Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №810/4028/16

провадження №К/9901/22371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Богуславської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю. А., суддів: Губської Л. В., Федотова І. В.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Богуславської районної державної адміністрації Київської області (далі - Богуславська РДА), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Богуславської РДА від 15 листопада 2016 року № 172-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА з 15 листопада 2016 року відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА;

стягнути з Богуславської РДА на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 4114,08 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

В мотивування позову зазначає, що з 24 лютого 2015 року обіймав посаду начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА.

Розпорядженням Богуславської РДА від 15 листопада 2016 року № 172-ос звільнено позивача із займаної посади на підставі положень частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу" (за угодою сторін).

Позивач стверджує, що не мав наміру звільнятись з вказаної посади, а відповідну заяву написав внаслідок повідомлення головою Богуславської РДА недостовірних відомостей про погодження питання про його звільнення з органом виконавчої влади вищого рівня.

Оскільки відповідного погодження Департаментом соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, який є органом виконавчої влади вищого рівня, не надавалось, позивач вважає, що його звільнення відбулось з порушенням закріпленої у законі процедури.

У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення та, відповідно, поновити на посаді.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Богуславської РДА від 15 листопада 2016 року № 172-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління соціального захисту населення Богуславської районної державної адміністрації.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА з 16 листопада 2016 року.

Стягнуто з Богуславської РДА на користь позивача суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 10554,63 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Київський апеляційний адміністративний судпостановою від 10 травня 2017 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року та прийняв нову, якою в позові відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Свою касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує неправомірністю звільнення його із займаної посади, оскільки голова місцевої державної адміністрації має право призначати на посаду та звільняти з посади керівника структурного підрозділу з обов'язковим погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня, проте такого погодження не було надано.

Водночас відповідач у запереченнях вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Богуславської РДА від 23 лютого 2015 року № 20-ос ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА.

16 вересня 2016 року позивачем на ім'я голови Богуславської РДА було подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до статті 86 Закону України "Про державну службу".

Також, 11 листопада 2016 року позивачем на ім'я голови Богуславської РДА було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 15 листопада 2016 року.

Відповідно до розпорядження Богуславської РДА від 15 листопада 2016 № 172-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу" та частини першої статті 36 КЗпП України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження від 15 листопада 2016 року № 172-ос видано відповідачем передчасно, оскільки директор Департаменту соціального захисту населення Київської ОДА не давав згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління соціального захисту населення Богуславської РДА.

Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного розпорядження від 15 листопада 2016 року № 172-ос внаслідок власноручно написаної позивачем заяви про звільнення з посади за угодою сторін.

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу".

За змістом статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 83 Закону України "Про державну службу" обумовлено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем власноручно написана заява про звільнення його із займаної посади відповідно до статті 86 Закону України "Про державну службу", за угодою сторін.

Так, частиною першою та другою статті 86 вказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Разом з тим, згідно з положеннями статті 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1374 затверджено Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, в пункті 1 якого положення кореспондуються з приписами статті 11 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Проте, 06 серпня 2016 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 465 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" у зв'язку з якою втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1374, якою було затверджено Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.

Статтею 45 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих державних адміністрацій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних місцевих державних адміністрацій, з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Типові регламенти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року № 2263 затверджено Типовий регламент місцевої державної адміністрації, згідно з пунктом 21 якого прийняття на державну службу до місцевої держадміністрації та звільнення з державної служби здійснюється в порядку, встановленому законодавством про державну службу.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України "Про державну службу".

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 власноручно на ім'я голови Богуславської РДА написав заяву про звільнення його із займаної посади за угодою сторін з 15 листопада 2016 року.

Отже, в даному випадку звільнення ОСОБА_1 відбулося за його бажанням та за домовленістю з відповідачем.

Згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що під час домовленості між працівником і державним органом про звільнення за угодою сторін, такий працівник повинен залишити посаду у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного органу та працівника.

Як вбачається з матеріалів справи сторони погодили термін припинення трудового договору, визначивши дату 15 листопада 2015 року, будь-які наміри щодо анулювання вказаної домовленості до цієї дати не зазначено.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення позивача відбулося за його згодою, про що свідчить власноручно написана заява.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Н. А. Данилевич