Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №266/683/17

адміністративне провадження №К/9901/42531/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 266/683/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області

про скасування рішення та зобов`язання вчини певні дії,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області

на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 01 червня 2017 року (у складі головуючого судді Чурбанова Н.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

21 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області про скасування рішення та спонукання виконати певні дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 01 червня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 9 від 13 січня 2016 року, Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням віку за Списком № 2 відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та за нормами статті 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04 січня 2016 року. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя виплатити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням віку за Списком № 2 відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та за нормами статті 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04 січня 2016 року по 04 вересня 2016 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області про скасування рішення та зобов`язання вчини певні дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 28 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 266/683/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапи В.М.

Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 266/683/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 липня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 04 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до УПФУ про призначення пенсії із зменшенням віку за списком № 2 відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням відповідача від 13 січня 2016 року № 9 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу по списку № 2.

Згідно постанови Приморського районного суду м. Маріуполя від 02 червня 2016 року у справі № 266/257/16-а, яка набрала законної сили 17 серпня 2016 року встановлено, що УПФУ не правомірно відмовив ОСОБА_1 у включенні до пільгового стажу роботи періоду з 07 червня 1999 року по 28 листопада 2000 року, тому позов задоволено та зобов`язано Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , період роботи в Публічному акціонерному товаристві «Металургійний комбінат Азовсталь» з 07 червня 1999 року по 27 листопада 2000 року.

Листом № 17017/02 від 29 листопада 2016 року, УПФУ відмовило ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 04 січня 2016 року з тих підстав, що постанова Приморського районної суду м. Маріуполя не містить зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з певної дати. Пенсію призначено ОСОБА_1 з 05 вересня 2016 року відповідно до пункту 1 статті 45 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому постанову Приморського районного суду м. Маріуполя виконано у повному обсязі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, які містяться в пункті «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки внаслідок не проведення підприємством атестації робочого місця частина стажу була не зарахована до пільгового, тому відповідачем було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії.

21 вересня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 рудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Приморського районного суду м. Маріуполя від 01 червня 2017 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Відповідно до статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності; б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, з заявою про призначення пенсії з наданням в повному обсязі документів, що підтверджують право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ОСОБА_1 звернувся 04 січня 2016 року, а тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, що призначення пенсії повинно бути здійснюватися саме з вказаної дати по 04 вересня 2016 року, оскільки з 05 вересня 2016 року позивачу призначена та виплачується пенсія на виконання рішення суду.

Таким чином, Приморський районний суд м. Маріуполя постановою від 02 червня 2016 року у справі № 266/257/16-а вирішив спір про право, задовольнивши заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог, але не скасував рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії № 9 від 13 січня 2016 року, що призвело до неповного захисту прав, свобод та інтересів позивача в публічно-правовому спорі та таке право, що на думку суду, підлягає поновленню шляхом задоволення позовних вимог у справі № 266/683/17.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що рішення № 9 від 13 січня 2016 року, прийняте управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням віку за Списком № 2 відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та за нормами статті 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04 січня 2016 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а також необхідності зобов`язання відповідача призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію з 04 січня 2016 року по 04 вересня 2016 року.

Крім того, суд зазначає, що стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 705/552/15-а.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої «небезпідставної скарги».

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 01 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

В.М. Шарапа