Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.08.2020 року у справі №320/6584/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 320/6584/19

адміністративне провадження № К/9901/18711/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 320/6584/19

за позовом депутата Обухівської районної ради Київської області Сухіх Ігоря Анатолійовича до Обухівської районної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування розпорядження

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, ухвалене суддею Лапієм С. М.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бабенка К. А., суддів Губської Л. В., Лічевецького І. О.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

1. У листопаді 2019 року депутат Обухівської районної ради Київської області Сухіх Ігор Анатолійович (далі - позивач, Сухіх І. А.) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівської районної ради Київської області (далі - відповідач), третя особа, особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2), у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження від 10 жовтня 2019 року № 98-к.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він як депутат Обухівської районної ради Київської області сьомого скликання, наполягає на незаконності прийнятого відповідачем розпорядження від 08 жовтня 2019 року № 95-к "Про внесення змін до списків осіб, зарахованих до кадрового резерву для зайняття посад керуючого справами, начальників відділів, головних спеціалістів виконавчого апарату Обухівської районної ради на 2019", яким громадянку ОСОБА_2 внесено до списків осіб, зарахованих до кадрового резерву для зайняття посади керуючого справами виконавчого комітету Обухівської районної ради на 2019 рік, яка не відповідала на час включення її до кадрового резерву вимогам пункту 5 Порядку формування кадрового резерву для зайняття посад і просування по службі у виконавчому апараті Обухівської районної ради.

2.1. Позивач наголошує, що відсутність досвіду роботи в органах місцевого самоврядування, невідповідність освіти займаній посаді призведе до неналежної організації та підготовки до проведення пленарних засідань районної ради, що порушить права позивача, як депутата Обухівської районної ради.

2.2. Посилаючись на приписи статті 3 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", зі змісту якої слідує, що депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування, позивач вважає, що він, як депутат місцевої ради наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів. Нагологує, що на офіційному сайті Обухівської районної ради Київської області не було висвітлено жодної інформації про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради, та навіть не було оприлюднено і оскаржуване розпорядження, а тому позивач не мав можливості, як представник громади у відповідності до статті 3 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" прийняти реальну участь у діяльності районної ради та її органів у вирішенні даного питання навіть з правом дорадчого голосу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, адміністративний позов Сухіх І. А. задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 10 жовтня 2019 року № 98-к "Про призначення ОСОБА_2 на посаду керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради".

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що гр. ОСОБА_2 на час включення її до кадрового резерву не відповідала вимогам пункту 5 Порядку формування кадрового резерву для зайняття посад і просування по службі у виконавчому комітеті Обухівської районної ради, не проходила стажування чи навчання в Національній академії державного управління при Президентові України, а також призначена на посаду поза конкурсом. Тому суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження відповідача. Суд також врахував, що Обухівською районною радою, в особі її голови, було подано до суду першої інстанції заяву про визнання позову, яка на думку суду не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів.

5. Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи третьої особи в апеляційній скарзі щодо відсутності у позивача права звернення до суду із таким позовом з огляду на те, що оскаржуване розпорядження є актом індивідуальної дії стосовно третьої особи, який не мість правил поведінки для позивача, указав на депутатський статус позивача та зауважив, що позивач є депутатом Обухівської районної ради Київської області, повноваження якого визначені частиною 2 статті 11 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Тож, на думку суду, позивач як депутат місцевої ради та представник інтересів територіальної громади, виявивши порушення відповідачем законності при прийнятті оскаржуваного розпорядження, в межах своїх повноважень звернувся до суду із цим позовом для вжиття заходів щодо їх припинення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

6.29 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій скаржниця з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

7. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржниця посилається на те, що оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19.

7.1. Скаржниця зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення були ухвалені за наслідками звернення позивача із вимогами про скасування акту індивідуальної дії, який стосується прав та обов'язків третьої особи. Таким чином постають питання:

- чи має право звертатися до адміністративного суду особа із вимогами про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, який стосується прав та обов'язків третьої особи. Розпорядження про призначення скаржниці на посаду стосується виникнення трудових відносин між відповідачем та скаржницею, позивач не є учасником відносин з призначення скаржниці на посаду. Відповідно, призначення скаржниці на посаду згідно акту індивідуальної дії не породжує для позивача права на захист, шляхом зверненням до суду із позовною заявою про його скасування;

- чи може бути скасований в судовому порядку акт індивідуальної дії - розпорядження про призначення на посаду - за зверненням особи, щодо якої він не прийнятий, та чи може бути проведена ревізія такого акту після вичерпання його дії та допущено його зворотну дію. Особливостями актів індивідуальної дії, до яких відноситься розпорядження про призначення на посаду, є те, що вони адресуються виключно особі, яка призначається на посаду, та вичерпують свою дію після призначення особи на посаду.

7.2. Скаржниця також наполягає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать закону та не порушують чиїх-небудь прав, свобод та інтересів є помилковими, оскільки вказані дії відповідача порушують права та інтереси скаржника, що не було перевірено судами попередніх інстанцій.

7.3. Водночас скажниця посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема в тій частині, що судом першої інстанції не була з'ясована думка скаржника щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Підкреслює, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення скаржника про розгляд справи, що позбавило останню можливості надати свої пояснення та заперечення по суті позовних вимог, а також висловити свою думку щодо недоцільності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

7.4. Окремо скаржниця звертає увагу суду касаційної інстанції, що судом апеляційної інстанції було проігноровано її клопотання щодо розгляду апеляційної скарги за її особистої участі.

7.5. Тож у підсумку, скаржниця вважає, що обставини неповідомлення її судом першої інстанції про розгляд справи та апеляційний розгляд за її відсутності, всупереч заявленому клопотанню є свідченням порушення принципу змагальності, що є складовою права на доступ до правосуддя, що гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

8.29 липня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Дашутін І. В., судді Шишов О. О., Яковенко М. М.

9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2020 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року № 1856/0/78-20 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Дашутіна І. В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21.09.2020 № 12), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

10. Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 28 травня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

12.26 жовтня 2020 року від Сухіх І. А. надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін.

12.1. На думку позивача, судові рішення Великої палати Верховного Суду та рішення Верховного Суду на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки не є тотожними.

Предметом спору у вказаних скаржницею справах дійсно були акти індивідуальної дії, оскільки оскаржувалися Укази Президента про призначення осіб на вищі керівні посади та присвоєння спеціальних звань. Предметом же спору у даній справі, яка переглядається в касаційному порядку є призначення особи на посаду пов'язану з проходженням публічної служби в органах місцевого самоврядування, де позивач є членом депутатських комісій, має право брати участь у життєдіяльності органу місцевого самоврядування та впливати на його перебіг з точки зору законності. Тому позивач і скористався своїм правом, як депутат по оскарженню рішення органу в якому він провадить свою депутатську діяльність.

13.27 жовтня 2020 року від Обухівської районної ради надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Відповідач зауважує, що під час розгляду даної справи позивач обґрунтовує свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовуються або будуть застосовуватися оскаржувані правові акти індивідуальної дії там, що він є депутатом тієї ради, до виконавчого апарату якої незаконно призначили скаржницю. Водночас наголошує, що призначення на посаду в районну раду особи поза процедурою призначення, котра не відповідає визначеним законом критеріям, була призначена поза конкурсом та не прийняла присяги, порушує право депутата на належне представлення інтересів громади.

13.1. Щодо "штучності" позову та заявленої на думку скаржниці неприхованої мети звільнити з посади її як певну особу, а не як спеціаліста, відповідач зазначає, що на посаду скаржницю призначено 11 жовтня 2019 року головою ради ОСОБА_3.

Того ж дня, рішенням сесії Обухівської районної ради Київської області від 11 жовтня 2019 року №1060.44.VIІ "Про затвердження протоколу лічильної комісії Обухівської районної ради Київської області сьомого скликання від 11 жовтня 2019 року №3 про підрахунок голосів та встановлення результатів таємного голосування з недовіри та звільнення ОСОБА_3 з посади голови Обухівської районної ради Київської області сьомого скликання і дострокове припинення ним повноважень голови ради" самопроголошеному голові ради було висловлено недовіру та достроково припинено його повноваження. Той факт, що голова Обухівської районної ради ОСОБА_3 не обирався радою, а сам себе призначив на посаду, встановлений рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/5874/19 від 28 грудня 2019 року, залишеним без змін Шостим апеляційним адміністративним судом.

13.2. Відтак, на думку відповідача, в день звільнення самопроголошений голова ради призначив на ключову посаду особу, що не відповідає критеріям визначеним Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", без дотримання процедури призначення, виключно з метою внесення деструктиву в роботу виконавчого апарату районної ради.

Установлені судами фактичні обставини справи

14. Розпорядженням голови Обухівської районної ради від 08 жовтня 2019 року № 95-к внесено до списків осіб, зарахованих до кадрового резерву для зайняття посад керуючого справи, начальників відділів, головних спеціалістів виконавчого апарату Обухівської районної ради на 2019 рік (розпорядження від 08 жовтня 2019 року № 95-к).

15. На підставі розпорядження від 08 жовтня 2019 року № 95-к та на підставі заяви ОСОБА_2 від 08 жовтня 2019 року її зараховано до кадрового резерву для прийняття на посаду керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради.

16. Розпорядженням Обухівської районної ради від 10 жовтня 2019 року № 98-к ОСОБА_2 з 11 жовтня 2019 року призначено на посаду керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради як таку, що перебуває в кадровому резерві на заміщення цієї посади.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

17. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Предметом розгляду у цій справі є законність розпорядження голови Обухівської районної ради від 10 жовтня 2019 року № 98-к "Про призначення ОСОБА_2 на посаду керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради", який за своїм характером є актом індивідуальної дії, що пов'язаний із прийняттям третьої особи на публічну службу.

20. За приписами пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

21. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зауважував, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акт поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

22. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

23. Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

24. Тож при оскарженні акту індивідуальної дії суди мають у першу чергу перевірити наявність у позивача права на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень, яке надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

25. Пунктом 1 частини 1 статті 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Пунктом 1 частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

26. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

27. Однак, порушення вимог закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

28. Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернулася до суду.

29. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

30. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

31. На підставі викладеного та з урахуванням приписів статей 2, 5, 9 КАС України, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

32. З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права.

33. Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання наявності у позивача порушеного права (та якого саме права) у межах означених правовідносин, як не досліджували і питання належності позивача до суб'єктів правовідносин прийняття третьої особи на публічну службу, які він вважає спірними.

34. Так суд першої інстанції взагалі не надав оцінки цим обставинам і з цього приводу не досліджував ніяких доказів, а суд апеляційної інстанції лише послався на право позивача на звернення із цим позовом у зв'язку із його статусом депутата місцевої ради. Також суди обох інстанцій не аналізували природу цього спору на предмет наявності саме публічно - правового спору між Обухівською районною радою, як відповідачем, який би виконував повноваження суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача, як депутата цієї місцевої ради.

35. При цьому, при вирішенні цієї позовної заяви врахуванню підлягають напрацьовані Верховним Судом підходи до оцінки права депутата місцевої ради на звернення до суду в інтересах громади або відповідної ради, що викладені, зокрема, у постановах від від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а, від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а, від 29 січня 2020 року у справі № 320/6373/16-а, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 1917/1188/2012 ( № 826/1291/17) та інші.

36. Відповідь на питання, поставлені скаржницею перед судом касаційної інстанції викладені у пункті 7.1. цієї постанови, можуть бути надані після дослідження зазначених у пунктах 32 та 33 цієї постанови обставин та надання їм оцінки судами першої та апеляційної інстанції, позаяк суд касаційної інстанції за правилами частини 2 статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору у цій частині.

38. Водночас знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги щодо порушення процесуальних прав ОСОБА_2, як третьої особи у цій справі, в частині не повідомлення останньої про розгляд цієї справи у суді першої інстанції.

39. Так в матеріалах справи на а. с. 63 знаходиться рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі № 320/6584/19 та копії позовної заяви на адресу ОСОБА_2, яке нібито отримано гр. ОСОБА_4 за ордером. При цьому, адресою направлення цього поштового відправлення у наявному рекомендованому повідомленні про його вручення зазначено - АДРЕСА_1.

40. Водночас єдиною адресою третьої особи ОСОБА_2, зазначеної як у позовній заяві так і в апеляційній та касаційній скаргах, які подавалися безпосередньо цією особою, а також у супровідних листах судів усіх інстанцій, указана - АДРЕСА_2.

41. Інших доказів направлення та вручення третій особі ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі № 320/6584/19 та копії позовної заяви матеріали справи не містять.

42. Доказів того, що третя особа ОСОБА_2 укладала договір на представництво її інтересів адвокатом Кобзаренко, матеріали справи також не містять, документи, які б підтверджували повноваження цієї особи (ордер, договір про надання правничої допомоги) відсутні.

43. За таких обставин Верховний Суд погоджується із доводами скаржниці щодо неповідомлення її про відкриття цієї справи, узв'язку з цим останню було позбавлено усього комплексу наданих їх КАС України процесуальних прав.

44. Суд апеляційної інстанції цього порушення суду першої інстанції не виправив, допустивши у свою чергу порушення прав третьої особи на участь у судовому засіданні, про що вона клопотала в апеляційній скарзі, водночас судом цієї інстанції воно проігноровано, розглянувши справу у порядку письмового провадження без вирішення цього клопотання.

45. Правовий статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований КАС України.

46. При цьому, участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

47. Натомість правовим наслідком фактичного незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов'язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.

48. За встановлених обставин справи та з огляду на характер та предмет спірних правовідносин, Верховний Суд констатує, що вирішення цього спору та ухвалення судових рішень має безпосередній вплив на трудові права третої особи ОСОБА_2, а суди попередніх інстанцій прийняли рішення про її права та інтереси, не забезпечивши їй практичної можливості бути обізнаною про знаходження у провадженні суду справи, яка стосується її прав та інтересів, надати свої пояснення та докази та скористатися усіма іншими налележними їй, як третій особі, процесуальними правами.

49. Усунути такі недоліки під час касаційного перегляду у суду касаційної інстанції процесуальної можливості немає. Вирішення спору по суті заявлених вимог без реального залучення третьої особи створює порушення щодо належної реалізації нею своїх прав та обов'язків визначених положеннями КАС України.

50. За правилами пункту 3 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

51. Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

52. З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції,

53. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

55. Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

56. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі № 320/6584/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов