Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2018 року

Київ

справа №815/2461/17

адміністративне провадження №К/9901/1668/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (суддя Бутенко А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року (судді: Єщенко О.В. (головуючий), Бойко А.В., Димерлій О.О.) у справі № 815/2461/17 Одеського окружного адміністративного суду за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.01.2017 № 000001, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 29 002,00 грн за реалізацію пального без реєстрації платником акцизного податку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.01.2017 № 000001.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не є особою, що відповідно до пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України, здійснює реалізацію пального, та підлягає обов'язковій реєстрації контролюючими органами як платник акцизного податку за місцезнаходженням юридичної особи, оскільки у Товариства відсутні власні (орендовані) АЗС, ним не здійснено фактичного отримання пального і фізичного відпуску пального кінцевим споживачам, а також інших операцій з реалізації, визначених абзацом другим пп. 14.1.212 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, а отже у позивача не виникає обов'язку щодо реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДФС в Одеській області подало касаційну скаргу де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

В доводах касаційної скарги відповідач наводить норми матеріального права та посилається на їх невірне тлумачення судами, зокрема вказує, що суб'єкт господарської діяльності, який здійснює реалізацію пального (будь-які операції, визначені абзацом другим пп. 14.1.212 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України) підлягає обов'язковій реєстрації контролюючим органом як платник акцизного податку, що свідчить про правомірність прийнятого контролюючим органом оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

Товариство відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надало.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведена фактична перевірка ТОВ «Лідер-сервіс» з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів (палива), порядок здійснення готівкових розрахунків, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, за період з 01.01.2016 по 23.12.2016, за результатами якої складено акт від 26.12.2016 №469/15-32-40-02/34379917.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем допущено порушення вимог пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України, що полягало у здійсненні реалізації пального (дизельне паливо) без реєстрації платником акцизного податку за місцезнаходженням юридичної особи.

На підставі акту перевірки та результатів адміністративного оскарження Головним управлінням ДФС в Одеській області було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 31.01.2017 № 000001.

Судами також встановлено, що позивач на підставі договору 17.04.2014 №410 БКТЛ-0120 придбав у ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» нафтопродукти (бензин, дизельне паливо) та передав їх для подальшого зберігання ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» на підставі акту приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання від 26.10.2016 № 41ОБКТЛ-0120-9052216936.

За актом прийому-передачі бланків-дозволів від 26.10.2016 № 41ОБКТЛ-0120 - 8024199233 здійснено передачу бланків-дозволів на паливо від ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» до ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» номіналами 10 та 20 літрів.

Також позивач за договором від 04.02.2016 №С110321 з ТОВ «НАФТОТРЕЙД РЕСУРС» придбавав у останнього нафтопродукти партіями, згідно видаткових накладних на товар. Договором передбачено отримання Покупцем (позивачем) за видатковою накладною карток на пальне «WOG» відповідного номіналу. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання сторонами видаткової документації, а з дати підписання видаткових накладних товар вважається прийнятим на зберігання Постачальником (ТОВ «НАФТОТРЕЙД РЕСУРС»). Товар повертається із зберігання в обмін на картку на пальне, оскільки вона є товарно-розпорядчим документом на товар (п 3.1 та п. 3.2 вказаного Договору).

29.04.2016 сторонами договору від 04.02.2016 №С110321 складена та підписана видаткова накладна № 72123 з переліком штрих-кодів паливних карток на дизельне паливо номіналом 10 літрів та 20 літрів.

Судами також встановлено, що в подальшому, частину придбаних бланків-дозволів (карток на пальне) позивачем було реалізувало ТОВ СК «Дарина» за договором від 01.08.2016 № 0108/16 на загальну суму 29 002,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України платником акцизного податку є особа, яка реалізує пальне.

Реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу - це будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання (абз. 2 пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Тому, суб'єкт господарської діяльності, який здійснюватиме будь-які операції, визначені пп. 14.1.212 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, є особою, яка реалізує пальне, і відповідно до пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу є платником акцизного податку.

Згідно з пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців, до початку здійснення реалізації пального. Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви, форма якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Отже, особа (платник податку), яка планує здійснювати будь-які операції з пальним на митній території України, які визначені в абз. 2 пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, має до початку здійснення таких операцій зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального та в подальшому складати акцизні накладні на обсяги реалізації.

Позивачем вказаних дій проведено не було.

Пунктом 117.3 ст. 117 Податкового кодексу України встановлено, що здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку у порядку, передбаченому цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у розмірі 100 відсотків вартості реалізованого пального.

Таким чином, враховуючи, що позивач фактично здійснив операції з реалізації пального (договір купівлі - продажу, що передбачає перехід права власності) без реєстрації платником акцизного податку, колегія суддів приходить до висновку про правомірність застосування до позивача штрафу передбаченого п. 117.3 ст. 117 Податкового кодексу України.

Висновок судів попередніх інстанцій, що у позивача не виникло обов'язку щодо реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального та складання акцизних накладних, оскільки у нього відсутні власні (орендовані) АЗС, ним не здійснено фактичного отримання пального і фізичного відпуску пального кінцевим споживачам, тобто не відбувся фактичний руху пального через цього суб'єкта господарювання, оскільки такий можливий лише через АЗС, суд вважає помилковим, з огляду на те, що судами не враховано, що реєстрація платником акцизного податку та проведення операцій з реалізації пального, які мають оподатковуватись акцизним податком, є не тотожними в розумінні Податкового кодексу України.

Метою здійснення реєстрації платником акцизного податку є контроль за обігом підакцизного товару - пального, та виявлення об'єкта оподаткування акцизним податком, а тому законодавець визначив, що обов'язковій реєстрації підлягають особи (платники податку) лише за однієї умови - такі особи планують здійснювати операції з реалізації пального, інші ж умови (обставини), зокрема такі як фактичне отримання пального і його фізичний відпуск кінцевим споживачам, тобто рух пального через суб'єкта господарювання, наявність АЗС тощо, не є умовами такої реєстрації, такі обставини мають значення для оподаткування акцизним податком.

Крім того, необхідно зазначити, що з метою посилення контролю за обігом підакцизного товару з 1 березня 2016 року набрали чинності і зміни до Податкового кодексу України внесені Законом України від 24.12.2015 року № 909-VII у частині запровадження акцизних накладних при реалізації пального, єдиного реєстру акцизних накладних та системи електронного адміністрування реалізації пального (ст.ст. 231, 232 Податкового кодексу України).

Так, зокрема п. 213.1 доповнено пп. 213.1.12 яким визначено, що об'єктом оподаткування акцизним податком є операції з реалізації будь-яких обсягів пального понад обсяги, що: отримані від інших платників акцизного податку, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних; ввезені (імпортовані) на митну територію України, що засвідчені належно оформленою митною декларацією; вироблені в Україні, реалізація яких є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 213.1.1 цього пункту, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Таким чином, облік отриманого та витраченого (реалізованого) пального має вестись з метою виявлення об'єкта оподаткування акцизним податком, а саме: обсягів перевищення витраченого (реалізованого) пального над отриманим. При цьому якщо обсяги реалізованого (витраченого) пального не перевищують обсяги отриманого пального від інших платників акцизного податку, за які сплачено акцизний податок, то у платника податків не виникатиме і об'єкта оподаткування відповідно до пп. 213.1.12 п. 213.1 ст. 213 Кодексу.

Проте такий облік можливий лише за умови реєстрації суб'єкта господарювання платником акцизного податку.

Отже враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки позивач здійснив операції з купівлі - продажу пального, він мав у відповідності до вимог пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України особи, зареєструватись як платник акцизного податку.

Таким чином, доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи статті 14, 212, 213 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного скасування податкового повідомлення - рішення, що було прийнято контролюючим органом у відповідності до норм податкового законодавства, а тому касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року у справі № 815/2461/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс".

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду