Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 04.11.2019 року у справі №826/1647/16 Ухвала КАС ВП від 04.11.2019 року у справі №826/16...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 826/1647/16

адміністративне провадження № К/9901/16112/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1647/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, за участю третіх осіб - Національного університету державної податкової служби України, в. о. ректора Університету державної фіскальної служби України Пашко Павла Володимировича, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині відповідних пунктів,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (склад колегії суддів: Є. В. Аблов, І. М. Погрібніченко, В. П.

Шулежко) від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Н. П. Бужак, Л. О. Костюк, Н. М.

Троян) від 13 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2016 році ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 та пункт 5 наказу Державної фіскальної служби України від 15 січня 2016 року № 34 "Про утворення Університету Державної фіскальної служби України".

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу Державна фіскальна служба України (далі - ДФС України) порушила норму пункту 6 частини 2 статті 42 Закону України "Про вищу освіту", оскільки Пашко П. В. підпадає під критерії здійснення люстрації, що визначені підпункту 3, 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади". Позивач також стверджує, що ДФС України не виконала вимоги Спільної робочої групи і належним чином у відповідності до законодавства України не закінчила перевірку Пашка П. В. щодо відповідності його вимогам Закону України "Про очищення влади" та не склала довідку за формою згідно з додатком 5 до порядку проведення перевірки.

При цьому, обґрунтовуючи мотиви звернення до суду з даним позовом, позивач зазначив, що в. о. ректора Університету ДФС України Пашко П. В. фактично призначений керівником установи, де працюватиме позивач, а відтак дії та рішення будуть впливати на його права та обов'язки.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 01 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою; встановлено строк для подачі заперечень на касаційну скаргу до 17 березня 2017 року.

6.29 березня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому Університет ДФС України, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10.05 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі № 826/1647/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л. ).

11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 627/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

13. Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, 11 листопада 2015 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 1184-р "Про утворення Університету державної фіскальної служби України", відповідно до пункту 1 якого вирішено погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки та Державної фіскальної служби щодо утворення Університету державної фіскальної служби України, реорганізувавши шляхом злиття Національний університет державної податкової служби України, Державний науково-дослідний інститут митної справи, Науково-дослідний інститут фінансового права з віднесенням його до сфери управління Державної фіскальної служби.

15. Установити, що студенти Національного університету державної податкової служби України продовжують навчання в Університеті державної фіскальної служби України (пункт 2 розпорядження).

16. Пунктом 3 зазначеного розпорядження визначено Державній фіскальній службі затвердити у двомісячний строк статут, структуру та штатний розпис новоутвореного вищого навчального закладу і здійснити інші заходи щодо його матеріально-технічного та кадрового забезпечення, а також заходи, пов'язані з реорганізацією Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права.

17. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 1184-р "Про утворення Університету державної фіскальної служби України", керуючись статтями 15, 42 Закону України "Про вищу освіту", підпунктом 84 пункту 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, Державною фіскальною службою України видано наказ № 34 від 15 січня 2016 року "Про утворення Університету Державної фіскальної служби України", яким утворено Університет Державної фіскальної служби України (далі - Університет), реорганізувавши шляхом злиття Національного університету ДПС України (код ЄДРПОУ 02973089), Державного науково-дослідного інституту митної справи (код ЄДРПОУ 36308785), Науково-дослідного інституту фінансового права (код ЄДРПОУ 26147232).

18. При цьому, пунктом 2 вказаного наказу призначено виконуючим обов'язки ректора Університету Пашка Павла Володимировича до заміщення в установленому порядку вакантної посади ректора цього ж Університету.

19. Відповідно до пункту 5 вказаного наказу в. о. ректора Університету (Пашку П. В. ) здійснити заходи щодо державної реєстрації Статуту в установленому законодавством порядку та у місячний термін надати копію зареєстрованого Статуту до Департаменту персоналу.

20. Незгода позивача із зазначеними пунктами 2 та 5 наказу Державної фіскальної служби України від 15 січня 2016 року № 34 "Про утворення Університету Державної фіскальної служби України" протиправними, а свої права порушеними, позивач звернення до суду з цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскаржувані пункти наказу ДФС України № 34 від 15 січня 2016 року, як акту індивідуальної дії, станом на момент вирішення даної справи не порушує права та законні інтереси ОСОБА_1

22. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що питання невиконання ДФС України вимоги Спільної робочої групи і належним чином у відповідності до законодавства України не закінчення перевірки Пашка П. В. щодо відповідності його вимогам Закону України "Про очищення влади" та не складення довідки за формою згідно з додатком 5 до порядку проведення перевірки, було предметом розгляду в судовому порядку, яким постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у адміністративній справі № 810/2259/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДФС України, Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Національний університет державної податкової служби України та виконувач обов'язків ректора Національного університету державної податкової служби України Пашко П. В. про визнання бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо виконання Закону України "Про очищення влади" протиправною; зобов'язання ДФС України завершити передбачену Законом України "Про очищення влади" перевірку Пашка П. В., а копію висновку про результати перевірки, надіслати до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Усі матеріали перевірки додати до особової справи Пашка П. В.

23. Водночас, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у справі № 760/20182/15-ц за позовом Пашка П. В. до ОСОБА_3 про встановлення факту недостовірної інформації та спростування недостовірної інформації щодо необхідності застосування до Пашка П. В. "люстрації", неможливості перебування на посаді керівника Національного університету Державної податкової інспекції України та роботи на державній службі взагалі, Пашка П. В. до ОСОБА_3 про встановлення факту недостовірності інформації та спростування недостовірної інформації - задовольнити; визнати інформацію, розповсюджену в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в матеріалі "Незціненний досвід ректорів" недостовірною; зобов'язати Відповідача спростувати цю недостовірну інформацію шляхом публікації рішення суду по даній справі в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення набрало законної сили 04 січня 2016 року.

24. При цьому, судами відзначено, що відповідно до висновку науково-правової експертизи щодо визначення суб'єктів, до яких застосовуються заборони, встановлені Законом України "Про очищення влади" № 126/93-С, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М.

Корецького НАН України, д. ю. н. ОСОБА_4 від 25 вересня 2015 року, заборона до посадових осіб, які працювали на посадах керівників та заступників керівників структурних підрозділів апарату Держмитслужби України, керівників та заступників керівників митниць як територіальних органів Держмитслужби України, застосовуватись не може.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

26. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги, а тому повторному зазначенню не потребує.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

30. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

31. Частиною 1 статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 6 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

32. У відповідності до частини 2 статті 171 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

33. Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

34. Системний аналіз положень статей Конституції України, КАС України, які зазначені у цьому рішенні свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

35. Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

36. Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

37. На підставі викладеного, з урахуванням вимог статей 2, 5, 9 КАС України, слід дійти висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

38. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

39. Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

40. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

41. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

42. Повідомлені ОСОБА_1 у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах обставини не вказують на порушення його конкретних індивідуальних прав при прийнятті спірного наказу в частині, сама по собі не згода позивача із прийнятим наказом в частині, не може бути самостійною підставою для звернення до суду та задоволення позову, а тому суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволені позову. Відсутність об'єкту порушеного права, не надає підстав для задоволення позову.

43. Доводи касаційної скарги про прийняття оскаржуваних пунктів наказу з порушення норм чинного законодавства, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ані процедура прийняття оскаржуваного наказу, ані оскаржуваний наказ не призвели до порушення прав та інтересів позивача.

44. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

45. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

47. Згідно частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

49. Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі № 826/1647/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст