Ухвала КАС ВП від 13.05.2020 року у справі №812/1536/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2020 року

Київ

справа №812/1536/15

адміністративне провадження №К/9901/3818/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білак М.В. (суддя-доповідач),

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (суддя - Смішлива Т.В.)

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя - Арабей Т.Г., судді: Компанієць І.Д., Сухарьок М.Г.)

у справі №812/1536/15

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області

про зобов`язання здійснити нарахування заробітної плати, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

I. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА України в Луганській області) з позовом в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:

- зобов`язати відповідача нарахувати їй заробітну плату за серпень 2014 року в сумі 1526,01 грн та середній заробіток за час вимушеного простою за вересень 2014 року в сумі 1926,54 грн, за жовтень 2014 року в сумі 2014,11 грн, за листопад 2014 року в сумі 1751,40 грн;

- утримати, з нарахованих ОСОБА_1 сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою, суму у розмірі 1565,25 грн, що складається з єдиного соціального внеску у розмірі 440,32 грн; податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1016,66 грн; військового збору 108,27 грн за період серпень - листопад 2014 року та сплатити внески та податки у повному обсязі до Державного бюджету для подальшого розподілу у відповідні фонди;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного простою за період серпень - листопад 2014 року в розмірі 5652,81 грн, та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 1 квітня 2017 року в сумі 4409,76 грн.

2. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послалась на те, що з 5 травня 2007 року по 1 грудня 2014 року перебувала на державній службі у Краснолуцькому міському суді Луганської області та звільнилась за власним бажанням у зв`язку з вимушеним переїздом до іншої місцевості. З серпня 2014 року до часу звільнення не отримувала жодних виплат, у зв`язку з тим, що Краснолуцький міський суд Луганської області тимчасово припинив діяльність на підставі Закону України від 12 серпня 2014 року №1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» (далі - Закон №1632-VII) та розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року №27/0/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ». На підставі вказаного вважає, що відповідач не мав жодних підстав для будь-якого обмеження щодо нарахування та виплати заробітної плати у відповідності до трудового законодавства за вказаний період.

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 7 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало те, що судами не встановлювалося чи видавались відповідачем накази про перебування працівників Краснолуцького міського суду Луганської області на робочих місцях у період тривалого зупинення діяльності суду та підтвердження цього належними доказами.

7. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТУ ДСА України в Луганській області за рахунок коштів Державного бюджету України заробітну плату за період з 6 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року в загальній сумі 4014,94 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

8. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2017 року скасував постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.

9. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову.

10. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у м. Вахрушево Луганської області, а з 19 січня 2015 року тимчасово перемістилась до м. Ірпінь Київської області.

12. З травня 2007 року ОСОБА_1 працювала у Краснолуцькому міському суді Луганської області на посаді секретаря судового засідання, а з лютого 2014 року на посаді помічника судді.

13. З 1 грудня 2014 року позивачка звільнена із займаної посади за власним бажанням відповідно до наказу від 1 грудня 2014 року №85 к/о.

14. 28 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання їй довідки про заборгованість з виплати заробітної плати за період з 1 серпня 2014 року по 1 грудня 2014 року, однак відповідач листом від 14 травня 2015 року повідомив її про неможливість надання зазначеної довідки у зв`язку з відсутністю нарахувань заробітної плати за вказаний період.

15. Листом від 30 червня 2017 року №1135/17 ТУ ДСА в Луганській області надало суду інформацію, про те, що рішення, накази тощо, стосовно переміщення Краснолуцького міського суду Луганської області з тимчасово неконтрольованої території до населених пунктів, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження, а також документи щодо зарахування ОСОБА_1 до апарату суду, розміщеного на території підконтрольній українській владі, наказ про звільнення позивачки із займаної посади, накази про перебування працівників Краснолуцького міського суду Луганської області на робочих місцях у період тривалого зупинення діяльності суду до ТУ ДСА України в Луганській області не надходило. Також відповідач зазначив, що станом на 30 червня 2017 року місцезнаходження Краснолуцького міського суду Луганської області відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Хрустальний, вул. Сімферопольська, 2.

16. З наданої відповідачем довідки від 8 серпня 2017 року №1325/17 про доходи ОСОБА_1 за 2014 рік вбачається, що останнє нарахування та виплата позивачу заробітної плати відбулось в липні 2014 року, а також, що в червні їй нараховувалася оплата за відпустку в сумі 1932,30 грн.

17. Також на вимогу суду, відповідач листом від 22 вересня 2017 року №1578/17 повідомив, що з серпня 2014 року необхідні для зарахування заробітної плати табелі робочого часу, накази (зокрема про оголошення простою в роботі суду та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою) від Краснолуцького міського суду Луганської області до ТУ ДСА в Луганській області не надходили, у зв`язку з чим нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з серпня 2014 року по листопад 2014 року включно, не здійснювалось. Крім того, ТУ ДСА в Луганській області не приймало розпорядчих документів щодо виплати заробітної плати працівникам апаратів судів не в повному розмірі, а у розмірі середнього заробітку за період вимушеного простою.

18. Не погоджуючись з невиплатою заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного простою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки на отримання невиплаченої заробітної плати за період з 6 серпня по 30 листопада 2014 року є обґрунтованим, оскільки після звільнення ОСОБА_1 перемістилася на підконтрольну Україні територію та звернулася до ТУ ДСА у Луганській області, до обов`язків якого належить нарахування та виплата заробітної плати (у тому числі за час простою), які не були з нею проведені, що свідчить про наявність ознак протиправної бездіяльності з боку відповідача.

20. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що табелі обліку робочого часу, накази, зокрема про оголошення простою в роботі Краснолуцького міського суду Луганської області та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою, накази про призначення премії та встановлення розміру надбавок відсутні в матеріалах справи, а отже і підстави для задоволення позову також відсутні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що задовольняючи частково позов в частині стягнення з відповідача заробітної плати за період з 6 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року, суд першої інстанції допустив помилку розраховуючи складові заробітної плати виходячи з календарної кількості днів, незаконно виключив з розрахунку індексацію заробітної плати, а також помилково розрахував заробітну плату за період з вересня по листопад 2014 року включно, оскільки в цей період стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного простою.

22. Також позивачка вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у вказаній частині позовних вимог, оскільки право працівника на оплату праці передбачено чинним законодавством та нормами Конституції України.

23. Також ОСОБА_1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідивши докази, які є загальновідомими, зокрема про тимчасове припинення діяльності Краснолуцького міського суду Луганської області, що вказує на факт простою в роботі суду з 2 вересня 2014 року, не застосували норми матеріального права, а саме: частину третю статті 113, статтю 34 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), і дійшли помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного простою.

24. Крім того, позивачка зазначає, що помилковим є висновок суду першої інстанції про передчасність заявленої нею вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів, оскільки право особи на отримання компенсації втрати частини доходів виникає у разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців виплати.

25. Позивачка вважає, що судами також протиправно відмовлено їй у задоволенні позову в частині зобов`язання утримати і перерахувати податки та збори від суми виплати заробітної плати, оскільки не виконавши ці вимоги, відповідач порушить її право на страховий стаж за період з серпня по листопад 2014 року включно.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Спірні правовідносини у справі склались з приводу нарахування і виплати ОСОБА_1 заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою Краснолуцького міського суду Луганської області, який знаходиться на території неконтрольованій української владою, нарахування та виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також відрахування із сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою страхових внесків та інших обов`язкових платежів для подальшого зарахування їх до відповідних фондів.

28. Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (статті 1, 3 частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

29. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

30. Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

31. Статтею 21 КЗпП України закріплено обов`язок власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

32. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

33. Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. (стаття 34 КЗпП України).

34. Згідно з частинами першою-четвертою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.

35. У рішенні від 1 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

36. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

37. Таким чином, обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону№108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

38. В період з серпня до 1 грудня 2014 року (день звільнення) ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з Краснолуцьким міськрайонним судом Луганської області (роботодавець).

39. Тобто, в цей період подання інформації пов`язаної з обліком робочого часу, нарахуванням та виплатою заробітної плати відповідно до відпрацьованого часу працівниками суду, прийняття наказів, зокрема щодо простою в роботі суду покладався на роботодавця.

40. При цьому, як зазначає позивачка у позовній заяві (а.с. 145-146) так і в касаційній скарзі (а.с.35), роботодавцем в спірний період заробітна плата їй не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з тим, що Краснолуцький міський суд Луганської області тимчасово припинив діяльність із-за бойових дій, що відбуваються в районі розташування суду.

41. Судами також встановлено, що роботодавцем у спірний період не направлялися до відповідача табелі обліку робочого часу працівників суду, накази, зокрема щодо простою в роботі суду та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою.

42. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі - Указ №405/2014) уведено в дію вказане рішення Ради національної безпеки і оборони України.

43. На підставі статті 1 Закону України від 2 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669-VII) періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу №405/2014.

44. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року.

45. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 12 серпня 2014 року №1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» на підставі подань ДСА України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. №913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. №10027/0/30-14 від 1 вересня 2014 року), розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року №27/0/38-14 визначено територіальну підсудність справ Краснолуцького міського суду Луганської області за Новопсковським районним судом Луганської області.

46. На виконання Закону №1669-VII розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 2 грудня 2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (далі - розпорядження №1053-р, 1275-р відповідно) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно якого до зазначених населених пунктів належить, зокрема, м. Красний Луч, де територіально розташований Краснолуцький міський суд Луганської області.

47. Крім того, ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року №436 починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 6 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» якою призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

48. Наведені норми та обставини справи доводять, що в спірний період Краснолуцький міськрайонний суд Луганської області тимчасово не виконував покладені на нього функціональні обов`язки, цілі та задачі.

49. Відповідно до абзацу 19 частини першої статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон №638-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

50. За приписами частин першої та другої статті 4 Закону №638-IV організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

51. Абзацом 9 частини четвертої цієї ж статті Закону №638-IV визначено, що до участі у здійсненні заходів, пов`язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику.

52. Повноваження інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом визначено статтею 6 Закону №638-IV, згідно якої останні, у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об`єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв`язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

53. Крім того, за правилами частини другої статті 14 Закону №638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

54. Процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей визначає Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595 (далі - Порядок №595).

55. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

56. Згідно з пунктом 4 Порядку №595 заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов`язки. Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

57. Пунктом 10 Порядку №595 визначено, що видатки на забезпечення діяльності місцевих загальних судів, що здійснюють судочинство на контрольованій території Донецької та Луганської областей, у тому числі виплата суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апаратів судів, здійснюються виключно через територіальні управління ДСА у Донецькій та Луганській областях.

58. Окрім цього, рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року №76 зобов`язано ДСА України забезпечити виплату заробітної плати працівникам апаратів судів, які зараховані до апаратів судів, розміщених на території, підконтрольній українській владі за період, протягом якого такі працівники апаратів обіймали посади в судах, що розміщувалися на тимчасово неконтрольованій території, з дня останнього нарахування до дня зарахування до штату суду, до якого працівника апарату суду зараховано на підставі довідок, виданих територіальними управліннями ДСА України в Донецькій та Луганській областях, але не більше ніж за чотири місяці (пункт 4 рішення Ради суддів України).

59. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що виплата заробітної плати за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов`язки.

60. Виходячи з наведеного механізму правового регулювання нарахування та виплати винагороди за роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), та гарантовані державою виплати, зокрема щодо оплати праці за час простою, в умовах проведення на території м. Красний Луч антитерористичної операції, зазначені виплати можуть бути здійснені у окремих випадках з урахуванням передбачених чинним законодавством умов.

61. Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Краснолуцький міськрайонний суд Луганської області не перереєстровано та не переміщено з міста Красний Луч (м. Хрустальний) на контрольовану територію, роботу суду не відновлено, а позивачка не виконує свої посадові обов`язки відповідно до трудового договору, отже передбачені чинним законодавством умови не дотримані.

62. У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) від 1 червня 2014 року у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02), Суд констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

63. У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (параграф 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ у справі «MALTZAN and Others v. Germany»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

64. Отже, в основі правомірних очікувань має бути безумовне право позивача на певне «майно», яке слід розуміти як автономне поняття ЄСПЛ.

65. Ураховуючи наведений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, нарахована заробітна плата, у тому числі за час простою є правом власності відповідно до Конвенції.

66. Водночас, зважаючи на відсутність доказів обліку робочого часу працівників суду, наказу про перебування суду у стані простою, та з урахуванням того, що безпосередньо позивачка в позовній заяві зазначає про те, що суд у спірний період не працював, вимоги ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не мають достатнього підґрунтя, а отже і законних очікувань на вказані виплати.

67. Таким чином, в умовах відсутності безпосереднього роботодавця позивачки, який залишився на території неконтрольованій української владою, а також можливості підтвердження ним фактів про роботу або простій суду та здійснення ОСОБА_1 своїх функціональних обов`язків відповідно до трудового договору, в період проведення на території м. Красний Луч антитерористичної операції, у відповідача не було правових підстав для нарахування і виплати позивачці заробітної плати, та компенсації за несвоєчасний розрахунок.

68. Беручи до уваги вказані правові норми та встановлені в цій справі обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, проте вважає за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

69. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 351, 356, 359 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд