ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року

м. Київ

справа №640/7697/21

провадження № К/9901/36507/21, К/9901/37003/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Смоковича М. І.,

суддів: Кашпур О. В., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Глухенького Олександра Анатолійовича та ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року (судді: Епель О. В., Карпушова О. В., Чаку Є. В. ),

встановив:

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся (за посередництвом свого представника - адвоката Глухенького О. А.) до суду з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив визнати протиправними і скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року № 45227376 та № 45242854.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій в цій справі, можна викласти так.

На виконанні Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві) було виконавче провадження № 45227376 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Форум" боргу у розмірі 816622,44 грн. Це виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 2-6173/11 від 18 квітня 2012 року.

У межах виконавчого провадження № 45227376 старший державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Петрусенко Г. О. виніс такі постанови: про відкриття виконавчого провадження від 28 жовтня 2014 року; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 жовтня 2014 року; про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06 листопада 2014 року.

Згодом старший державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Норка Є. В. виніс у цьому виконавчому провадженні постанови: про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 грудня 2018 року; про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 06 грудня 2019 року.

У справі встановлено також, що в Шевченківському РВ ДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження № 45242854 про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Форум" боргу у розмірі 444441,92 грн на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 2-6172/11 від 18 квітня 2012 року

У межах цього виконавчого провадження старший державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Петрусенко Г. О. виніс постанови: про відкриття виконавчого провадження від 29 жовтня 2014 року; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 жовтня 2014 року; про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 06 листопада 2014 року.

Згодом старший державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Норка Є. В. виніс у цьому виконавчому провадженні постанови: про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 грудня 2018 року; про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 06 грудня 2019 року.

Позивач оскаржив в судовому порядку постанови від 06 грудня 2019 року про стягнення виконавчого збору. Його аргументи полягають в тому, що для стягнення виконавчого збору державний виконавець мав би вживати відповідних заходів для стягнення боргу, за яким було розпочато виконавчі провадження (на підставі виконавчих листів суду). Позаяк таких заходів виконавець не вживав, а згадані виконавчі листи Шевченківського районного суду м. Києва повернено без виконання стягувачу за його заявою, то обґрунтованих підстав для стягнення з боржника виконавчого збору у такому випадку не було.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 03 червня 2021 року позовні вимоги задовольнив.

3.1. Визнав протиправною і скасував постанову старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва Норки Є. В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року у рамках виконавчого провадження № 45227376.

3.2. Визнав протиправною і скасував постанову старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва Норки Є. В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2019 року у рамках виконавчого провадження № 45242854.

3.3. Стягнув на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського РВ ДВС м.

Києва.

4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з-поміж іншого, зауважив, що державний виконавець, коли ухвалював опорені постанови про стягнення виконавчого збору, пропустив строк, передбачений частиною 3 статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law9~). Але, з погляду цього суду, зазначена обставина не впливає на правомірність цих постанов.

Водночас, відповідаючи на аргументи позивача про те, що державний виконавець не здійснив ніяких дій з примусового виконання рішення суду за виконавчими документами, які призвели б до стягнення боргу, суд першої інстанції, спираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19), зазначив, що обов'язковими (на момент виникнення спірних правовідносин) умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Відтак суд першої інстанції констатував, що відповідач не мав підстав для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, позаяк борг за виконавчими листами № 2-6173/11 від 18 квітня 2012 року та № 2-6172/11 від 18 квітня 2012 року, не сплачено, тобто виконавчі документи не виконані.

5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2021 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив повністю.

6. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено.

У цьому зв'язку наголосив на тому, що відповідно до законодавства у сфері виконавчого провадження, чинного в період з 28 серпня 2018 року і дотепер, виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від фактично стягнутої суми. Повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є підставою для звільнення особи від сплати виконавчого збору.

За текстом постанови цього суду, спірні постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала примусовому стягненню виконавець виніс після того, як повернув стягувачу виконавчі листи (за заявою останнього).

Покликаючись на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18, суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи позивача стосовно строків винесення спірних постанов хоч і мають рацію, а проте не дають підстав для скасування цих постанов. Мотиви цього суду в окресленій частині стисло можна пояснити так, що порушення процедури прийняття спірних рішень не було істотним, тому не вплинуло на їхню правомірність.

Стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду, на яку зіслався суд першої інстанції у своєму рішенні, апеляційний суд зазначив про те, що її ухвалено за іншого нормативно-правового регулювання (до зміни редакції ~law10~), тому застосування цих правозастосовних висновків було недоречним.

Касаційне оскарження

7. У касаційній скарзі представника позивача - адвоката Глухенького О. А. (яка надійшла до суду 06 жовтня 2021 року) заявлено вимогу скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Водночас автор касаційної скарги просить стягнути з відповідача судові витрати.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У цьому зв'язку зазначено, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оспореної постанови не зважив на висновки Верховного Суду щодо застосування положень ~law11~, викладених у постановах від 20 травня 2021 року у справі № 640/32814/20, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20.

На думку скаржника, позаяк виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 були відкриті у 2014 році, застосовувати потрібно попередню редакцію Закону України "Про виконавче провадження", яка, з погляду скаржника, зменшувала його відповідальність як боржника.

Наголосив також на тому, що державний виконавець не спричинився до стягнення заборгованості за виконавчими документами суду, адже їх було повернуто за заявою стягувача без реального виконання. Переконує, що виконавчий збір стягується у тому випадку, коли примусові заходи призвели до стягнення заборгованості.

Натомість за описаної ситуації таких підстав для стягнення виконавчого збору не було.

Ухвалою від 21 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою (К/9901/36507/21).

8. У касаційній скарзі ОСОБА_1, яка надійшла суду 11 жовтня 2021 року, заявлено такі самі вимоги й висловлено ті самі аргументи, про які написано вище.

Ухвалою від 02 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження також і за цією скаргою (К/9901/37003/21) і об'єднав її в одне провадження, відкрите за касаційною скаргою представника позивача - адвоката Глухенького О.

А. (за № К/9901/36507/21).

Відзиву на касаційні скарги не надійшло.

Релевантні джерела права

9. Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - ~law14~; був чинний на дату відкриття виконавчих проваджень (28 жовтня 2014 року) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених ~law15~. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

10. За текстом ~law16~, у разі ненадання боржником у строки, встановлені ~law17~ для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому ~law18~. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

11. Відповідно до ~law19~, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ~law20~ для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому ~law21~.

12. Відповідно до пунктів 6,7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law22~ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності ~law23~, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності ~law24~, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності ~law25~. Після набрання чинності ~law26~ виконавчі дії здійснюються відповідно до ~law27~.

13. Відповідно до ~law28~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law29~.

16. Відповідно до ~law30~ (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

17. Відповідно до ~law31~ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

18. Відповідно до ~law32~ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law33~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law34~), 11,14 і 15 ~law35~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law36~.

Висновки Верховного Суду

19. В аспекті порушених у касаційних скаргах питань колегія суддів має відповісти на питання про те, чи відповідає застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у цій справі правовій позиції, яку висловив Верховний Суд у постановах від 20 травня 2021 року у справі № 640/32814/20, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20.

Суть позиції, яку висловив Верховний Суд у зазначених постановах, стисло можна окреслити так: внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до ~law37~ погіршили становище боржника у виконавчому провадженні (адже попередня редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена), тому до спірних правовідносин потрібно застосовувати положення ~law38~ у редакції, яка діяла до 28 серпня 2018 року. Треба зауважити також, що цю думку суд касаційної інстанції висловив щодо правової ситуації, за якої виконавче провадження було розпочато до 28 серпня 2018 року, а постанова про стягнення виконавчого збору ухвалена після зазначеної дати.

Цей підхід, відповідно до постанов Верховного Суду, зокрема, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, основується на інтерпретації стягнення виконавчого збору як виду [юридичної] відповідальності боржника через призму статті 58 Конституції України (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

20. Повертаючись до обставин цієї справи зауважимо, що виконавчі провадження № 45227376, № 45242854 відкрито, як з'ясували суди першої та апеляційної інстанцій, 28 жовтня 2014 року (тобто за правилами ~law39~, які діяли на той час), а спірні постанови про стягнення виконавчого збору - 06 грудня 2019 року (за правилами ~law40~, теж чинного на дату їх ухвалення), майже через рік після того, як державний виконавець ухвалив постанови від 22 грудня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до ~law41~ розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ~law42~ для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами ~law43~) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами ~law44~ (чинного на той час).

Буквальний аналіз положень ~law45~ у зіставленні з ~law46~ у вимірі обставин цієї справи дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом.

21. Зважаючи на написане колегія суддів вважає, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду цієї справи, в цілому відповідають правовій позиції і підходам Верховного Суду до вирішення спорів, пов'язаних зі стягненням виконавчого збору.

Варто зауважити також, що лейтмотивом постанов суду касаційної інстанції, які позивач і його представник навели як приклад правильного правозастосування, є те, що розмір виконавчого збору потрібно визначати за правилами закону, який діяв на час відкриття виконавчого провадження. Почасти цей підхід посилюється тезою про те, що таким чином застосовується закон [ № 1404-VIII], який "пом'якшує" відповідальність боржника у виконавчому провадженні. У цьому зв'язку треба наголосити, що у справах, у яких суд касаційної інстанції ухвалив зазначені позивачем і його представником постанови, таким законом був ~law47~, а конкретно - ~law48~ (у редакції, яка діяла до 28 серпня 2018 року), за якою розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від суми, яка фактично стягнута. Водночас останнє не потрібно інтерпретувати як визначальне в описаній ситуації. Повторимо, що в цій справі законом, який діяв на час відкриття виконавчих проваджень, є ~law49~, а з уваги на зміст його статті 28 (в редакції, чинній на 28 жовтня 2014 року) розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Слушними є також доводи апеляційного суду про незастосовність до обставин цієї справи правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, адже її ухвалено за інших фактологічних умов і нормативного регулювання.

22. Згідно з частиною 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; .

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

23. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі встановлених фактичних обставин справи, керуючись положеннями статті 350 КАС України, дійшла висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає наданій для порівняння правозастосовній практиці Верховного Суду, тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Глухенького Олександра Анатолійовича та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. В. Кашпур

Н. В. Шевцова