Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2019 року у справі №810/2362/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №810/2362/14

адміністративне провадження №К/9901/3224/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Вівдиченко Т.Р., Міщук М.С.)

у справі № 810/2362/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОСС» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2013 № 0005662204.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної камеральної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про завищення Товариством податкового кредиту з податку на додану вартість, не врахувавши при цьому, що позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань, який прийнятий останнім.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2014 (суддя Панова Г.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позов: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.11.2013 № 0005662204.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши обставини справи та залучені до матеріалів справи докази.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2014 відкрито касаційне провадження.

Товариство не скористалося своїм правом подати заперечення/ відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

11.01.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.11.2013 позивач подав ДПІ уточнюючий розрахунок до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року, в якому до складу податкового кредиту з податку на додану вартість включив податкові декларації, виписані у лютому 2012 року.

За наслідками камеральної перевірки даних, задекларованих Товариством в уточнюючому розрахунку до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року, складено акт від 06.11.2013, в якому викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно з податковими накладними з періодом виписки понад 365 днів, що призвело до заниження у лютому 2012 року податку на додану вартість на суму 746 206 грн.

На цій підставі відповідачем 13.11.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення №0005662204, яким Товариству нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 119 309 грн., у тому числі за основним платежем 746 206 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 373 103 грн.

Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи встановлено факт включення Товариством до податкового кредиту податкових накладних після спливу 365 календарних днів, що є підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та застосування штрафних санкцій.

Скасувавши постанову суду першої інстанції та задовольнивши адміністративний позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем відповідно до приписів статті 102 Податкового кодексу України протягом 1095 днів з дня граничного строку подання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Подання Товариством уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок не вплинули на розрахунки з бюджетом. Крім того, до Товариства безпідставно застосовано штрафні санкції на підставі приписів статті 123 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень абзацу першого пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2 пункту 198.6 статті 198 ПК України).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (абзац 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.03.2012 за постановою старшого слідчого СВДГП у Дніпровському районі м. Києва у позивача були вилучені фінансові, бухгалтерські, звітні, технічні та всі інші документи, пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «ГРОСС», комп'ютерну і офісну техніку з програмним забезпеченням ведення бухгалтерського обліку 1С (містила інформацію по взаємовідносинах з партнерами, постачальниками; надавала можливість подавати електронну звітність, вести бухгалтерський облік фінансів та матеріалів, нараховувати та видавати заробітну плату, трудові книжки, дозволи та ліцензії, чернетки записів фінансового та приватного характеру, інше).

На неодноразові звернення позивача до слідчих СВДПІ у Дніпровському районі м.Києва, прокуратури та суду про повернення документів, відповіді та документів не отримали.

У подальшому під час аудиту у бухгалтерській звітності позивача виявлено невідповідності (розбіжності) з довідками, які були надані обласною та районною податковими інспекціями.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.

Керуючись вказаною нормою, Товариство 01.11.2013 (у межах строку, визначеного статтею 102 ПК України: протягом 1095 днів з дня граничного строку подання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року) подало до ДПІ в електронному та паперовому вигляді Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (до декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 pоку), а також Розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів з відміткою «уточнюючий» (за формами затвердженими діючим на той час наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492).

Зазначене підтверджується актом перевірки податкового орагану від 06.11.2013 №168/22-00/30729660.

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано, що подання Товариством уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок не вплинули на розрахунки з бюджетом; а також прийнято до уваги, що Товариство у спірних правовідносинах діяло відповідно до податкової консультації, наданої Державною податковою службою Україні в листі від 09.09.2011 № 14/7/15-3417-04, що згідно з приписами статті 53 ПК України унеможливлює притягнення позивача до відповідальності, який діяв відповідно до податкової консультації.

Таким чином, доводи касаційної скарги ДПІ не спростовують правильність висновків, якими мотивоване судове рішення та не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова