Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №810/4482/16

адміністративне провадження №К/9901/37910/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмово провадження касаційну скаргуВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ОДПІ)на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 (колегія суддів: М.І. Кобаль, В.О. Аліменко, О.В. Епель) у справі №810/4482/16за позовомОСОБА_2доВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ №0013951702 від 16.11.2015. Обґрунтовуючи позов вказав, що прощена банком на його користь частина основного боргу кредиту з відсотками за його користування не утворює об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, який передбачений положеннями статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2017 (Головуючий суддя - Василенко Г.Ю.) у задоволені позову відмолено, у зв'язку із тим, що анулювання кредитором суми боргу платника податку законодавець прямо ототожнив з додатковим благом для цілей оподаткування, і не передбачив жодних виключень чи особливостей для визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб щодо анульованого боргу в залежності від природи боргового зобов'язання (кредит, відсотки чи пеня).

Натомість суд апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 16.11.2015 №0013951702.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначене податковим органом позивачу грошове зобов'язання не вірно, так як вирахуване з розміру кредитного зобов'язання (тіла та відсотків), що не є додатковим благом в розумінні податкового законодавства, оскільки воно списано банком за рахунок резервного фонду, а не прощено (анульовано).

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вказується на те, що правомірність визначеного позивачу податкового зобов'язання обґрунтовуються отриманою інформацією від банка про прощення (анулювання) йому частини кредитного зобов'язання, яка є додатковим благом та підлягає обкладення податком на доходи фізичних осіб.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що у період з 19.10.2015 посадовими особами ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманого додаткового блага ОСОБА_2 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, про що складено акт перевірки від 30.10.2015 №1782/17-3/НОМЕР_1, у якому зафіксовано порушення ним вимог пункту 49.1, пункту 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 ПК України, зокрема, не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2014 року та не задекларував отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором, на загальну суму 64245709 грн. 97 коп., що призвело до не сплати ПДФО до бюджету з отриманого доходу.

В результаті чого контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2015 №0013951702, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування» на загальну суму 13651908 грн. 86 коп., з яких: 10921527 грн. 09 коп. - за основним платежем та 2730381 грн. 77 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Не отримавши позитивного результату під час оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, позивач звернувся до суду.

Касаційний суд вважає висновки суду апеляційної інстанції про незаконність зазначеного рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак таке судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Виходячи із змістовного аналізу вказаного положення, слід зазначити, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Основна сума боргу платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника.

Тому, Верховний Суд вважає, що при списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як плату за отриману послугу з користування наданими коштами.

Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Наведене правило застосовується за наявності двох умов: 1) кредитор належним чином має повідомити платника податку - боржника про анулювання (прощеного) боргу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору, шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто); 2) кредитор має включити суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку.

Як встановлено судами, та підтверджується матеріалами справи, між Акціонерним комерційним банком «Київ» (як вказано раніше так і надалі - Банк) і ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту від 07.02.2007 № 23, згідно з яким позивач одержав у Банку кредит в доларах США для придбання земельних ділянок розташованих на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Станом на 01.02.2016 заборгованість позивача за вказаним кредитним договором складала 3 719 961,98 доларів США, що в національній валюті України за курсом Національного банку України на 01.02.2016 становило 12 571 814 грн. 83 коп., з яких: 2571750 доларів США, та 8543925 грн. - за кредит;

1148211,98 доларів США та 4027889,83 грн. - за проценти.

28.08.2014 Банк повідомив позивача, що заборгованість за кредитним договором №23 від 07.02.2017, визнано безнадійною та 27.08.2014 списано банком за рахунок страхового резерву в сумі 3719961,98 дол. США та 12571814,83 грн. в тому числі 2571750 дол. США - кредит, 8543925 грн. - кредит, 1148211,98 дол. США - проценти, 4027889,83 грн. - проценти.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи вказані обставини зазначив, що прощення вказаної заборгованості не було, надаючи перевагу листам від 28.08.2014 №08.2.2/1851 та від 04.02.2016 №8.4/97, з яких встановив лише продовження зі сторони Банку претензійно-правової роботи відносно позивача.

Разом з тим, таке твердження, на думку Верховного Суду є неповним, адже жодних доказів щодо здійснення відповідних дій (претензійно-правової роботи) зі сторони Банку матеріали справи не містять. Тоді як, оглянувши зміст наведених листів, Суд вважає за необхідне зауважити, що інформація яка в них наведена є суперечливою, адже в одній частині вона вказує про наявність прощеного (анульованого) позивачу кредитного зобов'язання (в тому числі тіла та відсотків), та як наслідком необхідності виконання ним приписів статті 164 ПК України, а в іншій частині вказує на відсутність такого прощення, шляхом проведення подальшої прензійно-правової роботи стосовно ОСОБА_2

Крім того, варто зауважити, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагоюумови виникнення у позивача обов'язку зі сплати податкового зобов'язання з, можливого, отриманого додаткового ним блага.

Зокрема, цим судом не було встановлено чи включено Банком анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Хоча вказаний факт знаходить своє відображення у описовій частині акту контролюючого органу, а саме в абзаці другому розділу ІІІ якого вказано: «У відповіді від 20.08.2015 №20.01/1514 ПАТ «АКБ» «Київ» підтверджує достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів на користь ОСОБА_2, у сумі 64245709 грн. 97 коп. як додаткове благо у вигляді суми анульованого боргу за кредитним договором, що відображено у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників, і сум отриманого з них податку (форма 1ДФ) за ознакою доходу « 126» за ІІІ квартал 2014 року».

Згідно з частинами першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення наведених норм, Верховний Суд вважає, що судом апеляційною інстанції, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у позивача доказів, які можуть підтвердити або спростувати обставини, які слугували підставами для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Зокрема, під час нового розгляду, суд апеляційної інстанції має належним чином дослідити акт перевірки, витребувавши у відповідача лист від 20.08.2015 №20.01./15.14 та зроблений Банком податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників, і сум отриманого з них податку (форма 1ДФ) за ознакою доходу « 126» за ІІІ квартал 2014 року. Серед іншого, необхідно також встановити дійсність проведення після списаної Банком безнадійної заборгованості претензійно-правової роботи по відношенню до ОСОБА_2, в частині стягнення прощеного кредитного зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду