ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа №300/2813/22

адміністративне провадження №К/990/7867/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача - Приватна фірма «Кебель», Товариство з обмеженою відповідальністю «Траян», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача - Івано-Франківська міська рада, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Чуприни О.В. від 05.10.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., Ільчишин О.М. від 02.02.2023,

УСТАНОВИВ:

ВСТУП

Позивач оскаржував дії відповідача стосовно проведення заходу самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності у вигляді обстеження.

Вважав, що відповідач такими повноваженнями не наділений і, проводячи цей захід контролю, допустив низку процедурних порушень.

Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили, дійшовши висновку про наявність у відповідача вказаних повноважень, а також встановивши, що такий контроль у спірних відносинах проведено у встановленому законом порядку.

У межах розгляду цієї справи також поставало питання й про вплив на права та інтереси позивача клопотання, складеного відповідачем у спірних відносинах за результатом обстеження земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що законодавством України передбачено повноваження відповідача як виконавчого органу ради щодо здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель шляхом проведення обстеження земельних ділянок комунальної власності, складання за результатом таких обстежень відповідних документів, у тому числі актів, клопотань з пропозицією усунення виявлених порушень земельного законодавства.

При цьому, складене відповідачем клопотання є документом рекомендаційного характеру, не встановлює для осіб, яким воно адресоване, додаткових обов`язків, не передбачає застосування заходів впливу та/або владного (управлінського) примусу, притягнення до відповідальності будь - якого виду, а є лише пропозицією щодо вчинення певних дій з метою усунення порушень земельного законодавства та їх наслідків.

Таке клопотання не порушує прав та/або охоронюваних законом інтересів, а відсутність порушених прав зумовлює відмову у задоволенні позову.

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

I.I Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся з позовом до Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської ради (далі також Департамент, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача - Приватна фірма «Кебель», Товариство з обмеженою відповідальністю «Траян», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача - Івано-Франківська міська рада, у якому просив:

- визнати протиправними дії Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо проведення заходу самоврядного контролю у вигляді обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 на предмет дотримання ОСОБА_1 вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, згідно виданого повідомлення №14/34.3-02.35в від 12.01.2022;

- визнати протиправним і скасувати клопотання Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 21.02.2022 за №108/34.3-02/18в в частині необхідності вжиття ОСОБА_1 заходів реагування шляхом вчинення дій щодо укладення ним спільно з ПФ «Кебель» і ТзОВ «Траян» із Івано-Франківською міською радою договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 80 000,00 грн.

2. В обґрунтуванні підстав та вимог позову зазначалось, що посадовими особами відповідача, на думку позивача, протиправно, в порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону земель», Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014 №1508-47, із змінами, внесеними рішенням Івано-Франківської міської ради від 07.06.2019 за №141-26, проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 на предмет дотримання ОСОБА_1 вимог земельного законодавства (наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку), за наслідком якого Департаментом комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради видано клопотання від 21.02.2022 за №108/34.3-02/18в, яким запропоновано ОСОБА_1 , ПФ «Кебель» і ТзОВ «Траян» укласти із Івано-Франківською міською радою спільний договір оренди земельної ділянки.

3. Позивач вважав, що відповідачем не дотримано порядок та способи здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську. Зокрема, наголошував, що у відповідача відсутня будь-яка інформація, передбачена пунктом 4.5 вищевказаного Положення, що є підставою визначення об`єкта обстеження по АДРЕСА_1 .

4. ОСОБА_1 стверджував, що для здійснення спірного обстеження відповідач не мав відповідних: звернень від фізичних та юридичних осіб; інформації від виконавчих органів міської ради; доручення міської ради, виконавчого комітету, міського голови та його заступників; моніторингу даних публічної кадастрової карти тощо.

5. Окрім вказаного, позивач наполягав, що у посадових осіб Департаменту при здійсненні заходу самоврядного контролю були відсутні службові посвідчення, що на переконання позивача, не давало їм законних підстав проводити таке обстеження, а відповідно приймати (видавати) оскаржуване клопотання. Така обставина, згідно з позицією позивача, є свідченням порушення відповідачем пункту 4.12 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську.

6. Окрім цього, позивач наголошував на відсутності в акті, складеному за наслідками обстеження, конкретної площі земельної ділянки, у відношенні до якої відповідачем запропоновано позивачу разом із іншими власниками приміщень в будівлі укласти договір оренди із Івано-Франківською міською радою, та вказав на ненадання належної схеми місця розташування ділянки, що унеможливлює її ідентифікацію в частині меж та площі. А тому і виконати видане відповідачем клопотання, на думку ОСОБА_1 , неможливо, що також свідчить про його протиправність.

7. Позивач вважав, що захід самоврядного контролю проведений відповідачем упереджено й за наявності особистого інтересу посадових осіб Департаменту з огляду на те, що таке безпідставне обстеження земельної ділянки проводиться не вперше і має на меті притягнення позивача до юридичної відповідальності (адміністративної чи кримінальної).

8. Такі дії Департаменту позивач розцінював як реальне знущання над ним як над людиною і громадянином, такими, що спрямовані на погіршення стану його здоров`я, приниження особистості і ділової репутації, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 80 000,00 грн.

I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023, у задоволенні позову відмовлено.

10. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач здійснив самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності відповідно до наданих йому законом повноважень та склав відповідний акт за результатами проведеного обстеження, а клопотання, яким запропоновано укласти договір оренди земельної ділянки, на переконання судів не створює жодних обов`язків для позивача та не породжує, змінює чи припиняє його прав чи обов`язків, не породжує нові правовідносини. Тому, оцінивши і проаналізувавши викладені позивачем доводи, суди попередніх інстанцій визнали недоведеними обставини того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) Департаменту йому заподіяно моральну шкоду.

I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири від 09.07.2009, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2882, належить квартира АДРЕСА_2 . Вказана обставина підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №7485236 від 09.07.2009, а також технічним паспортом на вказану квартиру від 18.11.1999, реєстраційний номер 7438/202.

13. Відповідно до пункту 12 додатку 1 рішення Івано-Франківської міської ради №258-7 від 19.08.2016 «Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань» ОСОБА_1 і ПФ «Кебель», за заявою останніх, надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування квартири і нежитлових приміщень.

14. 12.01.2022 Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направлено, зокрема, на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 12.01.2022 за №14/34.3-02/35в, яким доведено до відома останнього про проведення в період з 21.01.2022 по 31.01.2022 обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на предмет дотримання вимог земельного законодавства наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

15. 17.01.2022 позивач звернувся до Департаменту із запитом №17/01/2022/1-1/ІЗ про надання інформації щодо підстав проведення обстеження вказаної земельної ділянки.

16. У відповідь на вищевказаний запит листом від 21.02.2022 за №35/34.3-02/25 ОСОБА_1 повідомлено про виникнення необхідності здійснення самоврядного контролю шляхом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 на предмет дотримання вимог земельного законодавства щодо наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

17. Інспектором із самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради Микулою Ольгою Валеріївною, в присутності двох свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: АДРЕСА_1 .

18. За результатом здійснення вказаного заходу самоврядного контролю, відповідачем складено акт обстеження земельної ділянки №433 від 28.01.2022, де зафіксовано обставину користування ОСОБА_1 , ПФ «Кебель» і ТзОВ «Траян» земельною ділянкою, яка використовується останніми для обслуговування нежитлових приміщень і квартири, без належних правовстановлюючих документів.

19. Вказаний акт, серед іншого, містить інформацію про перебування у ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомого майна, зокрема, однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 57,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

20. Без ідентифікації адреси знаходження в акті зафіксовані відомості про належність на праві приватної власності об`єктів нерухомого майна ТзОВ «Траян» (площею 34,7 м.кв.) та ПФ «Кебель» (площею 57,2 м.кв.).

21. В акті, після опису відомостей про вказаних вище трьох власників нерухомого майна, міститься запис наступного змісту:

- «Майно знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, яка є несформованою, не надана у власність чи користування, кадастровий номер не присвоєний»;

- «На день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів у ТзОВ «Траян», ПФ «Кебель» та гр. ОСОБА_1 на право користування земельною ділянкою».

22. Судовим розглядом справи також встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Івано-Франківської міської ради з інформаційними запитами від 28.01.2022 за №28/01/2022/1-1/ІЗ та за №15/02/2022/1-2/ІЗ в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосовно наявності у ОСОБА_2 і ОСОБА_4 службового посвідчення працівника відділу контролю (самоврядного контролю) земельних відносин Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, та у разі їх наявності, ставив питання про необхідність надіслання позивачу завіреної копії таких посвідчень, а також копії розпоряджень міського голови про призначення на посаду вказаних посадових осіб.

23. На вказаний запит, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав відповідь від 03.02.2022 за №ІЗ/25-22, за змістом якого у ОСОБА_2 наявне службове посвідчення, проте ОСОБА_4 службове посвідчення не отримувала.

24. У подальшому, за результатами обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 та на підставі складаного посадовими особами Департаменту акту №433 від 28.01.2022, відповідачем направлено на адресу ОСОБА_1 , ПФ «Кебель» і ТзОВ «Траян» клопотання від 21.02.2022 за №108/34.3-02/18в, яким запропоновано останнім спільно укласти договір оренди земельної ділянки із Івано-Франківською міською радою.

25. Окрім вказаного, цим клопотанням повідомлено ОСОБА_1 , ПФ «Кебель» і ТзОВ «Траян» про те, що у разі невжиття заходів реагування та не отримання повідомлення про результати розгляду клопотання, матеріали будуть направлені до відповідних контролюючих та правоохоронних органів у встановленому законодавством порядку.

26. Матеріали справи також підтверджують, що позивач неодноразово звертався й з іншими інформаційними запитами до Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 15.02.2022 за №28/01/2022/1-2/ІЗ і №28/01/2022/1-1/ІЗ від 21.02.2022 за №21/02/2022/1-1/ІЗ, з приводу проведення заходу самоврядного контролю, на що відповідач надавав письмові відповіді від 21.02.2022 за №35/34.1-03/113 і №35/34.1-03/112 і від 25.02.2022 за №35/34.3-02/130.

27. Вважаючи, що відповідачем не дотримано встановленого законом порядку і способу здійснення самоврядного контролю у вигляді обстеження земельної ділянки та стверджуючи про протиправність клопотання Департаменту в частині, яка адресована ОСОБА_1 , останній звернувся до суду за захистом своїх прав й також заявив вимогу про стягнення моральної шкоди, завданої такими діями Департаменту.

III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

28. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої та підпункти «а», «б», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

29. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 189 Земельного кодексу України в редакції від 01.01.2022, підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції від 01.01.2022 та статті 20 Закону України «Про охорону земель» в редакції від 01.01.2022 у поєднанні з іншими підзаконними актами, що регулюють здійснення органом місцевого самоврядування заходів самоврядного контролю в частині видачі ним акту реагування за результатами проведення такого заходу.

30. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що клопотання щодо вжиття заходів реагування не зумовлює виникнення будь-яких обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер, що не може бути предметом оскарження у публічно-правовому спорі.

31. Також скаржник вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

32. Крім того, скаржник посилається на пункт 2 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

33. У відзиві на касаційну скаргу, поданому відповідачем, останній висловлює незгоду з доводами та вимогами скаржника, вважає їх необґрунтованими та безпідставними такими, що не зумовлюють підстав для того, щоб поставити під сумнів законність ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень.

34. Відповідач звертає увагу на норми підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до яких до відання виконавчих органів, зокрема, міських рад, віднесено делеговані повноваження, у тому числі, щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель.

35. За позицією відповідача, реалізація такого повноваження здійснюється у спосіб проведення заходів самоврядного контролю шляхом обстеження відповідної земельної ділянки, що передбачено законом.

36. Тому відповідач наполягає, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а видання Департаментом клопотання, яке охоплюється предметом спору у справі, що розглядається, передбачено пунктом 4 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську.

37. Крім вищенаведених аргументів у відзиві на касаційну скаргу Департаментом зазначається, що у спірних відносинах відповідачем здійснювався саме самоврядний, а не державний контроль, на підставі статті 189 Земельного кодексу України й у таких відносинах Верховним Судом неодноразово викладались висновки щодо застосування вказаної норми права стосовно реалізації цих повноважень органами місцевого самоврядування, зокрема, у постановах від 03.12.2020 у справі №804/5600/16 та від 08.07.2021 у справі 520/5778/2020.

38. Звертає увагу відповідач й на те, що допущенні позивачем порушення у сфері охорони та використання земель комунальної власності підтверджено під час розгляду цієї справи і доведено їх наявність.

39. За наведеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

40. Відзив на касаційну скаргу подано й Івано - Франківською міською радою, яка доводи та вимоги скаржника заперечує і вважає, що такі є безпідставними та необґрунтованими, не зумовлюють скасування оскаржуваних судових рішень.

41. Зокрема, наголошується, що повноваження відповідача стосовно здійснення самоврядного контролю у формі обстеження земельних ділянок та складання документів за результатом проведення таких заходів прямо передбачені статтею 189 Земельного кодексу України, статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Положенням про Департамент.

42. Обґрунтованими Івано - Франківська міська рада вважає й висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування клопотання, виданого Департаментом за результатом проведеного ним заходу самоврядного контролю, оскільки такий документ має рекомендаційний характер й не створює для позивача жодних додаткових обов`язків, містить лише пропозицію стосовно вжиття заходів з метою усунення порушень, виявлених обстеженням земельної ділянки, а отже не може порушувати його права. При цьому, за доводами третьої особи, вказане клопотання не передбачає застосування до позивача будь яких заходів впливу чи відповідальності у зв`язку з його невиконанням, а тому воно не створює й відповідних юридичних наслідків, не зачіпає прав та охоронюваних законом інтересів позивача та їх не порушує, у зв`язку з чим не виникає і підстав для задоволення позову в цій частині.

43. З огляду на вищевикладене, Івано - Франківська міська рада просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

44. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

45. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

46. Ці конституційні положення закріплені й у частинах першій, другій статті 1 Земельного кодексу України.

47. За приписами частини третьої статті 78 цього ж Кодексу земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

48. Суб`єктами права власності на землю у розумінні пунктів «а», «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України є, зокрема: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

49. Згідно з положеннями частин першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

50. Абзацом першим частини першої, частиною другою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

51. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 117 Земельного кодексу України).

52. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125 126 Земельного кодексу України).

53. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, за приписами частини другої якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

54. Поняття охорони земель наведено у статті 162 Земельного кодексу України, згідно з якою це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

55. Завдання контролю за використанням та охороною земель окреслено в статті 187 Земельного кодексу України, яка встановлює, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

56. Стаття 189 цього ж Кодексу передбачає, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

57. Аналогічні приписи містить й стаття 20 Закону України від 19.06.2003 №962-IV «Про охорону земель».

58.

59. Окрім цього, за змістом підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення контролю за використанням і охороною земель.

60. Порядок та способи здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у спірних відносинах визначені Положенням про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську, затвердженого рішенням сесії Івано - Франківської міської ради від 07.06.2019 №141-26, яке спрямоване на забезпечення їх раціонального використання. Положення розроблене з врахуванням статей 12 189 Земельного кодексу України та законів України «Про охорону земель», «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 1.1 розділу 1 цього Положення).

61. Пунктом 1.5 розділу 1 вищевказаного Положення встановлено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснює Управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради (далі також Управління) у порядку, визначеному цим Положенням.

62. Управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради входить до складу Департаменту як структурний підрозділ (підпункт 3.2.3 пункту 3.1 розділу 3 Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Івано - Франківської міської ради від 11.12.2020 №311-2).

63. Основні завдання та функції Управління визначено у розділі 2 Положення про Управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради, згідно з пунктом 2.2 якого Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує функції, зокрема, здійснює самоврядний контроль за використанням, збереженням та охороною земель у відповідності до встановленого порядку.

64. Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську до повноважень Управління у сфері самоврядного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у частині встановлення використання земельних ділянок комунальної власності за відсутності документів, що посвідчують право власності або право користування ними, за відсутності державної реєстрації на них.

65. До повноважень Управління належить й збір, зведення та аналіз інформації, необхідної для здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель (підпункт 2.1.3 пункту 2.1 розділу 2 вищезгаданого Положення).

66. За приписами підпунктів 3.1.1 -3.1.3 пункту 3 розділу 3 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську посадові особи Управління - інспектори з самоврядного контролю за використанням та охороною земель мають право:

- обстежувати земельні ділянки, вказані в пункті 1.2 цього Положення, на предмет дотримання умов їх використання та охорони відповідно до чинного законодавства України;

- складати акти обстеження земельних ділянок (далі - акти) та у разі виявлення порушень законодавства здійснювати підготовку матеріалів для вжиття необхідних заходів відповідно до закону;

- проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відео зйомку як допоміжний захід для запобігання порушень земельного законодавства України.

67. Згідно з підпунктом 4.3.1 пункту 4.1 розділу 4 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську при здійсненні обстежень працівники Управління зобов`язані пред`явити посвідчення посадової особи органу місцевого самоврядування.

68. Пунктом 4.5 розділу 4 цього ж Положення передбачено, що визначення об`єктів, які підлягають обстеженню, здійснюється Управлінням на основі:

- звернень від фізичних та юридичних осіб;

- інформації від виконавчих органів міської ради;

- за дорученням міської ради, виконавчого комітету, міського голови та його заступників;

- моніторингу даних публічної кадастрової карти тощо.

69. За результатом проведення обстеження Інспектори складають акти згідно з типовою формою, передбаченою цим Порядком (додаток 2) (пункт 5.1 розділу 5 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську).

70. За змістом пункту 5.6 розділу 5 вищезазначеного Положення у разі встановлення, зокрема, використання земельних ділянок комунальної власності: за відсутності документів, що посвідчують право власності або права користування ними; за відсутності державної реєстрації на них Інспектором надсилається відповідне клопотання за підписом директора або виконуючого обов`язки директора Департаменту.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

71. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

72. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

73. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві, поясненні на неї, Верховний Суд виходить з такого.

V.I.I Оцінка доводів касаційної скарги, аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача повноважень на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земельних ділянок комунальної власності.

74. Проаналізувавши норми законодавства, наведені у розділі IV цієї постанови Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, в силу приписів статей 12 189 Земельного кодексу України, статті 20 Закону України «Про охорону земель» та підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наділений повноваженнями здійснювати повноваження самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську.

75. З аналізу норм Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську, Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради (нова редакція) та Положення про Управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано - Франківської міської ради вбачається, що такий контроль у спірних правовідносинах здійснюється структурним підрозділом Департаменту - Управлінням самоврядного контролю, а обстеження земельних ділянок та складання документів за результатами таких обстежень (акту, клопотання) здійснюється посадовими особами Управління - інспекторами з самоврядного контролю за використанням та охороною земель.

76. За наведеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах наявних у нього повноважень і мав право здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську в порядку, встановленому законодавством.

77. Наявність у виконавчих органів відповідних рад повноважень щодо здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель шляхом проведення обстеження земельної ділянки та складання за його результатами актів та інших документів підтверджується й висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постановах від 01.10.2018 у справі №522/15651/16-а, від 15.09.2021 у справі №695/3924/16-а та від 08.07.2021 у справі №520/5778/2020.

78. Підстав для відступу від таких висновків Верховного Суду щодо застосування норм права колегія суддів під час розгляду в касаційному порядку цієї справи не вбачає.

V.I.IІ Оцінка доводів касаційної скарги, аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій щодо процедурних порушень під час здійснення відповідачем заходу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у вигляді обстеження, складання за його результатом акту та клопотання.

79. Під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у касаційній скарзі, позивач стверджував, що:

- у відповідача була відсутня будь-яка інформація, передбачена пунктом 4.5 розділу 4 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську, що могла слугувати підставою визначення об`єкта обстеження;

- у посадових осіб Департаменту при здійсненні заходу самоврядного контролю були відсутні службові посвідчення, що на переконання позивача, не давало їм законних підстав проводити таке обстеження, а відповідно й складати акт за результатом такого обстеження та приймати (видавати) оскаржуване клопотання;

- в акті, складеному за результатом обстеження, не зазначено конкретної площі земельної ділянки, у відношенні до якої відповідачем запропоновано позивачу разом із іншими власниками приміщень в будівлі укласти договір оренди із Івано-Франківською міською радою, та не надано належної схеми місця розташування ділянки, що унеможливлює її ідентифікацію в частині меж та площі;

- захід самоврядного контролю проведений відповідачем упереджено й за наявності особистого інтересу посадових осіб Департаменту з огляду на те, що таке обстеження земельної ділянки проводиться не вперше і має на меті притягнення позивача до юридичної відповідальності (адміністративної чи кримінальної).

80. Оцінивши вищевказані доводи, суди попередніх інстанцій визнали їх безпідставними та відхилили, з чим погоджується й колегія суддів, розглядаючи цю справу в касаційному порядку.

81. Зокрема, як вбачається зі змісту наявних у справі та досліджених судами попередніх інстанцій повідомлення та акту обстеження, таке проведено на підставі інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а також інформації, отриманої від Департаменту, Головного управління Державної податкової служби в Івано - Франківській області.

82. Беручи до уваги те, що наведений у пункті 4.5 розділу 4 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську перелік інформації, на підставі якої здійснюється визначення об`єктів, які підлягають обстеженню, не є вичерпним, а також наявні у Управління повноваження щодо збору, зведення та аналізу, необхідної для здійснення контролю, встановлені у справі обставини щодо підстав проведення обстеження, колегія суддів констатує, що зазначена відповідачем інформація, отримана з відповідних державних Реєстрів, від виконавчого органу Ради та інших державних органів, у спірних відносинах надавала підстави для визначення земельної ділянки, якою користується позивач, як об`єкту обстеження.

83. Стосовно ж доводів позивача про відсутність у ОСОБА_2 і ОСОБА_4 службових посвідчень працівників відділу контролю (самоврядного контролю) земельних відносин Департаменту, то колегія суддів враховує, що як встановлено судовим розглядом цієї справи та вбачається з наявних у ній матеріалів, оцінка яким надавалась судами попередніх інстанцій, вищевказані особи брали участь у обстеженні у якості свідків, що узгоджується з вимогами пункту 4.13 розділу 4 Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано - Франківську.

84. Саме ж обстеження земельної ділянки проводилось інспектором Микулою О.В., яка як підтверджується обставинами цієї справи, мала службове посвідчення.

85. Надаючи оцінку аргументам позивача про відсутність у акті, складеному за результатом обстеження, інформації щодо конкретної площі земельної ділянки і належної схеми місця її розташування, суди попередніх інстанцій звертали у вагу на те, що така ділянка станом на момент проведення її обстеження і складання акту не була сформованою, щодо неї не складалось відповідної землевпорядної документації, а інформація стосовно неї у Державному земельному кадастрі та відповідно у публічній кадастровій карті - відсутня, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і учасниками справи не заперечувалось.

86. Колегія суддів також відзначає, що відомості про площу і точне місце розташування земельної ділянки, її межі, встановлюються під час її формування та розроблення відповідної документації із землеустрою, після чого відображаються у Державному земельному кадастрі та на публічній кадастровій карті.

87. За таких обставин, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у акті відображено усю наявну на той час і доступну інформацію про земельну ділянку, яка обстежувалась, а її ідентифікація можлива за реквізитами поштової адреси нерухомого майна, яке на цій ділянці розташоване.

88. Обставини ж про те, що захід самоврядного контролю був проведений відповідачем упереджено й за наявності особистого інтересу посадових осіб Департаменту під час розгляду цієї справи не підтвердились і не були доведені, у зв`язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно безпідставності таких тверджень позивача.

89. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтований висновок про дотримання відповідачем у спірних відносинах встановленого законом порядку та способу здійснення заходу самоврядного контролю за використанням та охороною земель, фіксації його результатів та складання за його результатом передбачених законодавством документів.

V.I.IІI Оцінка доводів касаційної скарги, аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій щодо виявлених за результатами обстеження земельної ділянки порушень земельного законодавства.

90. Аналіз наведених у цій постанові норм Конституції та законів України дає колегії суддів підстави для висновку, що власником земель у межах відповідного населеного пункту є територіальна громада, від імені та в інтересах якої цими землями розпоряджаються представницькі органи місцевого самоврядування, а саме - відповідні ради.

91. Ці землі належать до земель комунальної власності, однак у визначених законом випадках, з підстав та в поряду, встановлених законодавством, можуть передаватись у державну або в приватну власність, а також у користування відповідно до рішення ради, прийнятого з цього питання.

92. Права на земельні ділянки оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» й виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

93. Користування земельними ділянками комунальної власності, у тому числі громадянами, їх зайняття за відсутності відповідного рішення ради про передачу такої ділянки у власність або у користування, відповідних правовстановлюючих документів та без оформлення прав на такі земельні ділянки, їх державної реєстрації, є порушенням вимог земельного законодавства.

94. У такому випадку територіальна громада як первинний суб`єкт права власності на земельні ділянки в межах відповідної адміністративно - територіальної одиниці має право у порядку, встановленому законом, через уповноважені органи місцевого самоврядування захищати таке право, зокрема, шляхом здійснення цими органами заходів самоврядного контролю за використанням та охороною земель, вимагати від осіб, які допустили порушення вимог земельного законодавства щодо земель комунальної власності, усунення цих порушень та наслідків, які у зв`язку з цим настали, відшкодувати завдані збитки (шкоду).

95. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що на земельній ділянці, стосовно якої посадовими особами відповідача проводилось обстеження, розміщене нерухоме майно, належне позивачу (квартира), встановлено факт її використання, зокрема ОСОБА_1 , без правовстановлюючих документів, без оформлення прав на таку ділянку та без їх реєстрації, здійсненої у встановленому законом порядку.

96. Ураховуючи це, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у спірних відносинах позивачем допущено порушення вимог земельного законодавства, а викладені відповідачем висновки у акті обстеження є обґрунтованими.

V.I.IV Оцінка доводів касаційної скарги, аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій в частині вимог позовної заяви про визнання протиправним та скасування клопотання Департаменту від 21.02.2022 за №108/34.3-02/18в у оскаржуваній позивачем частині.

97. У цій частині доводів касаційної скарги колегія суддів відзначає, що за змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

98. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

99. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів.

100. Схожа за змістом правова позиція щодо умов надання правового захисту судом викладена й у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №810/1044/18.

101. Така правова позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведеними у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, у якій також наголошується, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

102. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

103. Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.

104. Як вбачається з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, оскаржуване позивачем клопотання є документом, у якому ОСОБА_1 запропоновано вжити заходи з метою усунення допущених ним порушень вимог законодавства у сфері земельних відносин.

105. Тобто, охоплене предметом спору у справі, що розглядається, клопотання, складене за результатом обстеження земельної ділянки, має рекомендаційний характер і не встановлює для позивача жодних додаткових не передбачених законом обов`язків, не зумовлює впливу на його права та охоронювані законом інтереси, не має для нього юридичних наслідків, оскільки не передбачає застосування до нього жодних заходів впливу чи владного управлінського примусу, не спричиняє наслідків у вигляді притягнення його до відповідальності будь якого виду.

106. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову у вищевказаній частині вимог у цьому конкретному випадку не виникло, про що правильно зазначено й в оскаржуваних судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

107. V.I.V Оцінка доводів касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

108. Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження у справі у вищевказаній частині доводів скаржник посилався на пункт 2 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

109. Так, позивачем у суді першої інстанції було заявлено відвід судді Чуприні О.В., який було визнано необґрунтованим і в його задоволенні відмовлено.

110. В обґрунтуванні цього відводу позивач посилався на обставини щодо упередженості вказаного судді, оскільки він вже на стадії прийняття позовної заяви вирішив питання стосовно одного доказу над іншим, і саме в користь відповідача.

111. У суді апеляційної інстанції позивач у доводах апеляційної скарги вказував на помилковість висновків суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення заявленого ним відводу, вважав його обґрунтованим і з цих підстав просив апеляційну скаргу задовольнити.

112. Оцінюючи такий аргумент скаржника, апеляційний суд виходив з того, що наведені у заяві позивача про відвід судді мотиви, за яких, на його думку, суддя підлягав відводу, а саме, щодо витребування та оцінки доказів, не можуть слугувати підставою для відведення судді, оскільки такі мотиви фактично свідчать про незгоду з процесуальними діями (рішеннями) судді, що, в свою чергу, не може бути підставою для відводу судді відповідно до частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

113. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність обґрунтованих сумнівів у неупередженості та об`єктивності судді, та визнав, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про упередженість судді або певну його зацікавленість у наслідках розгляду цієї справи, а тому не є підставою для задоволення заяви про відвід. Будь-яких інших підстав, які викликали б сумнів в об`єктивності та неупередженості судді, судом апеляційної інстанції не встановлено.

114. У світлі таких аргументів сторони та висновків судів попередніх інстанцій колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.

115. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі».

116. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

117. Водночас, статтею 15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

118. У пунктах 49, 50, 52 рішення Європейського суду з прав людини 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» (Заява N 33949/02), яке згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ, зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

119. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria;, заява №14396/88) від 24.02.1993, пп. 27, 28 і 30; рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland; заява №33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

120. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland; заява №33958/96, пункт 43).

121. Стосовно об`єктивного критерію слід визначити, окремо від поведінки голови В.Л.Г, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland; заява №33958/96) п. 44; та рішення від 07.08.1996 у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy; заява №44759/98, п. 58).

122. За критеріями об`єктивної неупередженості судді, наведеними у рішенні ЄСПЛ від 24.02.1993 у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria;, заява №14396/88) Суд відзначав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

123. Отже, як вбачається вищевикладеного, при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.

124. Поряд із цим, суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

125. Проаналізувавши вищенаведені підходи до визначення упередженості, безсторонності та об`єктивності судді, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем доводи щодо відводу судді у світлі таких критеріїв та з урахуванням обставин цієї справи й поведінки судді під час її розгляду у суді першої інстанції, не вказували на наявність ознак зацікавленості судді у результатах розгляду цієї справи.

126. До того ж, як правильно зауважено судами попередніх інстанцій, доводи позивача щодо відводу судді фактично зводились до незгоди із певними діями судді, вчиненими у межах підготовки справи до розгляду, з огляду на те, що такі, на переконання заявника, порушували норми процесуального закону.

127. В той же час, за приписами частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, на яку обґрунтовано посилався суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

128. Порушення судом (суддею) норм процесуального права, якщо вони дійсно мали місце й зумовили ухвалення судового рішення, яке не відповідає закону, можуть зумовлювати настання інших, визначених процесуальним правом наслідків, зокрема, у вигляді скасування такого рішення за наслідками його оскарження, або ж, у залежності від обставин порушення, можуть бути підставою для ініціювання питання про притягнення судді до встановленої законом відповідальності.

129. Відповідно ж до правових позицій Верховного Суду, висловлених щодо підстав відводу (самовідводу) суддів і наведених, зокрема, в ухвалах від 25.07.2019 у справі №825/3587/15-а та від 23.12.2019 у справі №9901/526/19, право відводу (самовідводу) є процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об`єктивності суду, що є його головною метою щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

130. Вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у відводі судді Чуприни О.В. за заявою позивача, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

131. Окрім цього, у суді апеляційної інстанції позивачем заявлявся відвід колегії суддів Ковалю Р.Й., Гуляці В.В., Ільчишиній О.М. з підстав того, що визначення колегії суддів у цій справі у суді апеляційної інстанції здійснювалося не в день надходження та реєстрації апеляційної скарги, а наступного дня, що є порушенням порядку їх визначення, встановленого частиною другою статті 18 та частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України. Також зазначав, що суддя Гуляк В.В. першочергово не брав участі в розподілі, позаяк був «виключений за табелем». Заявник вважав, що наведені обставини свідчать про порушення правил визначення складу суду для розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, що з урахуванням приписів пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відводу колегії суддів у цій справі.

132. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2022 заяву позивача про відвід колегії суддів визнано необґрунтованою, а ухвалою цього ж суду від 22.12.2022 у задоволенні такого відводу відмовлено.

133. У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що відмова апеляційного суду у відводі колегії суддів, визначених для апеляційного перегляду цієї справи, є необґрунтованою.

134. Колегія суддів, надаючи оцінку таким доводам скаржника, виходить з такого.

135. Відповідно до абзаців першого - третього пункту 2 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814, реєстрації підлягають вхідні, вихідні та внутрішні документи (довідки, доповідні записки, заяви, протоколи засідань зборів суддів, тощо).

136. Реєстрація в АСДС здійснюється відповідно до вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, із змінами (далі - Положення про АСДС).

137. Кожен документ реєструється в суді лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створювані - у день підписання або затвердження.

138. Відповідно до пункту 2.3.1 Положення про АСДС розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

139. Не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли, зокрема, у період відпустки судді (пункт 2.3.3 Положення).

140. Згідно з пунктом 2.3.4 Положення автоматизований розподіл судових справ здійснюється в автоматизованій системі за такими правилами: із загального списку суддів визначаються судді, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу; для суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється розрахунок коефіцієнтів навантаження; із числа суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу з урахуванням визначених автоматизованою системою коефіцієнтів навантаження здійснюється визначення судді для розгляду конкретної судової справи за принципом випадковості.

141. Відповідно до пункту 2.3.23 Положення якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматизованому розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді визначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності).

142. Судова справа розглядається колегією суддів, до складу якої входить визначений автоматизованою системою головуючий суддя (суддя-доповідач). Засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду.

143. У разі якщо зборами суддів відповідного суду визначено склад колегій суддів, після визначення автоматизованою системою головуючого судді (судді-доповідача) склад колегії суддів автоматично визначається автоматизованою системою згідно з налаштуваннями складу колегій суддів.

144. Відмовляючи у задоволенні заявленого позивачем відводу, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначав, що виконання судом вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України у Восьмому апеляційному адміністративному суді забезпечується Засадами використання автоматизованої системи документообігу (далі - Засади).

145. Додатком №1 до Засад визначено склади постійно діючих колегій суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду, згідно з яким однією з постійно діючих колегій є колегія суддів: головуючий суддя Коваль Р. Й., судді Ільчишин Н.В., Гуляк В.В.

146. З наявного у матеріалах справи протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 01.11.2022, вбачається, що для розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Коваль Р. Й., судді Ільчишин Н. В., Гуляк В. В., а також в ньому зазначено, що суддя Гуляк В. В. «виключений за табелем».

147. Згідно даних АСДС суддя Гуляк В.В. з 28.10.2022 по 02.11.2022 перебував у відпустці.

148. Таким чином, колегія суддів констатує, що автоматизована система автоматично визначила склад колегії суддів згідно з налаштуваннями складу постійних колегій суддів, незважаючи на перебування судді Гуляка В.В. у відпустці станом на 01.11.2022, на день визначення складу суду у справі, яка розглядається.

149. Це спростовує доводи скаржника щодо розгляду і вирішення справи неповноважним складом суду.

150. При цьому, такі ж аргументи вже оцінювались Верховним Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі №640/22795/21 (ухвала від 07.11.2022) й у вказаній справі Суд, за подібних обставин, дійшов аналогічного висновку стосовно відсутності порушень порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

151. Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про те, що визначення колегії суддів у цій справі у суді апеляційної інстанції здійснювалося не в день надходження та реєстрації апеляційної скарги, а наступного дня, що, на думку позивача, є порушенням порядку їх визначення, встановленого частиною другою статті 18 та частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

152. З цього приводу колегія суддів вказує, що пункт 2 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України допускає можливість реєстрації вхідного документа в суді не пізніше наступного робочого дня, а пунктом 2.3.1 Положення про АСДС передбачено здійснення розподілу судових справ в суді в день їх реєстрації.

153. Враховуючи, що подана позивачем апеляційна скарга, як він сам стверджує, надійшла до суду 31.10.2022 й відповідно до наявного на скарзі відбитку штампу вхідної кореспонденції була зареєстрована на наступний робочий день - 01.11.2022, тобто в межах передбаченого вищевказаною Інструкцією строку, а розподіл цієї судової справи здійснено у день її реєстрації в суду, що відповідає приписам пункту 2.3.1 Положення про АСДС, колегія суддів вважає, що у цьому випадку не було допущено порушень порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

154. Отже наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України у цьому випадку не підтвердились.

155. З огляду на вищезазначене, колегія суддів визнає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, правильно застосували норми матеріального та не допустили порушень норм процесуального права, ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.

V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

156. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

157. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

158. Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття суддями, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

Т.Г. Стрелець