Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.09.2019 року у справі №804/2133/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа №804/2133/16

адміністративне провадження №К/9901/10919/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №804/2133/16

за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньої заробітної плати час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Лукманової О. М., суддів Божко Л. А., Прокопчук Т. С.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці ДФС (далі - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді за період з 27.03.2012 по 25.05.2012 та заробітної плати за період з
25.05.2012 по 28.05.2012;

1.2. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12 за період з 27.03.2012 по 25.05.2012 у розмірі 9196,98 грн;

1.3. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи з 25.05.2012 по 28.05.2012;

1.4. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних йому сум за період з 29.05.2012 по 07.04.2016 у розмірі 229 924,50 грн із утриманням податків і зборів з цих сум.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12 його поновлено на посаді та стягнуто з Дніпропетровської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2012 у розмірі 12734,28 грн.

2.1. Проте відповідачем указане рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконано лише 25.05.2012. У зв'язку з цим позивач уважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.03.2012 по день фактичного поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

2.2. Водночас позивач зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12734,28 грн відповідно до постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12 був ним отриманий у повному обсязі лише в грудні 2015 року.

2.3. Також позивач стверджував, що всупереч вимог статей 116, 117 КЗпП України в день звільнення йому ненараховані та невиплачені всі належні суми, а саме: заробітна плата за період з 25.05.2012 по 28.05.2012, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом Державної митної служби України від 10.01.2012 №28-к за порушення присяги державних службовців, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу", ОСОБА_1 звільнено з державної служби.

4. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12: визнано протиправними та скасовано накази Державної митної служби України від 10.01.2012 №28-к "Про припинення перебування на державній службі" та Дніпропетровської митниці від 10.01.2012 №15-к "Про припинення виконання обов'язків за посадою та проведення розрахунку"; поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді заступника начальника відділу контролю митної вартості та класифікації товарів Дніпропетровської митниці; стягнуто з Дніпропетровської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2012 в розмірі 12734,28 грн. Постанова в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 5188,04 грн допущена до негайного виконання.

5. Наказом Державної митної служби України від 25.05.2012 №1090к ОСОБА_1 поновлено на посаді.

6. Наказом від 28.05.2012 №457-к ОСОБА_1 звільнено з посади за угодою сторін.

7. Дніпропетровська митниця, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12, оскаржила її в апеляційному порядку.

8. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 залишено без змін.

9. Суди попередніх інстанцій установили, що в травні 2012 року позивачу нараховано та виплачено середньомісячний заробіток у частині, що допущена до негайного виконання в розмірі 5188,04 грн, що підтверджується розрахунковим листом. У цій частині рішення суду виконано.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2013 в справі №2а/0470/2151/12 було зупинено виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 до закінчення перегляду зазначеної справи в касаційному порядку.

11.28 жовтня 2015 року Вищим адміністративним судом України постановлено ухвалу, якою залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013.

12. У грудні 2015 року позивачу нараховано та виплачено залишок суми у розмірі 7546,24 грн, стягнутої згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12, що підтверджується розрахунковим листом і платіжним дорученням №1631 від
24.12.2015.

13. На звернення ОСОБА_1 щодо виплати йому певних сум Дніпропетровська митниця ДФС листом від 12.03.2016 №582/10/04-50-05-02 повідомила йому про повний розрахунок з ним.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

14. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яким позивача поновлено на посаді, станом на момент звернення позивача з цим позовом, є виконаним, усі передбачені суми за судовим рішенням виплачено, а невчасна виплата частини суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов'язана із зупинкою виконання рішення відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України.

15.1. Ураховуючи те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12 виконано, а затримки виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7546,24 грн з вини відповідача не було, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

16. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково:

16.1. зобов'язано Дніпропетровську митницю ДФС нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.03.2012 по
24.05.2012 з урахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 235,82 грн, установленому постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
27.03.2012 в справі №2а/0470/2151/12;

16.1. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

17. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2012, яка допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, виконана відповідачем лише 25.05.2012 шляхом прийняття наказу №1090к.

17.1. Оскільки позивача поновлено на посаді лише 25.05.2012, то відповідно до статті 236 КЗпП України на його користь необхідно виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

18. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 29.05.2012 по 07.04.2016 в розмірі 229 924,50 грн.

19. Відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що положення статей 116, 117 КЗпП України до цих правовідносин не застосовуються, оскільки з 28.05.2012 позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

21.15 грудня 2017 року, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

21.1.29 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

21.2. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О. В., суддям Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.

21.3. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 31 травня 2019 року №560/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

21.4. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.

22. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

23. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 29.05.2012 по
07.04.2016 є помилковими.

24. Зокрема позивач указує на те, що відповідачем у порушення вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення не виплачено всіх належних йому сум, а саме: середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 27.03.2012 по 25.05.2012; компенсацію за невикористану відпустку.

25. Отже, на переконання позивача на його користь згідно зі статтею 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 27.03.2012 по 07.04.2016) у розмірі 229924,50 грн.

26. Позивач стверджує, що судом указані обставини залишені поза увагою, а тому суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

27. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Відповідно до 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в КЗпП України.

29. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

30. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

33. Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що позивачем оскаржується рішення суду апеляційної інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому оскаржуване рішення судом касаційної інстанції перевіряється лише в цій частині в межах доводів і вимог касаційної скарги.

34. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Суд керується таким.

35. З аналізу наведених норм КЗпП України вбачається, що вони спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, усіх виплат у день звільнення та стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

36. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, водночас визначальними є такі юридично значимі обставини - невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

37. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

38. З метою встановлення наявності чи відсутності підстав для виплати особі середнього заробітку відповідно до статті 116, 117 КЗпП України необхідно з'ясувати чи були виплачені всі належні їй суми, щодо яких відсутній спір про їхній розмір, у день її звільнення. У випадку невиплати певних сум у день звільнення працівника необхідно з'ясувати коли такі суми були фактично виплачені, тобто день фактичного розрахунку, з метою визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки, що підлягає виплаті на користь особи.

39. У касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою питання виплати йому в день звільнення компенсації за невикористану відпустку.

40. Як стверджує позивач, компенсація за невикористану відпустку була виплачена йому лише 26.06.2012, тобто через 29 днів після звільнення.

40.1. За таких обставин позивач уважає, що він має право на виплату середньої заробітної плати за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6838,78 грн.

41. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у цій частині, указаним обставинам оцінки не надали.

42. Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено чи було виплачено позивачу всі належні йому суми, зокрема компенсацію за невикористану відпустку в день звільнення, чи мав місце фактичний розрахунок з позивачем та який період часу пройшов між звільненням і фактичним розрахунком.

43. З огляду на норми статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

44. Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд уважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд урахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував установлений нею той чи інший правовий наслідок.

Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

45. Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено та не дослідженого обставин, які мають значення для вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення з Дніпропетровської митниці ДФС середньої заробітної плати за весь час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні за період з 29.05.2012 по
07.04.2016 в розмірі 229 924,50 грн.

46. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування усіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

47. Водночас суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлення обставин і додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

48. Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

49. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

51. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

52. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

53. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в цій справі скасувати в частині позовних вимог про стягнення з Дніпропетровської митниці ДФС середньої заробітної плати за весь час затримки виплати ОСОБА_1 належних сум при звільненні за період з 29.05.2012 по
07.04.2016 у розмірі 229 924,50 грн.

54. Справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

55. В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року залишити без змін.

56. Судові витрати розподілу не підлягають.

57. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко