Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2020 року у справі №732/833/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 732/833/17

адміністративне провадження № К/9901/20611/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Смоковича М. В.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року (головуючий суддя - Лиманська М. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Василенко Я. М., судді - Кузьменко В. В., Шурко О. І.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Городнянської центральної районної лікарні Чернігівської області

про визнання протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України медичного висновку,

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №23 від 10 травня 2017 року.

Позивач вважає дії лікаря Городнянської центральної районної лікарні щодо складання даного висновку протиправними, оскільки лікар не має відповідної підготовки та склав висновок, який не відповідає Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Городнянської центральної районної лікарні про визнання протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України медичного висновку відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що відповідно до наказу головного лікаря Городнянської ЦРЛ №17 від 01 лютого 2016 року лікар ОСОБА_2 віднесений до списку лікарів, яким належить проводити під час чергування з 18-00 до 08-00 годин медичний огляд для встановлення наявності чи відсутності стану алкогольного та/або наркотичного сп'яніння у водіїв. Дослідженням оскаржуваного висновку та акту від 10 травня 2017 року судами встановлено, що при проведенні огляду ОСОБА_3 відмовився від проходження огляду з використанням вимірювального обладнання. Вказані обставини також підтвердив допитаний в судовому засіданні як свідок лікар ОСОБА_2 суди дійшли висновку, що в силу п. 23 діючої Інструкції відсутність бланків акта медичного огляду на стан сп'яніння та висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння не може бути приводом для відмови в огляді на стан сп'яніння. Таким чином, використання лікарем бланку старого зразка не може розцінюватись як порушення вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

30 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що будь-яких належних та допустимих доказів щодо того, чи пройшов лікар ОСОБА_2 тематичне удосконалення за відповідною програмою відповідач до суду не надав. Вважає, що включення лікаря ОСОБА_2 до списку лікарів, які мають право проводити медичний огляд осіб на стан сп'яніння, свідчить лише про те, що керівництво Городнянської ЦРЛ взагалі недотримується норм законодавства, адже вказаний лікар є окулістом, який взагалі не має відношення до спеціальності наркологія і не пройшов відповідне навчання. Отже, вважає, що спірний висновок складений не уповноваженою на те особою.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 травня 2017 року ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом був зупинений працівниками поліції. Під час зупинки у поліцейських виникли підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані сп'яніння, про що йому було повідомлено. Працівниками поліції позивачу було запропоновано продути прилад "Драгер", від чого ОСОБА_1 відмовився. У зв'язку з цим працівниками поліції було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в лікарні.

Згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №23 від 10 травня 2017 року, складеного лікарем Городнянської ЦРЛ ОСОБА_2., ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до наказу головного лікаря Городнянської ЦРЛ №17 від 01 лютого 2016 року лікар ОСОБА_2 віднесений до списку лікарів, яким належить проводити під час чергування, з 18-00 до 08-00 годин медичний огляд для встановлення наявності чи відсутності стану алкогольного та/або наркотичного сп'яніння у водіїв. (а. с. 36)

Допитаний в судовому засіданні як свідок лікар Городнянської ЦРЛ ОСОБА_2 показав, що 10.05.2017 року у вказаний у оскаржуваному висновку час він перебував на чергуванні в лікарні. В нічний час приїхали працівники поліції та доставили позивача для проходження медичного огляду. Він провів обстеження ОСОБА_1, під час якого виникли підстави вважати, що останній перебуває в стані алкогольного сп'яніння, оскільки в нього були розширені зіниці, була гіперемія склер, був нестійкий в позі Ромберга, було чути запах алкоголю. Від проходження обстеження на приладі "Алконт" ОСОБА_1 відмовився, тому його стан був визначений за зовнішніми ознаками, що було відображено у відповідних акті та висновку.

Доповнив, що лікар-нарколог Городнянської ЦРЛ систематично проводить наради з лікарями ЦРЛ з приводу порядку проведення медичного огляду водіїв на стан сп'яніння.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з п. 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена Наказом МОЗ України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція №1452/735), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.

За правилами п. 6 розділу І Інструкції №1452/735 огляд на стан сп'яніння проводиться:

поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);

лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У відповідності до п. 3 розділу ІІІ Інструкції №1452/735 огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.

Пунктами 15,16 розділу ІІІ зазначеної Інструкції передбачено, що за результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції видається на підставі акта медичного огляду.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У п. 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. 6,13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України").

Відтак з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є правомірність висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, №23 від 10 травня 2017 року.

Проте, Суд зазначає, що сам по собі висновок медичного огляду, про визнання якого протиправним заявлено вимогу, не породжує для позивача будь-яких прав чи обов'язків. Такий висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на думку колегії суддів, підлягає врахуванню як доказ саме у справі про притягнення особи до відповідальності.

Беручи до уваги наведене, Суд вважає, що оскаржуваний у цій справі висновок не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду з цим позовом.

При цьому, Суд зауважує, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Пунктом 5 ч.1 ст.349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч.1 ст. 354 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч.1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати.

Закрити провадження в адміністративній справі №732/833/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич М. І. Смокович Н. В. Шевцова