ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 300/3260/20

провадження № К/9901/11019/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Кашпур О. В., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (суддя Микитюк Р. В. ) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (судді Бруновська Н. В., Макарик В. Я., Улицький В. З. ),

встановив:

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ) про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.06.2020 ВП №
52428505.

2. Позов обґрунтований тим, що органи виконавчої служби не вживали ніяких виконавчих дій, які б призвели до реального стягнення коштів за виконавчим документом. За час від відкриття виконавчого провадження, а це з 03.10.2016, і до винесення постанови про стягнення виконавчого збору 03.06.2020 на користь стягувача не стягнено ніяких коштів, тому, з погляду позивача, відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору.

3. У справі встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від
26.04.2016 у справі № 344/5033/2015 задоволено позовні вимоги АТ "Банк Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006 в загальній сумі 67119,41 доларів США, з яких сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту становить 29157,90 доларів США; сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту становить 31827,47 доларів США; сума строкової заборгованості за відсотками становить 1029,98 доларів США, сума простроченої заборгованості за відсотками становить 5104,06 доларів США і пеня у розмірі 1458887,36 грн. На підставі цього рішення
15.07.2016 видано виконавчий лист.

4.29.09.2016 АТ "Банк Фінанси та Кредит" звернулося із заявою до начальника ВПВР УДВС ГУЮ Івано-Франківської області від 28.09.2016 №9-246211/1159 про прийняття до виконання цього виконавчого листа.

5.03.10.2016 головний державний виконавець ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52428505 по примусовому виконанню виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від
15.07.2016 № 344/5033/2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006.

6. Відповідно до пункту 2 цієї постанови, боржнику надано строк до 10.10.2016 для того, щоб самостійно виконати рішення суду.

7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що виконавець вживав заходів щодо виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 № 344/5033/2015, а саме: 03.10.2016 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; 21.10.2016 виніс постанову про арешт коштів боржника; 11.03.2017 виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника,
12.05.2017 виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 28.11.2019 виніс постанову про арешт коштів боржника.

8.13.06.2017 головний державний виконавець ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.05.2017 у справі №6-21146ск16, виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

9.21.11.2019 головний державний виконавець ВПВР управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, на підставі постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 344/5033/15, виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.

10. Ухвалою від 20.12.2019 Івано-Франківський міський суд замінив стягувача ПАТ
"Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ОСОБА_2.

11.03.06.2020 головний державний виконавець ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ виніс постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 52428505 по примусовому виконанню виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 № 344/5033/2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006.

12. Відповідно до цієї постанови, із ОСОБА_1 належить стягнути виконавчий збір в сумі 6711,94 доларів США і 145888,73 грн.

13.03.06.2020 головний державний виконавець ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 04.06.2020 виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

14.01.09.2020 за заявою боржника, на виконання ухвали Івано-Франківського міського суду від 20.12.2020, заступник начальника ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ виніс постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою замінено стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ОСОБА_2.

15.09.11.2020 до ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ надійшла заява ОСОБА_2 (правонаступника ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про повернення виконавчого документа.

16. Постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ від 18.11.2020 стягувачу повернуто виконавчий документ, яким є виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від
15.07.2016 № 344/5033/2015 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006.

17. Відтак 24.11.2020 головний державний виконавець ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно-Західного МРУЮ виніс постанову ВП № 52428505 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання постанови від 03.06.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 6711,94 долари США та 145888,73 грн.

18. Не погодившись з правомірністю постанови про стягнення виконавчого збору від
03.06.2020, позивач звернуся до суду з цим адміністративним позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

19. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 17 грудня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

20. Цей суд зазначив, що на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, позивач у добровільному порядку не виконав рішення Івано-Франківського міського суду від 26.04.2016 у справі № 344/5033/2015 про стягнення кредитної заборгованості (на підставі якого видано виконавчий лист від 15.07.2016). З посиланням на статтю 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII) суд першої інстанції виснував, що позивач помилково пов'язує стягнення виконавчого збору із реальним стягненням грошових коштів на користь стягувача, оскільки положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII встановлюють підставою для стягнення виконавчого збору повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, встановленої пунктом 1 статті 37 Закону № 1404-VIII з приміткою "якщо виконавчий збір не стягнуто".

21. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2021 року скасував рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській області Південно- Західного МРУЮ про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від
03.06.2020 ВП № 52428505.

22. Цей суд погодився з висновками суду першої інстанції про правомірність постанови про стягнення виконавчого збору. Підставою для ухвалення нового рішення (про відмову у позові) слугувало те, що позов заявлено до неналежного відповідача, адже, за текстом постанови апеляційного суду, відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які входять до системи органів державної виконавчої служби.

23. Суд апеляційної інстанції зазначив також, що у такому випадку суд першої інстанції, за правилами статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), мав би замінити неналежного відповідача на належного, але не зробив цього. Водночас, замінити відповідача може тільки суд першої інстанції.

24. Ухвалюючи нову постанову, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Верховного Суду щодо належного відповідача у справах про оскарження дій державного виконавця, викладені у постановах від 13.02.2019 у справі № 336/2138/17 (2-а/336/223/2017), 26.06.2019 у справі № 303/3794/17,09.08.2019 у справі № 821/2089/17, від 09.10.2019 у справі № 456/2935/15-а, від 30.09.2019 у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі № 826/17241/16, від 07.04.2020 у справі № 501/1397/17.

Касаційне оскарження

25. У касаційній скарзі (з урахуванням уточнень) позивач просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій у цій справі та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

26. Підставою для касаційного оскарження цих судових рішень позивач зазначив пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС.

27. Позаяк доводи позивача, написані у касаційній скарзі, по суті стосуються невідповідності висновків апеляційного суду у цій справі правовому висновку Верховного Суду щодо застосування положень ~law15~, викладеному у постанові від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, ухвалою від 20.05.2021 суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС.

28. Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладений у постанові від
22.01.2021 у справі № 400/4023/19, позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення виконавчого збору є помилковими.

29. Стосовно неналежного відповідача як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивач, зваживши на висновок Верховного Суду у справі № 826/1460/16 (постанова від 13.02.2018) зазначив, що внаслідок недогляду суду першої інстанції й неможливості усунути допущену ним помилку на стадії апеляційного перегляду він фактично позбавлений права на належний судовий захист, адже не може вдруге подати такий самий позов. Зауважив також, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову одночасно як з мотивів правомірності оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору, так і з тієї підстави, що позов заявлено до неналежного відповідача.

30. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Релевантні джерела права. Висновки Верховного Суду

31. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - ~law17~; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (03.10.2016) на підставі виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 № 344/5033/2015; тут - в останній редакції ~law18~) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

33. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених ~law19~. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

34. За текстом частин першої, третьої статті 27 Закону ~law20~ у разі ненадання боржником у строки, встановлені ~law21~ для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

35. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому ~law22~. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

36. Відповідно до ~law23~ у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ~law24~ для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому ~law25~.

37. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених ~law26~.

38. За ~law27~ постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

39. Відповідно до ~law28~ у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law29~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

40. Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.

41. Відповідно до пункту 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law30~ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності ~law31~, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

42. За пунктом 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law32~ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності ~law33~, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності ~law34~. Після набрання чинності ~law35~ виконавчі дії здійснюються відповідно до ~law36~.

43. Відповідно до ~law37~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law38~.

44. Відповідно до ~law39~ (у редакції, викладеній згідно із Законом від 03.07.2018 № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

45. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

46. Згідно з ~law40~ виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

47. Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

48. Відповідно до ~law46~ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

49. Відповідно до ~law47~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law48~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law49~), 11,14 і 15 ~law50~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law51~.

Висновки Верховного Суду

50. В аспекті порушених у касаційній скарзі питань колегія суддів має відповісти на питання про те, чи відповідає застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору про стягнення виконавчого збору правовій позиції, яку висловив Верховний Суд у справі №400/4023/19 (постанова від
22.01.2021).

51. Нагадаємо, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з тим, що державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору [від
03.06.2020] за примусове виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 у справі № 344/5033/2015 про стягнення заборгованості (з ОСОБА_1) за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006 в загальній сумі 67119,41 доларів США та пеню у розмірі 1458887,36 грн.

52. Суди попередніх інстанцій встановили, що у межах цього виконавчого провадження державний виконавець вживав заходи щодо забезпечення виконання вказаного виконавчого документа, проте стягнення коштів (заборгованості за вказаним кредитним договором) на користь боржника фактично не було. Після заміни боржника у виконавчому провадженні (банку) на його правонаступника (ОСОБА_2), останній відкликав виконавчий документ, на підставі чого йому, відповідно до ~law52~, повернули згаданий виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 у справі № 344/5033/2015.

53. Відповідно до спірної постанови від 03.06.2020, виконавчий збір (у розмірі 10 відсотків) державний виконавець розрахував на основі суми, що підлягала примусовому стягненню відповідно до виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 15.07.2016 № 344/5033/2015, але, як зазначено вище, фактичного стягнена так і не була, навіть частково.

54. Отож у цій справі спір виник у зв'язку з тим, що державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору за виконання виконавчого документа, за яким сума, що підлягала стягненню, фактично не стягувалася взагалі.

55. У наданій для порівняння постанові від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19 Верховний Суд зазначив, серед іншого, таке.

56. ~law53~ є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до ~law54~ підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог ~law55~в, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми ~law56~ зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, ~law57~, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому ~law58~.

Вказані положення ~law59~ кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість ~law60~ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму ~law61~, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ~law62~.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в ~law63~. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

57. Підсумовуючи написане, Верховний Суд [у постанові від 22.02.2021 у справі № 400/4023/19] зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ~law64~ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Принагідно додав також, що аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.

58. Повертаючись до обставин справи, судові рішення у якій є предметом касаційного перегляду, перш за все треба звернути увагу на те, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа було відкрито за два дні до набрання чинності ~law65~, тобто відповідно до ~law66~.

59. Розмір виконавчого збору [у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ~law67~ для самостійного його виконання] за правилами ~law68~, становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню.

60. Зважаючи на те, що боржник у встановлений виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк (до 10.10.2016) не сплатив заборгованості за виконавчим документом, мало б розпочатися примусове виконання цього рішення (за змістом ~law69~).

61. Однак, пам'ятаємо, що з 05 жовтня 2016 року набрав чинності ~law70~, а саме ж виконавче провадження ( № 52428505) було зупинено згідно з постановою державного виконавця від 13.06.2017 (на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
03.05.2017). Після того, як виконавче провадження поновлено (постановою від
27.11.2019), державний виконавець, серед іншого, виніс спірну постанову про стягнення виконавчого збору від 03.06.2020, на підставі якої (після повернення виконавчого документа стягувачу згідно з постановою від 18.11.2020) було відкрито виконавче провадження.

62. На думку колегії суддів, зважаючи на те, що виконавче провадження (з примусового виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від
15.07.2016 у справі № 344/5033/2015 про стягнення заборгованості (з ОСОБА_1) за кредитним договором № 2205pv-06 від 20.12.2006) було відкрито за правилами, передбаченими ~law71~ (чинного на дату ухвалення постанови від
03.10.2016 ВП № 524285058), то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями ~law72~ (чинного на той час). Ці положення, зміст яких написано вище, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню (якщо йдеться про примусове виконання рішення майнового характеру).

63. Буквальний аналіз положень указаної статті у зіставленні з обставинами цієї справи дає підстави стверджувати, що відсутність фактичного стягнення коштів в рамках примусового виконання згаданого виконавчого документа (який, нагадаємо, державний виконавець повернув стягувачу за його заявою), не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом, що й було зроблено.

64. Відмінність правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від
22.01.2021 у справі № 400/4023/19, зумовлена тим, що фактичні обставини справи, судові рішення у якій є предметом касаційного перегляду, є дещо іншими, але водночас визначальними при виборі/визначенні нормативного регулювання спірних відносин, про що написано вище.

65. Колегія суддів вважає також за необхідне висловитися з приводу доводів позивача про неналежного відповідача як ще однієї підстави, на яку звернув увагу суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог.

66. У постановах Верховного Суду, які перелічив апеляційний суд, аргументуючи свою думку з цього питання, приміром у постановах від 13.02.2019 (справа № 336/2138/17), від 07.04.2020 (справа № 501/1397/17), висловлено позицію про те, який орган державної виконавчої служби може бути відповідачем у справах про оскарження рішень державного виконавця, а також про те, на якій стадії судового процесу можлива заміна неналежного відповідача.

67. Щодо останнього, то Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 (справа № 501/1397/17) констатував, що за правилами статті 48 КАС заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Відтак Верховний Суд (у тій самій постанові) продовжив, що оскільки відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції [в Одеській області], який є структурним підрозділом відповідного органу державної виконавчої служби, не є належним відповідачем в цій категорії справ і суд першої інстанції під час розгляду справи не вирішував питання заміни відповідача або залучення іншого, а суд апеляційної інстанції відповідно до процесуального закону позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, то відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що відділ примусового виконання рішень є неналежним відповідачем у цій справі, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.

68. У цій справі суд апеляційної інстанції, нагадаємо, відмовив у задоволенні позову з двох підстав: правомірності, з погляду цього суду, спірної постанови про стягнення виконавчого збору і з мотивів неналежного відповідача, до якого заявлено цей позов (за текстом оскарженої постанови апеляційного суду, структурні підрозділи органів державної виконавчої служби, а саме відділ примусового виконання рішень не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, а тому вони не є суб'єктами владних повноважень, які за законом можуть бути відповідачами у справі).

69. З приводу першої із указаних підстав, то цей висновок є правильним, про що написано вище. Стосовно неналежного відповідача як підстави для відмови у задоволенні позову, то позаяк касаційний розгляд цієї справи неможливо продовжити без з'ясування цього питання, зазначимо таке.

70. Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 13.02.2019 у справі № 336/2138/17 (2-а/336/223/2017), 26.06.2019 у справі № 303/3794/17,09.08.2019 у справі № 821/2089/17, від 09.10.2019 у справі № 456/2935/15-а, від
30.09.2019 у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі № 826/17241/16, від
07.04.2020 у справі № 501/1397/17 (на які покликається апеляційний суд) основується на іншому правовому регулюванні.

71. Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2019 № 4224/5 "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України" пункт 3 розділу І Інструкції [з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5] викладено у новій редакції: "3. Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);

відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;

управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);

відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).".

72. У такій редакції Інструкція діє з 28.12.2019. Водночас, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

73. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у листопаді 2020 року, і враховуючи наведені положення законодавства, правильно визначив орган державної виконавчої служби як відповідача за цим позовом - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень [в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції], який у розумінні згаданої Інструкції є органом державної виконавчої служби.

74. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з мотивів пред'явлення його до неналежного відповідача, взяв до уваги правові висновки Верховного Суду у подібних (в цій частині) правовідносинах, проте не врахував, що відтоді нормативно-правове регулювання цих правовідносин змінилося. Тож, як на дату звернення до суду з цим позовом, так і на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції підстав для заміни неналежного відповідача не було.

75. Відповідно до частин 1 , 2 статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

76. Відповідно до статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 352 КАС межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

77. Згідно з частинами 1 -4 статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 -4 статті 351 КАС межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

78. Зважаючи на наведені вище мотиви і норми процесуального закону, за наслідками касаційного розгляду колегія суддів дійшла таких висновків:

78.1 позаяк мотиви суду апеляційної інстанції, які слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення в цій справі нового рішення (про відмову у задоволенні позовних вимог) ґрунтуються на помилковій інтерпретації правозастосовних висновків суду касаційної інстанції і неправильному застосуванні норм права, постанова цього суду, відповідно до вимог статті 352 КАС, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі;

78.2 водночас, зважаючи на те, що правильне вирішення судом першої інстанції спору по суті спирається на інакше правове регулювання і, відповідно, мотиви, це рішення, відповідно до статті 351 КАС, потрібно змінити в мотивувальній його частині, виклавши її у редакції цієї постанови (в тій її частині, яка стосується стягнення виконавчого збору).

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року в цій справі - скасувати і залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, змінивши його мотивувальну частину щодо правомірності стягнення виконавчого збору у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. В. Кашпур

Н. В. Шевцова