Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.08.2019 року у справі №826/25703/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №826/25703/15

адміністративне провадження №К/9901/15048/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/25703/15

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" Оберемка Романа Анатолійовича

треті особи Публічне акціонерне товариство "Європейський Газовий Банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 06 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменка В.В., Василенко Я.М., Степанюка А.Г. від 07 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" Оберемка Романа Анатолійовича, треті особи Публічне акціонерне товариство "Європейський Газовий Банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов`язання вчинити дії, у якому просила зобов`язати Уповноважену особу внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а саме: змінити акцептовану кредиторську вимогу позивача до Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" з суми 28563,62 грн на суму 544683,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк" прийнято 17 листопада 2014 року, офіційний курс гривні до євро за офіційним курсом Національного банку України 17 листопада 2014 року становив 1907,1370 грн за 100 євро, відповідно, сума акцептованої кредиторської вимоги ОСОБА_1 має становити 544747,37 грн, а не 28563,62 грн, як помилково зазначив відповідач.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість перерахунку кредиторських вимог у національну валюту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 01 серпня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/25703/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіну В.І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 (вкладник) та Публічним акціонерним товариством "Європейський Газовий Банк" (банк) укладено договори банківського вкладу з фізичною особою від 28 жовтня 2013 року №326196 та від 12 травня 2014 року №341368, за умовами яких вкладник розмістив на вкладних рахунках у розмірі 4 538,58 євро та 25 475,06 євро.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року №725 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Єврогазбанк", а на підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 листопада 2014 року №121 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Єврогазбанк".

Станом на 04 листопада 2014 року на вкладних рахунках позивача знаходились грошові кошти у розмірі 39 131,77 євро та 2 042,09 євро нарахованих процентів.

У грудні позивач отримав гарантовану суму відшкодування за вкладами у розмірі 200 000,00 грн, що в перерахунку по курсу Національного банку України гривні до євро склало 12 611,05 євро, відповідно на рахунках ще залишилась сума у розмірі 28 563,62 євро, не покрита гарантованою сумою відшкодування.

З метою отримання решти коштів 08 грудня 2014 року ОСОБА_1 подала до ПАТ "Єврогазбанк" заяву про визнання грошових вимог кредитора, у якій просила визнати її кредитором банку на загальну суму 28 563,62 євро та перерахувати кошти на розрахунковий рахунок у ПАТ "Приватбанк".

У листі від 07 квітня 2015 року №116-16-20 Уповноважена особа повідомила позивача про реєстрацію кредиторської вимоги на суму 28 563,62 грн і що за результатами розгляду сума акцептованої кредиторської вимоги до ПАТ "Єврогазбанк" складає 28 563,62 грн та віднесена у відповідності до статті 52 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" до четвертої черги.

16 квітня 2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи із заявою про виправлення грошової одиниці кредиторської вимоги з гривні на євро.

Поряд із цим, відповіді на свою заяву від 16 квітня 2015 року позивач не отримала.

Позивач вважає протиправними дії відповідача по зазначенню кредиторської вимоги у розмірі 28 563,62 грн, оскільки вклад ОСОБА_1 розміщено у євро, що еквівалентно 544 683,13 грн, а тому просить зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року винесені за умови неправильного застосування норм матеріального права та процесуального права, унеможливлення внаслідок цього встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки про порушення своїх прав позивачка дізналася 09 квітня 2015 року, а звернулася до суду з позовом 15 грудня 2015 року, тобто через 8 місяців та 06 днів, що свідчить про пропущення строку встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Крім того скаржник вказує на те, що судами у цій справі неправильно було застосовано норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки задовольняючи позовні вимоги та зобов`язуючи Уповноважену особу Фонду внести зміни до Реєстру акцептованих вимог вже після його складання, направленням до Фонду та затвердженням Фондом не передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Від інших учасників справи заперечень або відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог в повному обсязі ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов`язання внести зміни до зазначеного реєстру та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ «Єврогазбанк» існує заборгованість перед позивачем за договором банківського вкладу.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою ПАТ «Єврогазбанк» в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16, від 01 серпня 2019 року у справі № 813/780/16.

Згідно з положеннями частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа «Сокуренко і Стригун проти України» ( заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом» (Zand v. Austria, заява № 7360/76); фраза «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium, заява № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" Оберемка Романа Анатолійовича треті особи Публічне акціонерне товариство "Європейський Газовий Банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко