Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.02.2019 року у справі №820/8648/14
Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №820/8648/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 820/8648/14

провадження № К/9901/21059/18, К/9901/21064/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 820/8648/14

за позовом ОСОБА_2 до відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області Кравцова Андрія Васильовича, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 селищна рада Дергачівського району Харківської області, про скасування розпорядження, визнання рішення протиправним,

за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України (у складі колегії суддів: Єрьоміна А. В., Кравцова О. В., Цуркана М. І) від 19 січня 2016 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, Державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області Кравцова Андрія Васильовича, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 селищна рада Дергачівського району Харківської області, в якому просив:

- скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 16 грудня 2011 року № 876 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту для ведення індивідуального садівництва ОСОБА_5, як незаконне;

- скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2012 року № 514 про передачу земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, видане на ім'я ОСОБА_5, як незаконне;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 12 жовтня 2012 року Управлінням Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області;

- скасувати реєстрацію Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданого 12 жовтня 2012 року Управлінням Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області, реєстровий номер в Книзі реєстрації Державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування, договорів оренди землі 632205591002664;

- визнати протиправним рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагентства у Дергачівському районі № РВ-6300241242014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 24 лютого 2014 року.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що йому належить земельна ділянка на праві приватної власності площею 0,10 га, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 1996 року серії ХР № 10-38-050002.

Позивач вказує, що після розроблення технічної документації 24 лютого 2014 року він звернувся до відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області для державної реєстрації вказаної земельної ділянки. Однак, оскаржуваним рішенням відповідача № РВ-6300241242014 йому відмовлено у проведенні такої реєстрації, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

На думку позивача, таке рішення відповідача є протиправним, оскільки присвоєння кадастрового номеру на його земельну ділянку іншій земельній ділянці є порушенням його права приватної власності.

3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №944874, виданого 12 жовтня 2012 року Управлінням Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області залишено без розгляду.

4. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 16 грудня 2011 року № 876 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту для відведення індивідуального садівництва ОСОБА_5»

Скасовано розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2012 року № 514 «Про передачу земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту ОСОБА_5»

Визнано протиправним рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагентства у Дергачівському районі № РВ-6300241242014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 24 лютого 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року скасовані і справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

6. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року - без змін.

8. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, 16 лютого 2017 року ОСОБА_2 та 15 березня 2017 року ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду України із заявами про її перегляд, з підстав, встановлених п. 2, 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заявники просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року, і прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.

9. Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 травня 2017 року відкрито провадження за вказаними заявами.

10. 09 червня 2017 року до Верховного Суду України надійшло заперечення ОСОБА_4 на заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року, в якому остання просила відмовити у задоволенні заяв ОСОБА_2, та ОСОБА_6, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року - залишити в силі.

11. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання пп. 1, 7 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), 13 лютого 2018 року матеріали вказаних заяв передано на розгляд до Верховного Суду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу прийнято до провадження та об'єднано заяви ОСОБА_2, та ОСОБА_6 в одне провадження для їх спільного розгляду і вирішення. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 08 лютого 2019 року.

13. 08 лютого 2019 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з відсутністю складу колегії суддів.

14. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року розгляд справи відкладено на 11 лютого 2019 року.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області від 14 січня 1992 року № 297/3 позивачу надано в довічне користування земельну ділянку розміром в 1000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

16. Рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 08 жовтня 1996 року № 285 позивачу, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

17. Протоколом, завіреним головою Малоданилівської Ради народних депутатів, закріплено межі даної присадибної ділянки та складено відомість про вирахування координат точок з описом меж.

18. 25 жовтня 1996 року позивачу видано Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування, що розташована на території АДРЕСА_1 (серія ХР-10-38-050002).

19. Разом з цим, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 16 грудня 2011 року № 876 ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 0,1200 га, у тому числі ріллі - 0,1200 га, для ведення індивідуального садівництва на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту з подальшою передачею у власність.

20. Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2012 року № 514 ОСОБА_5 передано земельну ділянку площею 0,1000 га у приватну власність.

21. 12 жовтня 2012 року ОСОБА_5 видано Державний акт про право власності на земельну ділянку, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (за межами населеного пункту) для ведення садівництва (серія НОМЕР_1).

22. Вказану земельну ділянку, площею 0,100 га, що знаходиться на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (за межами населеного пункту), кадастровий номер НОМЕР_2. ОСОБА_5 29 жовтня 2012 року на підставі договору купівлі - продажу передав у власність ОСОБА_4

23. 24 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області із заявою, в якій просив зареєструвати земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. До вказаної заяви позивачем було додано документ про оплату послуг, документацію із землеустрою, електронний документ, копію документа про присвоєння податкового номеру, копію документа, що посвідчує особу.

24. Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області від 24 лютого 2014 року № РВ-6300241242014 відмовлено позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки межі земельної ділянки, про реєстрацію якої поставлено питання, перетинаються з іншою земельною ділянкою, зареєстрованою на іншу фізичну особу з кадастровим номером НОМЕР_2. Рекомендовано звернутися до розробника для усунення недоліків.

25. Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

26. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскаржувані розпорядження відповідача, а також реєстрація Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, виданого 12 жовтня Управлінням Держзему у Дергачівському районі Харківської області, - є правомірними, такими, що відповідають вимогам земельного законодавства, а також такими, що не порушують прав позивача.

27. Залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, Вищий адміністративний суд України погодився з такими висновками судів.

28. Зокрема, Вищий адміністративний суд України зазначив, що земельна ділянка, яка була надана у власність позивачу у відповідності до чинного на той час Земельного кодексу України, визначена такою, що знаходиться в межах населеного пункту, віднесена до категорії земель населених пунктів, цільове використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Опис меж цієї земельної ділянки не співпадає з описом меж земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_5, межі лише перетинаються.

29. Разом з цим, земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_5, знаходиться за межами населеного пункту, категорія земель - сільськогосподарське призначення, цільове використання - для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. Опис меж цієї земельної ділянки також не співпадає з описом меж, вказаних в Державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому позивачу у 1996 році.

30. У зв'язку з наведеним, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що прийняті відповідачем розпорядження не порушують прав та інтересів позивача, якому земельна ділянка надавалася у власність в межах населеного пункту, з іншим видом цільового використання.

31. Водночас, надаючи оцінку рішенню відповідача від 24 лютого 2014 року № РВ-6300241242014, суд касаційної інстанції зазначив, що у відповідача були підстави для відмови у внесенні змін до Державного кадастрового реєстратора, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах іншої земельної ділянки.

32. До такого висновку суд касаційної інстанції дійшов виходячи з того, що у Технічному завданні на встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), яке затверджено представником позивача ОСОБА_9 23 грудня 2013 року, було зазначено фактично кадастровий номер земельної ділянки, який рік тому було привласнено земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 (НОМЕР_2).

33. Земельні ділянки, які мають різне місце розташування, категорія та цільове призначення земельної ділянки, за даними Державного земельного кадастру, перетинаються, оскільки представник позивача ОСОБА_9 затвердив в Технічному завданні кадастровий номер земельної ділянки, який привласнено раніше іншій земельній ділянці. Кадастровий номер земельній ділянці позивача було привласнено лише 06 жовтня 2014 року.

IV. ДОВОДИ ЗАЯВ

34. У заявах про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а також невідповідність рішення суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах ст. 2, 3, 17, 157 КАС України, при вирішенні спорів, які стосуються відносин власності щодо земельної ділянки, що випливають з цивільно-правових відносин.

35. Заявники, вказують, що земельна ділянка про реєстрацію якої поставлено питання, та земельна ділянка зареєстрованою на ОСОБА_5, з кадастровим номером НОМЕР_2, є тотожними земельними ділянками з площею накладення 100 %.

36. На обґрунтування заяв надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2016 року (К/800/14250/16) від 29 вересня 2016 року (К/800/9729/16) та рішень Верховного Суду України від 11 та 17 жовтня, 15, 18 та 29 листопада, 13 грудня 2016 року, у яких суди по-іншому і, на переконання заявників, правильно застосували одні й ті самі норми процесуального права у подібних правовідносинах, а саме ст. 2, 3, 17, 157 КАС України (у редакції чинній на час звернення з касаційною скаргою).

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Перевіривши наведені у заявах доводи, Суд дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 2, 3, 17 КАС України.

38. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

39. В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2016 року (К/800/14250/16) від 29 вересня 2016 року (К/800/9729/16), наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у подібних правовідносинах, суд дійшов висновків, що дані справи не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки між позивачами та третіми особами у цих справах фактично існує спір про право власності на спірні земельні ділянки, кожен з яких вважає певну частину цих земельних ділянок своєю власністю.

40. В рішеннях Верховного Суду України від 11 та 17 жовтня, 15, 18 та 29 листопада 2016 року, висловлену правову позицію згідно якої, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

41. У рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

42. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Суд виходить з наступного.

43. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

44. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

45. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

46. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

47. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

48. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

49. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

50. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст.3 КАС України).

51. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

52. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

53. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

54. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

55. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

56. Як установлено судами та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування розпоряджень Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 16 грудня 2011 року № 876 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту для ведення індивідуального садівництва ОСОБА_5, та від 19 липня 2012 року № 514 про передачу земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, видане на ім'я ОСОБА_5

57. На підставі вказаних розпоряджень Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_5 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 12 жовтня 2012 року Управлінням Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області.

58. Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

59. Отже, прийняте органом місцевого самоврядування рішення про надання третій особі у власність земельної ділянки є ненормативним актом суб'єкта владних повноважень, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. У такому випадку захист порушеного, на думку позивача, права з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за нормами цивільного судочинства.

60. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

61. Оскарження ненормативних актів індивідуальної дії відповідача - суб'єкта владних повноважень, які просив визнати протиправними і скасувати позивач у цій справі, може безпосередньо вплинути як на майнові права позивача так і на майнові права третіх осіб (у цьому випадку фізичних осіб), отже, виникає спір про право цивільне.

62. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного, на думку позивача, права власності на земельну ділянку та будинок, на якій він знаходиться, власником яких на теперішній час є третя особа, Суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

63. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

64. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справах цієї категорії, зокрема, у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 761/33504/14-а, від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а та від 03 жовтня 2018 року № 361/2965/15-а.

65. Вимоги позивача про скасування реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання протиправним рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держземагентства у Дергачівському районі № РВ-6300241242014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 24 лютого 2014 року, є похідними з вимогами про скасування розпоряджень Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 16 грудня 2011 року № 876 та від 19 липня 2012 року № 514.

66. Відповідно до пп. «б» п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України у редакції, чинній на час звернення із заявою, за наявності підстав, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, суд має право у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або в певній частині.

67. З огляду на наведене постанова Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 241, 242, 243 КАС України, пп. 1 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року скасувати, а провадження у справі № 820/8648/14 закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді В. М. Кравчук

О. П. Стародуб