Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №808/2976/14

касаційне провадження №К/9901/9677/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 (головуючий суддя - Мельник В.В., судді: Юхименко О.В., Нагорна Л.М.) у справі № 808/2976/14 за поданням Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області до Запорізького Державного підприємства «Радіоприлад» про стягнення коштів за податковим боргом,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області 05.05.2014 звернулася до адміністративного суду з поданням до Запорізького Державного підприємства «Радіоприлад» про стягнення коштів за податковим боргом в сумі 161998,27грн.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 29.05.2014 подання задовольнив у повному обсязі.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21.01.2015 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.05.2014 скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні подання.

Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.05.2014.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 41.2 статті 41, пункту 57.1 статті 57, пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт, що з моменту направлення податкової вимоги на адресу Запорізького Державного підприємства «Радіоприлад» податковий борг не переривався, а заявлена у поданні сума є новоствореним боргом.

Переглядаючи оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Запорізьким Державним підприємством «Радіоприлад» подано контролюючому органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 27.01.2014 №9008430703 за 2014 рік, відповідно до якої задекларовано податкові зобов'язання із земельного податку на 2014 рік в загальній сумі 1943979,33грн., в тому числі: щомісячний платіж з січня по листопад 2014 року складає 161998,27 грн., за грудень 2014 року - 161998,36 грн.

З огляду на викладене, граничний строк сплати податкових зобов'язань з плати за землю за березень 2014 року сплинув 30.04.2014.

Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області 30.04.2014 нараховано Запорізькому Державному підприємству «Радіоприлад» заборгованість зі сплати земельного податку за березень 2014 року в сумі 161998,27грн.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив з того, що самостійно узгоджені податкові зобов'язання із земельного податку за березень 2014 року платником податку не сплачено; контролюючим органом дотримано процедури стягнення податкової заборгованості, зокрема, надіслано податкову вимогу відповідачу; позивач звернувся з цим поданням 05.05.2014, тобто в межах визначеного частиною третьою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України 24-годинного строку (враховуючи, що 01.05.2014-04.05.2014 були вихідними та святковими днями) з моменту встановлення обставин, що зумовили звернення з цим поданням, а саме - закінчення граничного строку сплати плати за землю 30.04.2014.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні подання, виходив з того, що у справі наявний спір про право.

Суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні подання прийнято з порушенням вимог процесуального закону з огляду на таке.

За змістом пункту 3 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

У випадку виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідним поданням, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Зазначені положення узгоджуються з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017, зокрема з положеннями статей 283 та 238 Кодексу.

За таких обставин, встановлення судом апеляційної інстанції наявності спору про право могло б бути підставою для закриття провадження у справі, а не для відмови у задоволенні подання податкового органу.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що спір про право в контексті пункту 2 частини п'ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від наявності спору про право слід відрізняти заперечення обставин, що зумовили звернення податкового органу із відповідним поданням. Такі обставини встановлюються судом у процесі розгляду подання.

Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесена заява органу доходів і зборів. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; заперечувати наявність податкового боргу тощо.

Суд апеляційної інстанції свої висновки про наявність спору про право мотивував тим, що у письмових запереченнях Запорізьке Державне підприємство «Радіоприлад» вказувало на, що податковим органом не вживалися заходи, необхідні для стягнення податкової заборгованості з земельного податку за березень 2014 року в сумі 161998,27грн., зокрема не направлялася відповідна податкова вимога. Крім того, відповідач посилається на те, що податкова вимога від 29.10.2013 №95-15 не стосується податкового боргу, подання про стягнення за яким є предметом розгляду у цій справі.

Утім, суд касаційної інстанції вважає, що вищезазначені посилання відповідача не свідчать про наявність спору про право у спірній ситуації, а є лише запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу із відповідним поданням з огляду на таке.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Так, судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом сформовано та надіслано на адресу відповідача податкову вимогу від 29.10.2013 №95-15 на суму 2477571,16 грн., яку Запорізьке Державне підприємство «Радіоприлад» отримало 04.11.2013, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 21). Така податкова вимога на момент розгляду справи не була відкликаною.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов'язку в контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

За правилами пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Вищезазначене у сукупності спростовує посилання відповідача на те, що невідкликана податкова вимога від 29.10.2013 №95-15 не може бути підставою для звернення позивача у травні 2014 року, тобто після закінчення 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такої податкової вимоги, з поданням про стягнення новоутвореної податкової заборгованості з земельного податку за березень 2014 року.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.05.2014, яка відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 у справі № 808/2976/14 скасувати.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі № 808/2976/14 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк