Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.03.2020 року у справі №818/572/16
Ухвала КАС ВП від 15.04.2020 року у справі №818/572/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2020 року

Київ

справа №818/572/16

адміністративне провадження №К/9901/12200/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року (головуючий суддя - Павлічек В.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року (головуючий суддя - Макаренко Я.М., судді - Мінаєва О.М., Шевцова Н.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (надалі по тексту відповідач) в якому просив:

- скасувати наказ Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах №19-ос від 24.03.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області;

- стягнути з Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення і до моменту ухвалення рішення, а також моральну шкоду в сумі 5000 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на момент його звільнення існувала наявна вакантна посада начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, що не була виведена зі штату, але позивачеві не була запропонована. На зазначену посаду було прийнято ОСОБА_2 , що займала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах яка не мала переважного права на зайняття вакантної посади.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано наказ Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах № 19-ОС від 24.03.2016 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.

Стягнуто з Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Харківська, 35, м. Суми, 40035, код ЄДРПОУ 40383837) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 14 130,54 грн. (чотирнадцять тисяч сто тридцять гривень 54 коп.).

Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4 717,36грн (чотири тисячі сімсот сімнадцять гривень 36 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд зазначив, що посада, яку обіймав позивач в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сумах залишилась і в створеному в результаті реорганізації Сумському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України, тобто ця посада скорочена не була. При цьому ця посада відповідачем не була запропонована позивачу. Натомість на цю посаду було призначено ОСОБА_2 , яка до реорганізації обіймала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України у м. Сумах. Суд також з`ясував, що ОСОБА_2 також попереджалась про наступне вивільнення та 22.03.2016 їй була запропонована посада головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного відділу, від якої вона відмовилась. Враховуючи викладене, суд зазначив, що відповідач не довів суду наявності у ОСОБА_2 більш високої продуктивності праці та кваліфікації, враховуючи, що стаж роботи позивача в органах Пенсійного фонду більший, ніж стаж роботи ОСОБА_2 , за весь період роботи позивач не мав жодного дисциплінарного стягнення, тоді як ОСОБА_2 в 2009 році мала дисциплінарне стягнення. Крім того, позивач має декілька вищих освіт з різних галузей, одна освіта з кваліфікацією бакалавр та дві освіти з кваліфікацією магістр: 2003 р. здобув кваліфікацію бакалавра з економіки, у 2004 році здобув кваліфікацію магістра з обліку та аудиту, у 2013 р. здобув кваліфікацію магістра державного управління у Харьківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (за державним замовленням). Тоді як ОСОБА_2 має диплом молодшого спеціаліста за кваліфікацією техніка - економіста з правового забезпечення АПК, має диплом бакалавра за фахом економіки підприємства (Сумський державний університет), має диплом спеціаліста та диплом магістра за тим же фахом (економіка підприємства, Сумський державний університет). Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу та наявність підстав для поновлення позивача зі стягненням на його користь суми середнього заробітку у розмірі 14130,54 грн (за квітень 2016 року 21 день х 164,50 грн та травень, червень, липень 43 дня х 248,28 грн).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року апеляційну скаргу Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області задоволено частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2016 по справі №818/572/16 скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, стягнення з Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 14130,54 грн та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 у вказаній частині задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем управління Пенсійного фонду України в м. Сумах.

Зобов`язано Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2016 залишено без змін.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (40035, вул. Харківська, 35, м. Суми, код ЄДРПОУ 40383837) судовий збір у розмірі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн 64 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України - утримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок 31210206781011, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, оскільки незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на попередній роботі, яку він мав на момент звільнення. Враховуючи, що позивач був звільнений з посади начальника відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, то відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України має бути поновлений на вказаній посаді в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сумах. Таким чином, колегія суддів визнала помилковими висновки суду першої інстанції про поновлення позивача на посаді в новоствореному органі, а саме Сумському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачу у сумі 14130,54 грн нарахований не був, то висновки суду першої інстанції про стягнення з Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача в розмірі 14130,54 грн є помилковими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

19 вересня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, в якій відповідач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що в органах Пенсійного фонду України відбулась реорганізація та скорочення штатної чисельності. Як позивач, так і ОСОБА_2 мають дипломи з вищої освіти, однак ОСОБА_2 має стаж роботи керівника юридичної служби в органах Пенсійного фонду понад 9 років, що, на думку відповідача, є обґрунтованою підставою для застосування п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Відповідач вважає, що ОСОБА_2 порівняно з позивачем має кращі освітньо-кваліфікаційні характеристики та продуктивність праці, більшу кількість здобутих освітньо-кваліфікаційних рівнів, ширший спектр знань у трьох галузях. Отже, вважає, що ним було дотримано вимоги КЗпП України при звільненні позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2003 року працював в органах Пенсійного фонду України на різних посадах. Остання займана посада - начальник відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем управління Пенсійного фонду України в м. Сумах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» була визначена реорганізація управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі шляхом злиття в Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області.

Відповідно до наказу управління Пенсійного фонду України в м. Сумах від 11.01.2016 №10 «Про наступне вивільнення» працівників управління було попереджено про наступне вивільнення (а.с. 44).

22.03.2016 позивачу було надано пропозицію роботи на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування громадян, з якою він був ознайомлений та не надав згоди на зазначену пропозицію (а.с. 16).

Наказом Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах від 24.03.2016 №19-ос позивача було звільнено з посади в зв`язку зі скороченням штату працівників і відмовою від запропонованої роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП (а.с.26).

Відповідно до штатного розпису управління Пенсійного фонду України в м. Сумах на 2016 рік відділ ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем нараховував 14 штатних посад, з яких: 1 - начальник відділу (посада яку обіймав позивач), 1 - заступник начальника відділу та 12 головних спеціалістів (а.с.46).

Штатним розписом управління Пенсійного фонду України в Сумському районі на 2016 рік була передбачена 1 посада головного спеціаліста з ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем (а.с.47).

Відповідно до штатного розпису Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, утвореного в результаті злиття управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі, відділ ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно - аналітичних систем нараховував 14 штатних посад: 1 - начальник відділу та 13 головних спеціалістів (а.с.48).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХП "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до приписів ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Положеннями ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Зі змісту статті 42 КЗпП України випливає, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посада, яку обіймав позивач в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сумах залишилась і в новоствореному в результаті реорганізації Сумському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України, тобто дана посада скорочена не була. Однак, ця посада відповідачем не була запропонована позивачу. Натомість на цю посаду було призначено ОСОБА_2 , яка до реорганізації обіймала посаду заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України у м. Сумах.

Також судами установлено, що стаж роботи позивача в органах Пенсійного фонду більший ніж стаж роботи ОСОБА_2 , за весь період роботи позивач не мав жодного дисциплінарного стягнення, тоді як ОСОБА_2 в 2009 році мала дисциплінарне стягнення. Крім того, позивач має декілька вищих освіт з різних галузей, одна освіта з кваліфікацією бакалавр та дві освіти з кваліфікацією магістр: 2003 р. здобув кваліфікацію бакалавра з економіки, у 2004 році здобув кваліфікацію магістра з обліку та аудиту, у 2013 році здобув кваліфікацію магістра державного управління у Харьківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (за державним замовленням). Тоді як ОСОБА_2 має диплом молодшого спеціаліста за кваліфікацією техніка - економіста з правового забезпечення АПК, має диплом бакалавра за фахом економіки підприємства (Сумський державний університет), має диплом спеціаліста та диплом магістра за тим же фахом (економіка підприємства, Сумський державний університет).

Крім того, судами установлено, що на утриманні позивача знаходяться дві доньки: ОСОБА_6 2005 року народження та ОСОБА_7 2010 року народження, його дружина ОСОБА_5 , яка звільнена 29.03.2016, інших працівників з самостійним заробітком в сім`ї не має.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно недоведення відповідачем обставин наявності у ОСОБА_2 переважного права залишення на роботі.

Суд вважає правомірними спростування судами попередніх інстанцій посилань скаржника на положення п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» щодо проведення перестановки працівників і переведення більш кваліфікованого працівника на іншу посаду шляхом звільнення з неї менш кваліфікованого працівника, оскільки зазначена норма постанови Пленуму Верховного Суду України не надає право керівнику установи на власний розсуд здійснити таку перестановку (переведення) працівників. Така перестановка (перегрупування) працівників, їх переведення повинні здійснюватися з урахуванням кваліфікації працівників, а відповідачем не було доведено під час розгляду цієї справи наявності у ОСОБА_2 більш високої кваліфікації та продуктивності праці, ніж у позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність оскаржуваного наказу нормам законодавства є обґрунтованими.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді, апеляційний суд зробив висновок, що незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на попередній роботі, яку він мав на момент звільнення, та прийняв рішення про поновлення позивача на попередній посаді в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сумах.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок помилковим, виходячи з такого.

Верховний Суд України у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27.05.2014 у справі №21-108а14, від 28.10.2014 у справі №21-484а14 дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їх ліквідації на підставі Постанови №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано на відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП і наголошено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до частини 2 статті 161, частини 1 статті 244-2 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, надалі), висновки викладені у постановах Верховного Суду України, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 237 цього Кодексу, були обов`язковими для врахування судами при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Верховний Суд не вбачає правових підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду України.

Слід наголосити, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, під час судового розгляду справи дійшли висновків про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» відбулась саме реорганізація управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та управління Пенсійного фонду України в Сумському районі шляхом злиття в Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області.

При цьому, 31 березня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (ідентифікаційний код 37429970).

Отже, припинення виконання Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сумах своїх функцій на підставі Постанови не відбулось, оскільки такі функції були передані іншому органу - Сумському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Сумської області, який виступив його правонаступником. Відтак, на Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області було покладено обов`язок щодо працевлаштування позивача.

Враховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частинами 2-3 статті 36 КЗпП України передбачено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації (керівників або складу державних органів) не припиняє дії трудового договору і в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника повинна бути продовжена.

Тобто, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №813/5500/14.

Суд зауважує, що вказана правова позиція не суперечить позиції Верховного Суду України, викладеній у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Верховний Суд України у цьому пункті зазначив, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Отже, згідно з позицією Верховного Суду України, незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. І лише ліквідація підприємства з утворенням нового підприємства виключає можливість поновлення незаконно звільненого працівника на заново утвореному підприємстві.

Зважаючи на те, що при проведенні реорганізації Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах фактично передало свої функції Сумському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України Сумської області, який є його правонаступником, Суд вважає, що обов`язок поновлення позивача на роботі у цьому випадку покладено саме на Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області як правонаступника реорганізованого органу.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).

Таким чином, Суд вважає помилковим обрання судом апеляційної інстанції такого способу захисту порушеного права позивача, як зобов`язання Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, оскільки у спірних правовідносинах Суд виступає органом, що розглядає трудовий спір, та наділений повноваженнями щодо ухвалення рішення про стягнення з роботодавця суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника із визначенням її конкретного розміру.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною 1 статті 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.,

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність поновлення позивача на посаді саме у Сумському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області, проте на навів обґрунтованих мотивів таких висновків, а також щодо стягнення з Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 14130,54 грн, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, доповнивши мотивувальну частину вказаного судового рішення висновками, наведеними Судом у цій справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року залишити в силі, доповнивши її мотивувальну частину висновками, викладеними Судом у цій справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

С.А. Уханенко