Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2020 року у справі №820/2098/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 820/2098/17

адміністративне провадження № К/9901/22430/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року (головуючий суддя - Шляхова О. М. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Кононенко З. О., судді: Бондар В. О., Калиновський В. А.).

І. Суть спору

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач, Харківське ПОУ ПФУ Харківської області), в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача по справі, Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області по звільненню ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників з 20 квітня 2017 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області № 28-о від 19.04.2017 "Про звільнення з посади".

- поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді.

- стягнути з Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 25000,00 (двадцять п'ять тисяч)
гривень.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що rваліфікацію позивач отримав в Управлінні, виконуючи посадові обов'язки лише працюючи в одному відділі - організації впровадження персоніфікованого обліку, ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційних систем. А отже, переважне право на залишення на роботі з урахуванням своєї кваліфікації - спеціаліста персоніфікованого обліку позивач має лише в порівнянні зі спеціалістами цього відділу (робочі місця спеціалістів з кваліфікацією позивача розташовані за адресою: вул. Євгена Котляра, 4. м. Харків). Відповідач, відповідно до штатного розпису, залишив одного працівника "Відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем" із специфікою роботи забезпечення безперебійного функціонування, адміністрування інформаційно - телекомунікаційної системи, баз даних, програмних комплексів та захист інформації в цих системах; забезпечення регламентних процедур оновлення, архівування, зберігання промислових версій програм; забезпечення роботи локальної мережі та комп'ютерного парку, адміністрування, використання ресурсів ІТС, мережевих сервісів, серверів баз даних, тощо за місцем знаходження АДРЕСА_1. А так, як ОСОБА_2 не має відповідної кваліфікації для роботи яка виконувалась у "Відділі ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем" позивачу запропоновано перейти до іншого відділу. Порівнюючи посадові обов'язки головних спеціалістів вищевказаних відділів з посадовими обов'язками, які виконував позивач протягом 16-ти років роботи в органах Пенсійного фонду, вбачається, що коло обов'язків взагалі не схожі та не споріднені. Таким чином, для визначення переваг при переведенні позивача до відділів, що територіально розміщені в смт. Нова Водолага, не можливо врахувати його кваліфікацію, отриману в відділі персоніфікованого обліку. Щодо посилань позивача, що він є інвалідом ІІ групи та враховуючи територіальне розміщення Управління, може працювати лише за адресою, де розміщені два структурні підрозділи Управління: АДРЕСА_1:

Нововодолазький відділ обслуговування громадян та Нововодалазький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, суди зазначили, що, враховуючи специфіку роботи та територіальне місцезнаходження, окрім зазначених вище двох структурних підрозділів Управління на території Нововодолазького району за адресою: АДРЕСА_1, відповідачем створені 4 робочих місця головних спеціалістів, які підпорядковуються до відділів, що територіально розташовані за адресою: Харків, вул. Євгена Котляра, 4. Проте, ОСОБА_1 відмовився від запропонованих йому посад у інших відділах, у зв'язку із відсутністю фізичної можливості працювати на будь якій іншій території Управління, окрім як за адресою: АДРЕСА_1. Щодо посилань позивача, стосовно порушення у спірних правовідносинах відповідачем ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", суди вказали, що вказана норма не захищає інваліда повністю від звільнення. Його можна звільнити в разі скорочення штату працівників, а також за інших підстав. Суди зауважили, що відповідачу відомо, про те, що ОСОБА_1 є інвалідом II групи. При обговорюванні щодо залишення його на роботі цей факт не брався до уваги, оскільки за положеннями статті 42 КЗпП України, переважне право на залишення на роботі під час звільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці передбачене виключно для певних категорій інвалідів, а саме, інвалідів війни; працівників, що отримали на підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання. Отже, чинним законодавством не передбачено надання переваги всім категоріям інвалідів перед іншими працівниками підприємства, установи, організації. Окрім того, суди звернули увагу на те, що позивача звільнено з роботи не з тієї причини, що він є інвалідом II групи, а у зв'язку зі скороченням штату і його відмовою від запропонованих посад, а саме: головного спеціаліста Мереф'янського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій та головного спеціаліста Харківського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

06 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суди не врахували, що до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки ті, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню. Відповідачем по справі в обґрунтування визначення кола працівників, які підлягають вивільненню та які мають переважне право на залишення на роботі не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що саме ОСОБА_1 не мав жодних переваг перед іншими працівниками на переведення на іншу посаду у відділах відповідача, територіально розташованих в смт. Нова Водолага.

Скаржник зауважує, що відповідачем не спростовані доводи позивача, що на посадах Нововодолазького відділу ПФУ залишилися працювати працівники, які не мають спеціальної освіти, мають значно менший стаж роботи і працювали в інших відділах, які ліквідовані (ОСОБА_3, ОСОБА_4). Крім того, станом на день попередження позивача, посади, які обійняли в подальшому (а саме - 22.02.2017) дані особи, були вакантними та не пропонувалися позивачу.

29 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення Харківського ПОУ ПФУ Харківської області на подану касаційну скаргу, в яких відповідач вважає доводи, викладеній в ній необґрунтованими та просить залишити її без задоволення, а рішення судів- без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство", що підтверджується дипломом спеціаліста, виданим 07 лютого 2009 року Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого.

Позивач, згідно даних трудової книжки, наказом №10-О від 01.02.2001 призначений на посаду головного спеціаліста-економіста Нововодолазького районного управління пенсійного фонду України у Харківської області. Наказом №12-О від 18.06.2013 переведений на посаду головного спеціаліста - системотехніка цього ж відділу.

Наказом №11-ОС від 31.12.2016 звільнений з посади в порядку переведення до Харківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України. Наказом №04-ОС від 01.04.2016 призначений на посаду головного спеціаліста відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Харківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (а. с. 12-14).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Харківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області перейменовано на Харківське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду на Харківської області.

Начальником Управління 16 лютого 2017 року, на підставі постанови правління Пенсійного фонду України від 22.12.2016 №29-1 "Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України" (а. с. 34-35), видано наказ № 26 "Про введення в дію штатного розпису Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області" (а. с. 36).

Відповідно до п. 10 Положення № 28-2 та у зв'язку із затвердженням штатного розпису Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на 2017 рік, введеного в дію з 2017 року наказом Управління № 26, начальником Управління видано наказ 16 лютого 2017 року № 28 "Про внесення змін до штатного розпису Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області" (а. с. 37), яким на базі "Відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем", де працював позивач, та "Відділу адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем" утворено "Відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації" із штатною чисельністю 12 штатних одиниць.

Наказом №29 від 20.02.2017 працівників Харківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, у кількості 91 осіб, включаючи позивача, ОСОБА_1 попереджено про зміну істотних умов державної служби, що підтверджено підписом позивача (копія наказу та додаток № 2 до наказу № 29 від 20 лютого 2017 року, а. с. 38-41).

07.03.2017 начальник Управління ОСОБА_5 письмово звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією переведення на посаду головного спеціаліста Мереф'янського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії, на період відпустки по вагітності та пологам основного працівника, або на посаду головного спеціаліста Харківського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №1 на період відпустки по догляду за дитиною до 6 років, до її фактичного виходу на роботу.

Проте, позивачем запропоновані вище посади було відхилено, про що свідчить відповідний підпис на цьому листі. Позивач при відмові на запропоновані посади, посилався на те, що він є інвалідом та враховуючи територіальне розміщення Управління, може працювати лише за адресою, де розміщені два структурні підрозділи Управління: АДРЕСА_1. А це: Нововодолазький відділ обслуговування громадян та Нововодолазький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Згода на звільнення позивача надана профспілковим комітетом Харківського приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області у протоколі від 18.04.2017 №06.

Наказом №28-О від 19.04.2017 позивача звільнено з посади у зв'язку із скороченням штату державних службовців згідно п. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що вчинено запис в трудовій книжці (а. с. 15).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" від
10.12.2015 №889-VІІІ (далі -~law24~), підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

~law25~ визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

~law26~: У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.

~law27~: рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2,6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також в разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці визначено ст. 42 КЗпП України, а саме: при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд, аналізуючи норми ст. 42 КЗпП України зауважує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині 2 статті 42 КЗпП України.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Отже, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

Для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство", що підтверджується дипломом спеціаліста, виданим 07 лютого 2009 року Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого та в органах Пенсійного фонду працює з лютого 2001 року.

Водночас, Суд звертає увагу, що суди не з'ясували чи здійснювався роботодавцем відповідний порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню; не досліджували та не оцінювали на предмет освітньо-кваліфікаційних вимог, досвіду роботи та обов'язків посадові інструкції головного спеціаліста новоствореного Відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації та Відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, де працював позивач, вказавши при цьому лише те, що коло обов'язків працівників даних відділів взагалі не схожі та не споріднені.

Крім того, Суд підкреслює, що згідно статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2017 року позивача попереджено про наступне вивільнення, проте лише 07 березня 2017 року останньому запропоновані посади головного спеціаліста Мереф'янського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії, на період відпустки по вагітності та пологам основного працівника, та посаду головного спеціаліста Харківського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №1 на період відпустки по догляду за дитиною до 6 років, до її фактичного виходу на роботу.

Водночас, скаржник стверджує, що посади головних спеціалістів відділу прийому громадян (Нововодолазьке відділення), намір обійняти одну з яких мав позивач, не пропонувалися останньому і станом на 20.02.2017 - день попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, були вакантними і лише 22.02.2017 були заміщені такими працівниками, як ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Суд зазначає, що вказаному факту не надано оцінки судами попередніх інстанцій, як і факту наявності чи відсутності переважного права позивача перед ОСОБА_3 і ОСОБА_4, як особи з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, щодо обіймання посади головного спеціаліста відділу прийому громадян (Нововодолазьке відділення).

Суд підкреслює, що, згідно частин 2, 3 статті 159 КАС України (в редакції до
15.12.2017), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшли до передчасних висновків про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, визначеної п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, зважаючи на неповне з'ясування фактичних обставин у справі, вказаних у даній постанові Верховного Суду та ненадання їм належної правової оцінки, що, на переконання суду касаційної інстанції, не може вважатися обґрунтованими рішеннями та є підставою для направлення справи на новий розгляд.

Вказане знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №813/3623/16, від 03.06.2020 у справі №821/2085/17, від 12.12.2018 у справі №809/507/17, від 22.07.2020 у справі № 826/18624/16.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що зазначені порушення норм процесуального права допущені судами обох інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року скасувати, справу № 820/2098/17 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова