закладом та фінансується із державного бюджету.Скаржник вважає, що фактичні обставини справи свідчать про те, що навчальний заклад є об'єктом освіти та фінансується із бюджету, а земельна ділянка передана йому у постійне користування відноситься до його матеріально-технічної бази, а тому на неї поширюються імперативні вимоги статті 63 Закону України "
Про освіту" щодо заборони приватизації або використання не за цільовим призначенням, тобто не в освітніх цілях.Однак, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статті 63 Закону України "
Про освіту".
Позиція інших учасників справи06 грудня 2017 року на адресу суду надійшли заперечення Національної академії внутрішніх справ на касаційну заступника прокурора Львівської області, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справиУхвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 809/821/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення"
Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі -
КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 11 грудня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 809/821/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12 грудня 2019 року.Разом з касаційною скаргою подано клопотання про участь представника в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року.Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справиСудами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що до обласної державної адміністрації звернувся ректор Національної академії внутрішніх справ із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,7128 га, що розташована в м. Івано - Франківську (вул. Національна Гвардія, 14-В) з метою зміни її цільового призначення із земель для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.Вказана земельна ділянка сформована, їй присвоєно кадастровий номер undefined, категорія: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, власник - держава в особі Івано-Франківської облдержадміністрації, правокористувач - Національна академія внутрішніх справ.
Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2016 року №1093 "Про надання згоди на списання будівлі навчального корпусу" погоджено списання будівлі навчального корпусу, яка розташована на вищевказаній земельній ділянці і зобов'язано ректора забезпечити її списання.Івано-Франківською обласною державною адміністрацією видано розпорядження від 30 листопада 2016 року №810 "Про надання Національній академії внутрішніх справ дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої зміни її цільового призначення".ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУОцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справиНадаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею
341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини
3 статті
211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини
4 статті
328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частин
1 ,
2 та
3 статті
159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин
1 ,
2 та
3 статті
242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Крім того, стаття
2 та частина
4 статті
242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті
19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.Згідно частини
1 статті
3 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України) земельні відносини регулюються
Конституцією України,
Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.Частиною
1 статті
116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Частиною
1 статті
116 ЗК України, або за результатами аукціону.Відповідно до частини
1 статті
122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною
5 статті
122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.Частиною
2 статті
123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених Частиною
2 статті
123 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених Частиною
2 статті
123 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.Положеннями частини
3 статті
123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з приписів статей
116,
123 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13), від 7 червня 2016 року (справа №820/3507/15) та Верховного Суду, зокрема, у постанові від 5 березня 2019 року справі №806/602/18.Суд зазначає, що відповідно до частин
1 ,
2 статті
20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених частин
1 ,
2 статті
20 Земельного кодексу України.При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій та не спростовано доводами касаційної скарги, зміна цільового призначення земельної ділянки не тягне за собою зміну її власника чи користувача, земельна ділянка й надалі залишається у власності держави та на праві постійного користування Національної академії внутрішніх справ.Зміна цільового призначення земельної ділянки відбудеться не при наданні дозволу, а при затвердженні проекту землеустрою, який повинен пройти погодження у відповідних органах у встановленому законодавством порядку, у зв'язку із чим безпідставним є посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 63 Закону України "
Про освіту".Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки обласна державна адміністрація, видаючи оскаржуване розпорядження, діяла у відповідності до вимог
Земельного кодексу України, оскільки не змінювала цільове призначення земельної ділянки, а надала лише дозвіл на розроблення проекту землеустрою.Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги.
Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі
341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.Частиною
2 статті
6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті
17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v.Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v.Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).Згідно з ~law34~ від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах
"Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89),
"Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиУ відповідності до частини
1 статті
350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витратОскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті
139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.Керуючись статтями
341,
345,
349,
350,
355,
356,
359 КАС України,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.Головуючий Я. О. БерназюкСудді: І. В. ЖелєзнийІ. В. Саприкіна