Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.03.2019 року у справі №803/1481/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №803/1481/16

адміністративне провадження №К/9901/36185/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 (суддя Димарчук Т.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Ільчишин Н.В.) у справі №803/1481/16 (876/9882/16) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.09.2016 №003659302 та №003660302; визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 28.09.2016 №Ф-003722302 та рішення від 22.09.2016 №003658302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності формування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 даних податкового обліку за результатом господарських операцій з Державним підприємством «Поліське лісове господарство» з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів, а тому правові підстави для нарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відсутні.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Володимир-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, статті 1, пункту 2 статті 3, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.1 пункту 1, підпункту 1.2 пункту 1, пункту 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставного задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач посилається на неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за результатом взаємовідносин з Державним підприємством «Поліське лісове господарство» з огляду на безтоварний характер проведених господарських операцій. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на недостатності у позивача матеріальних та трудових ресурсів для надання послуг з навантаження, перевезення та розвантаження товарно-матеріальних цінностей; пов'язаність між посадовими особами Державного підприємства «Поліське лісове господарство» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (бухгалтером Державного підприємства «Поліське лісове господарство» є дружина позивача). А тому відповідач вважає, що позивачем виписано видаткові накладні та відображено в податковому та бухгалтерському обліку фінансово-господарські операції з вказаним контрагентом без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкта оподаткування та несплати податків до бюджету. Відповідач стверджує, що прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Натомість, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем показників податкової звітності за взаємовідносинами з Державним підприємством «Поліське лісове господарство» є необґрунтованим та безпідставним, оскільки фінансово-господарські операції здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені в процесі розгляду справи належні первинні документи копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи. Також позивач зазначає, що податковим органом не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про відсутність підстав для задоволення позову. А тому, позивач просить відмовити Володимир-Волинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №№803/1481/16 (876/9882/16) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 11.03.2019 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи №803/1481/16 (876/9882/16) та призначив попередній розгляд даної справи на 12.03.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги заявника на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, в частині неведення належним чином у встановленому порядку обліку доходів та витрат; пунктів 1.2, 1.3, 1.6, пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, внаслідок заниження позивачем суми оподатковуваного доходу на 2840990,00грн., в результаті чого занижено суму військового збору від здійснення підприємницької діяльності на 42614,85грн.; пунктів 2, 3, 8, статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування», внаслідок заниження позивачем єдиного соціального внеску за 2015 рік на суму 86391,84грн.; пунктів 177.2, 177.4 статті 177, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, внаслідок заниження позивачем чистого доходу в 2015 році на 2840990,00грн., в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 561409,20грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 26.08.2016 №260/03-02-13-36/3056423018 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.09.2016 №003659302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 701761,50грн., з яких: 561409,20грн. - основний платіж та 140352,30грн. - штрафні (фінансові) санкції; №003660302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі сплати військового збору в розмірі 53268,56грн., з яких: 42614,85грн. - основний платіж та 10653,71грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафами); вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.09.2016 №Ф-003722302 про сплату позивачем суми недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 86391,84грн.; рішення від 22.09.2016 №003658302 про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 4319,60грн.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку за результатом господарських взаємовідносин з Державним підприємством «Поліське лісове господарство» (послуги по навантаженню, розвантаженню та перевезенню лісопродукції) з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій. Обґрунтовуючи свою позицію податковий орган посилається на недостатність матеріальних та трудових ресурсів необхідних для здійснення такого роду операцій; пов'язаність позивача з посадовими особами Державного підприємства «Поліське лісове господарство», що на думку відповідача, унеможливлює фактичне виконня договірних зобов'язань та свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає для платника податків обов'язок вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

За змістом підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що оподаткуванню за вказаними у пункті 167.1 статті 167 Кодексу ставками підлягає чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Платник єдиного внеску, відповідно до статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У відповідності до частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що витрати фізичної особи-підприємця, що враховуються при обчисленні чистого оподаткованого доходу, на суму якого нараховується єдиний соціальний внесок, а також податковий кредит, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника та підтверджені належними первинними документами.

При цьому, документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами складеними за результатом дійсних господарських операцій позивача з Державним підприємством «Поліське лісове господарство», обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Зокрема, судами встановлено, що факт реальності спірних господарських операцій між сторонами підтверджується належними первинними документами, а саме: договорами надання послуг (перевезення вантажів власним автотранспортом) та купівлі-продажу товару, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами звірки взаємних розрахунків, що свідчать про господарський характер понесених витрат.

Жодних порушень щодо оформлення первинних документів судами встановлено не було, зауваження щодо змісту та форми зазначених документів у контролюючого органу також відсутні.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі суб'єкта господарювання та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом. Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування даних податкового обліку.

Доводи податкового органу про відсутність можливості у позивача надавати такого роду послуги, з огляду на недостатність у останнього фізичної, технічної та технологічної можливості для здійснення задекларованих господарських операцій, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вказані висновки відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях без належного документального підтвердження. До того ж, наведені доводи було спростовано позивачем в процесі розгляду справи договорами про порядок володіння та користування спільним майном, згідно яких позивач має право безперешкодно використовувати транспортні засоби (автомобіль НОМЕР_2, автомобіль НОМЕР_3, автомобіль НОМЕР_4) у власній господарській діяльності, договорами оренди нежитлових приміщень (автостоянка, гараж), накладними, що засвідчують сплату оренди за користування автостоянкою та гаражами, документами про обслуговування транспортних засобів, якими надавалися послуги, документами на здійснення закупівлі паливно-мастильних матеріалів, а також копіями трудових договорів з водіями автомобілів. Порушень щодо оформлення, форми та змісту вказаних документів судами встановлено не було.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві, лісозаготівлі, лісопильне та стругальне виробництво, неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, що свідчить про вчинення спірних операцій з метою отримання прибутку у власній господарській діяльності позивача.

На момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його контрагента, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об'єктивних доводів щодо здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2016 у справі №803/1154/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 позовні вимоги Державного підприємства «Поліське лісове господарство» до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Судами встановлено факт реального виконання господарських операцій між Державним підприємством «Поліське лісове господарство» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та правомірність формування даних податкового обліку.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів за здійсненими з Державним підприємством «Поліське лісове господарство» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки податкового органу щодо заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 чистого доходу спростовано судами в процесі розгляду справи, нарахування позивачу податкових зобов'язань зі сплати військового збору, єдиного соціального внеску, а також застосування штрафних санкцій є неправомірним, з огляду на те, що зазначені податкові зобов'язання є похідними від суми чистого доходу позивача.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 у справі №803/1481/16 (876/9882/16) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду