Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2019 року у справі №820/5378/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2019 року

Київ

справа №820/5378/16

адміністративне провадження №К/9901/23624/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 (суддя Зінченко А. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 (головуючий суддя Шевцова Н. В., судді: Макаренко Я. М., Мінаєва О. М. ) у справі №820/5378/16 за позовом приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
06.02.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від
06.02.2017 у справі №820/5378/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від
03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/5378/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2019 розгляд справи у порядку письмового провадження призначено на 03.12.2019.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі податковим органом викладено обставини, встановлені перевіркою та нормативне регулювання, яке на думку відповідача, підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Крім того, відповідачем зазначено, що як вбачається з листа банку, останній звертає увагу позивача на те, що сума боргу платника податку анульованого кредитором, підлягає обкладанню податком. Відтак, касаційна скарга не містить доводів спростування встановлених під час розгляду судами попередніх інстанцій обставин протиправності прийнятого відповідачем рішення.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, де вказано, що приватний нотаріус ОСОБА_1 вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Як наголошує позивач, останньою було визначено базу нарахування єдиного внеску, що не спростовано відповідачем за результатами проведеної перевірки. У акті перевірки податковим органом зауважень щодо своєчасності та форми подання податкових декларацій про майновий стан і доходи у спірному періоді не наведено, протиправність формування показників щодо визначення суми чистого оподатковуваного доходу чи непідтвердження такого доходу первинними документами бухгалтерського обліку контролюючим органом не визначено. Позивач звертає увагу, що стосовно листа банку та отримання додаткових благ, як зазначено у касаційній скарзі відповідачем, - відношення до предмета позову не має. У підсумку, позивач просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами податкового органу на підставі наказу від 08.09.2016 №1094 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по
31.12.2015.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт перевірки від 16.09.2016 №3576/20-30-13-04-06/2850700364 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1, р. н. о. к. п. п. НОМЕР_1, щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Відповідач встановив порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внаслідок того, що показник податкової звітності приватного нотаріуса "сума чистого доходу за один місяць" не відповідають розміру середньомісячного річного оподатковуваного доходу, у зв'язку з чим занижено базу нарахування єдиного соціального внеску та розмір ЄСВ за 2015 рік.

У результаті проведеної перевірки відповідачем встановлено порушення абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме: заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за 2015 рік, внаслідок чого донараховано єдиного внеску на суму 1987,78грн.

На підставі акту перевірки відповідачем сформовано та прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.09.2016 №0016341304 на суму 1987,78грн. та рішення №0016351304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 198,78грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що податковим органом недоведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження розміру єдиного соціального внеску у 2015 році. Як вказано судами, при визначенні бази для нарахування єдиного соціального внеску шляхом ділення річного чистого доходу на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий, контролюючим органом були порушені вимоги підпункт 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме чистий оподатковуваний дохід, неправомірно завищений та не відповідає поданій податковій декларації про майновий стан і доходи приватного нотаріуса ОСОБА_1 за 2015 рік.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", дія статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", або в частині, що не суперечить статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно до частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язки, передбачені частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону визначено, що платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Відповідно до частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з положеннями статті 9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховується єдиний внесок.

Вказаною нормою встановлюються особливості сплати єдиного внеску для різних платників, перелік яких визначений у статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до пункту 5 частини першої зазначеної статті платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме нотаріальною діяльністю, та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якою визначено базу нарахування єдиного внеску, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно пункту 4.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 №455, платники визначені підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, до яких входять приватні нотаріуси, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проводить незалежну професійну нотаріальну діяльність, є приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та здійснює нотаріальну діяльність. Позивач перебуває на податковому обліку у Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

З аналізу правових норм слідує, що приватні нотаріуси сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.

Позивач визначив базу нарахування єдиного внеску на підставі податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, що не спростовано відповідачем за результатами проведеної перевірки та зафіксовано у акті перевірки.

Отже, за приписами наведених норм законодавства, для приватних нотаріусів встановлено, що єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності за результатами календарного року, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, але в межах розміру мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Таким чином, встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця. Враховуючи вищенаведене, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до контролюючого органу за результатами календарного року.

Судом апеляційної інстанції зауважено, в акті перевірки жодних зауважень з боку податкового органу щодо своєчасності та форми подання податкових декларацій про майновий стан і доходи у спірному періоді не наведено, протиправність формування показників відображених у вказаній декларації щодо визначення суми чистого оподатковуваного доходу чи непідтвердження такого доходу первинними документами бухгалтерського обліку контролюючим органом не зазначено.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що відповідач здійснив невірне тлумачення статті 7 Закону та вийшов за межі дійсного змісту цієї, а саме - база нарахування єдиного внеску визначена відповідачем на рівні середньомісячного доходу, що не відповідає вимогам законодавства. Внаслідок цього, відповідачем на власний розсуд застосована максимальна база нарахування єдиного внеску з кожний місць звітного року - здійснено обрахунок добутку сімнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний місяць, та ставки єдиного внеску.

Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про наявність у позивача суми боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У касаційній скарзі податковий орган вказує, що як вбачається з листа Банку, останній звертав увагу позивача на те, що відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України сума боргу платника податку, анульованого кредитором по його самостійному рішенню, підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб. Вказані обставини, згадані у касаційній скарзі, під час розгляду справи відповідачем не заявлені, матеріалами справи не підтверджені, відтак, відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам у рамках касаційного провадження.

На підставі встановлених обставин, з урахуванням нормативного регулювання, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суди дійшли обґрунтованого висновку, що викладені в акті перевірки висновки відповідача не можуть розглядатись в якості законної підстави для додаткового нарахування позивачу єдиного внеску та штрафних санкцій та правильно вирішили, що адміністративний позов приватного нотаріуса ОСОБА_1 до Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування вимоги та рішення, підлягає задоволенню.

За таких обставин, судами виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Згідно частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

І. Я. Олендер

Судді Верховного Суду