Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №826/17820/15

адміністративне провадження №К/9901/25525/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року (суддя Р.О. Арсірій)та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року (колегія у складі суддів: Є.О. Сорочко, Г.В. Земляна, М.В. Межевич)у справі № 826/17820/15за позовомОСОБА_3доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 червня 2015 року №2435-17.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що на час його винесення позивач фактично не володів об'єктом оподаткування, оскільки 17 лютого 2015 року невідома особа незаконно заволоділа транспортним засобом, у зв'язку з чим Подільським РУ ГУ МВС України у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження, передбачене ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 12 червня 2015 року №2435-17.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Окрім того, судами відзначено, що позивач, за яким зареєстровано викрадений автомобіль Lexus GX 460 (державний номерний знак НОМЕР_1), не має можливості ані реалізовувати своє право власності на нього, ані зняти з реєстрації такий транспортний засіб з метою звільнення від оподаткування.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень, у зв'язку з наявною інформацією про зареєстроване за позивачем право власності на транспортний засіб, який є об'єктом оподаткування, у відповідності до приписів статті 267 Податкового кодексу України. Крім того, податковий орган відзначає, що безвідносно до того, що автомобіль позивача був викрадений, обліковується у його власності, а відтак останній зобов'язаний сплачувати транспортний податок.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за позивачем у встановленому законом порядку зареєстровано легковий автомобіль Lexus GX 460, 2013 року випуску, об'єм двигуна 4608 см3, державний номерний знак НОМЕР_1.

Рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України.

Дане рішення Київської міської ради, було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06 березня 2015 року, що сторонами не заперечується.

12 червня 2015 року на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст. 54 та п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 2435-17, яким визначено податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що автомобіль Lexus GX 460 (державний номерний знак НОМЕР_1), що належить позивачу на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію т.з. серії НОМЕР_2, відповідно до довідки Подільського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 19 лютого 2015 року №15/04/9.01/0422/1.15, 17 лютого 2015 року викрадено невідомою особою, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Згідно вказаної довідки, станом на 19 лютого 2015 року особу причетну до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України не встановлено. Тобто, починаючи з 17 лютого 2015 року позивач позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись автомобілем Lexus GX 460 (державний номерний знак НОМЕР_1).

При цьому, на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення та дотепер автомобіль Lexus GX 460 (державний номерний знак НОМЕР_1) зареєстрований за позивачем.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Отже, беручи до уваги саме наведені вище обставини, Суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду