Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №826/19660/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №826/19660/16

провадження №К/9901/17908/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/19660/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року (суддя Мазур А. С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (судді Оксененко О. М., Губська Л. В., Федотов І. В.),

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН, Управління), в якому просив:

визнати протиправними дії УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації;

зобов'язати УПСЗН надати ОСОБА_1 публічну інформацію про кількість осіб, які виконують функції юридичної служби в УПСЗН, та судові засідання, в яких взяли участь юрист (юристи) УПСЗН 22 липня 2016 року із зазначенням номера справи, назви суду і часу, на який було призначено засідання суду.

2. Позов обґрунтував тим, що відповідь, яку надав відповідач, є неповною, водночас в ній не зазначено підстав для відмови у наданні усієї інформації, яку запитував позивач. Водночас позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернувся до УПСЗН із запитом на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року, в якому просив надати інформацію про: 1) кількість осіб, які виконують функції юридичної служби в УПСЗН; 2) судові засідання, в яких взяв (взяли) участь юрист (юристи) УПСЗН 22 липня 2016 року із зазначенням номера справи, назви суду та часу, на який було призначено засідання суду.

4. У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 03 серпня 2016 року № 09101-09101/З-68/3-724 повідомив позивачу, що інформація про УПСЗН, відповідно до законів України «Про доступ до публічної інформації», «;Про захист персональних даних» та «;Про інформацію» розміщена на офіційному сайті Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. Також позивачу повідомили, що в складі УПСЗН відсутня юридична служба, а працівники Управління здійснюють представництво в судах всіх інстанцій міста Києва при встановленні опіки та піклування, при проведенні примусової госпіталізації, а також максимально забезпечується їхня участь при розгляді інших справ.

5. Позивач вважає, що відповідь, яку йому надали, є неповною, відтак звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.

7. Визнав протиправними дії УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року № 09101-09101/З-68/3-724.

8. Зобов'язав УПСЗН повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року з урахуванням висновків цієї постанови. В іншій частині позову - відмовив.

9. Тією ж постановою суд першої інстанції присудив на користь позивача судові витрати у розмірі 275,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань УПСЗН.

10. Своє рішення мотивував тим, що відповідь на публічний запит, яку надав відповідач листом від 03 серпня 2016 року, по суті є відмовою у наданні запитуваної інформації.

11. Зокрема зазначив, що повідомлення позивача про те, що в складі УПСЗН немає юридичної служби, а працівники Управління здійснюють представництво в судах всіх інстанцій міста Києва при встановленні опіки та піклування, при проведенні примусової госпіталізації, а також максимально забезпечується участь при розгляді інших справ, не є відповіддю по суті на поставлене у запиті позивача запитання щодо судових засідань 22 липня 2016 року, у яких взяли участь представники Управління.

12. Суд першої інстанції також зауважив, що перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, визначений у частині першій статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Втім, Управління, фактично відмовляючи у наданні запитуваної інформації, не вказало причини такої відмови.

13. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 жовтня 2017 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій УПСЗН щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року № 09101-09101/З-68/3-724; зобов'язання УПСЗН повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року та ухвалив в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив.

14. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року - залишив без змін.

15. Таке рішення апеляційний суд мотивував тим, що Управління повідомило позивачу, що у складі УПСЗН відсутня юридична служба, відповідно немає посади юристів. Щодо другого питання, то, на думку апеляційного суду, відповідач на нього також відповів, у зв'язку з чим додав, що саме суд є розпорядником публічної інформації про номери справ, час і місце розгляду справ, про які запитував позивач.

16. Окрім того апеляційний суд зауважив, що позивача додатково поінформували, що інформація про Управління, розміщена на офіційному сайті Подільської районної в місті Києві державної адміністрації http://podil.kievcity.gov.ua/.

17. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач надав вичерпну відповідь за запитом ОСОБА_1

18. З приводу стягнення витрат на правову допомогу, то в цій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. З покликанням на статті 87, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС), статтю 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (чинний на дату вирішення справи; далі - Закон № 4191-VI) суди обох інстанцій зазначили, що витрати на правову допомогу в адміністративних справах компенсується виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалася у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді. При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Документи, які не відповідають встановленим вимогам є недопустимими.

19. Суди зазначили, що витрати на правову допомогу представник позивача підтверджує копією договору про надання правової допомоги від 05 травня 2016 року № 4 (з додатковими угодами), актом № 5 передачі-прийняття наданої правової допомоги від 03 травня 2017 року та квитанцією до прибутково-касового ордера від 03 травня 2017 року № 7, відповідно до яких розмір витрат на правову допомогу складається зі (1) складання та друку позовної заяви (3 год.); (2) складання та друку клопотання про залучення доказів (0,5 год.). З покликанням на Закон № 4191-VI суди зазначили, що компенсації у адміністративних справах підлягають не будь-які витрати на правову допомогу, а лише ті, які стосуються надання такої допомоги у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

20. Враховуючи наведене, суди зазначили, що не підлягають компенсації витрати позивача, вказані в акті передачі-прийняття наданої правової допомоги, оскільки зазначені у цих пунктах дії: складання та друку позовної заяви, складання та друку клопотання про залучення доказів не є процесуальними діями поза судовим засіданням у розумінні КАС, а також не стосуються надання правової допомоги у судовому засіданні чи ознайомлення з матеріалами справи, відповідно витрати, зазначені в акті передачі-прийняття наданої правової допомоги № 5 від 03 травня 2017 року на загальну суму 2210,00 грн., компенсації у порядку статті 98 КАС не підлягають.

IV. Касаційне оскарження

21. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року; постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2017 року - скасувати в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з УПСЗН на користь позивача судові витрати на загальну суму 1395 грн. (1120,00 грн. - витрати на правову допомогу; 275,60 судовий збір).

22. Свої вимоги мотивує тим, що відповідь, яку надало УПСЗ на публічний запит не є вичерпною, в ній немає відповіді на усі поставлені запитання, а вказівка на те, що запитувана інформація розміщена на загальнодоступних інтернет-ресурсах не може вважатися належною.

23. З приводу судових витрат зазначив, що за правилами КАС види правовою допомоги, які підлягають компенсації, не обмежуються Законом № 4191-VI, який визначає не види правової допомоги, а граничний розмір компенсації певних видів платної правової допомоги.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

26. Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: - в офіційних друкованих виданнях: на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

27. Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

28. Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; &?м;...&gв;.

29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

30. Відповідно до частини першої, другої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

31. Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

32. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

33. За частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

34. Згідно з частиною третьою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

35. Відповідно до преамбули Закону № 4191-VI, цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

36. Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

VI. Позиція Верховного Суду.

37. З огляду на наведене правове регулювання і в контексті спірних правовідносин варто зазначити, що спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить у тому числі від виду (характеру, суті) такої інформації.

38. За Законом № 2939-VI кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Якщо розпорядник володіє запитуваною інформацією, то відповідь на інформаційний запит має бути вичерпною і чіткою (в тому обсязі, якою володіє розпорядник). У такому випадку будуть підстави вважати, що свій обов'язок розпорядник виконав.

39. У цій справі суди встановили, що на перше запитання (щодо юридичної служби) Управління відповіло, що в його складі такої немає, а інформація про Управління розміщена на інтернет-сайті (з посиланням на веб-адресу).

40. На друге запитання (про судові засідання 22 липня 2016 року, у яких взяли участь юристи УПСЗН) відповідач зазначив про категорії справ, в яких беруть участь представники Управління.

41. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідь відповідача на інформаційний запит позивача є вичерпною, більш того, що це є відповіддю по суті усіх поставлених запитань (запитуваної інформації).

42. Зокрема, стосовно судових засідань, в яких беруть/брали участь представники Управління 22 липня 2016 року, то узагальнена вказівка в листі від 03 серпня 2016 року на категорії справ, в яких бере участь Управління (з огляду на свій правовий статус і завдання) не є відповіддю по суті поставленого в запиті від 27 липня 2016 року питання про судові засідання, в яких брали участь представника Управління у конкретну дату (якщо такі були).

43. Твердження суду апеляційної інстанції, що такою інформацією володіє суд у цьому випадку не виправдовує поведінки відповідача, який фактично ухилився від відповіді. Якщо розпорядник не володіє запитуваною інформацією, то за правилами частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI, він мав би скерувати запит до належного розпорядника, що у випадку з позивачем відповідач не виконав. В аспекті цієї справи варто зауважити, що в тому випадку, коли розпорядник має інформацію про участь своїх представників у судових засіданнях 22 липня 2016 року, її слід надати (в тому обсязі, якою володіє відповідач); якщо цього дня (22 липня 2016 року) таких засідань не було, про це також потрібно зазначити.

44. Щодо запитуваної інформації про юридичну службу, то судячи з відповіді, яку надав відповідач, однозначно не зрозуміло, чи мав він на увазі відсутність саме «юридичної служби» як назви структурного підрозділу Управління, чи структурного підрозділу (який веде юридичний напрямок роботи Управління) як такого. У будь-якому випадку, покликання на веб-сайт може слугувати додатковою інформацією, але не основною відповіддю по суті постановлено запитання.

45. З урахуванням наведеного, колегія суддів правильними вважає висновки суду першої інстанції, який за описаних обставин і правового регулювання спірних відносин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

46. З приводу вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та доводів, якими він обґрунтовує ці вимоги, то в аспекті спірних правовідносин колегія суддів при прийнятті рішення в цій частині взяла до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

47. З-поміж іншого в цьому судовому рішенні зазначено, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

48. З покликанням на рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, частину третю статті 90 КАС, статтю 1 Закону № 4191-VI Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

49. Водночас, КАС (у раніше чинній редакції) не передбачав, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами.

50. На підставі частини сьомої статті 9 КАС Велика Палата Верховного Суду вирішила за можливе застосувати норми статті 1 Закону № 4191-VI до правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на всі види правової допомоги, наданої позивачу.

51. Між тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

52. З урахуванням наведеного, колегія суддів у цій справі вирішила, що висновки судів першої та апеляційної інстанції стосовно відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу ґрунтуються на помилковому застосуванні положень законодавства, відповідно в цій частині підлягають скасуванню.

53. Оскільки суди попередніх інстанцій не досліджували наданих позивачем документів щодо наданої правової допомоги в аспекті її вартості, а тільки констатували, що ці документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначенні у частині першій статті 1 Закону № 4191-VI, а суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень не може встановлювати обставин справи, досліджувати докази та оцінювати їх, відповідно не може вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу, в сумі, яку просить позивач, судові рішення в цій частині (щодо відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу) підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. Щодо висновків судів по суті позовних вимог, то правильними і обґрунтованими, на думку колегії суддів, є висновки суду першої інстанції, рішення якого в цій частині суд апеляційної інстанції скасував помилково.

55. Відповідно до статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

56. Згідно з частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

57. Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

59. Отож, з урахуванням наведеного, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог (по суті позову) слід скасувати повністю, залишивши в силі (в частині задоволення позовних вимог) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року.

60. Водночас постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правову допомогу слід скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

VI. Судові витрати

61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 262, 341, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 27 липня 2016 року про надання публічної інформації з підстав, вказаних у листі від 03 серпня 2016 року № 09101-09101/З-68/3-724; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути запит ОСОБА_1 отримання публічної інформації від 27 липня 2016 року скасувати та залишити в силі в цій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на правову допомогу скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець