Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.06.2018 року у справі №819/1425/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа №819/1425/15

адміністративне провадження №К/9901/1347/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Приватного агропромислового підприємства «Перемога» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року (головуючий суддя Шульгач М.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі №819/1425/15 за позовом Приватного агропромислового підприємства «Перемога» до управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Приватне агропромислове підприємство «Перемога» звернулося до суду з позовом, в якому просило виключити із розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Законом України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що ПАП «Перемога» не є правонаступником Спілки власників паїв села Довжанка, у зв'язку з чим у позивача відсутній обов'язок відшкодовувати витрати на доставку пенсій особам, які набули стаж не в ПАП «Перемога».

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Судові рішення обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1 від 19 грудня 2003 року, у разі ліквідації або зміни власника підприємства суми зазначених витрат Пенсійному фонду вносять правонаступники.

Суди встановили, що позивач є правонаступником колгоспа «Перемога», в якому ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 набули страховий стаж, а відтак саме на позивача покладено обов'язок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Такий висновок суди обґрунтували з посиланням на довідку державного реєстратора Тернопільського району про те, що ПАП "Перемога" є правонаступником майнових прав та зобов'язань спілки власників земельних і майнових паїв с. Довжанка, Тернопільського району. Крім того статутом позивача, зареєстрованого 27.05.2008р., прямо вказано, що останній є правонаступником колгоспу «Перемога».

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАП «Перемога» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ПАП «Перемога» не є правонаступником Спілки власників паїв села Довжанка, яка була припинена у 2005 році, а ПАП «Перемога» статус якого зареєстровано у 2008 році не могло бути його правонаступником. Крім того, скаржник зазначає, що питання правонаступництва було досліджено господарським судом Тернопільської області у справі №921/879/13-г/9 від 12 листопада 2013 року, а також адміністративним судом Тернопільської області у справі №819/2432/13-а від 15 листопада 2013 року, які безпідставно не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами абзацу 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Це означає, що підприємства і організації відшкодовують органу Пенсійного фонду України витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених працівникам підприємства відповідно до пунктів «а», «б-з» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», незалежно від їх часу призначення, до досягнення цими працівниками пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Порядок відшкодування фактичних витрат по виплаті та доставці пенсій визначено Інструкцією про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція № 21-1).

Пунктом 6.2, 6.3 Інструкції № 21-1 передбачено, якщо пенсія на пільгових умовах призначена із зарахуванням періодів роботи, передбачених статтями 13, 14, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що дають право на пільгову пенсію, то відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку цих пенсій здійснюється тими підприємствами, на яких цей стаж був набутий. У разі ліквідації або зміни власника підприємства суми зазначених витрат Пенсійному фонду вносять його правонаступники.

Відповідно до пункту 6.4 Інструкції № 21-1 розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених пенсій.

Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (пункт 6.8. Інструкції № 21-1).

Отже, зміст наведених норм закону дає підстави для висновку, що підприємства зобов'язані в безумовному порядку відшкодувати витрачені органом Пенсійного фонду кошти, спрямовані на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених колишнім працівникам цього підприємства до досягнення ними пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Можливості звільнення страхувальника від обов'язку відшкодувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за наявності такої заборгованості чинне законодавство не передбачає.

За приписами частини першої статті 69 КАС України, в редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (частина четверта стаття 70 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим. За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки.

Правонаступництво, як правило, зазначається в установчих документах суб'єкта господарювання.

Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом.

В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Отже, факт правонаступництва може бути підтверджений установчими документами, витягом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або судовим рішенням, яким встановлені обставини щодо правонаступництва.

Вирішуючи спір, суди встановили, що позивач є правонаступником колгоспу «Перемога» на підставі довідки державного реєстратора Тернопільського району, в якій зокрема, вказано, що згідно зареєстрованого 27 травня 2008 року статуту позивача, останній є правонаступником майнових прав та зобов'язань спілки власників паїв села Довжанка (а.с.16).

Колегія суддів касаційного суду вважає ці висновки передчасними, оскільки суди не досліджували правовстановлюючих документів, що це підтверджують, не дали належної правової оцінки доводам відповідача про те, що підприємство не є правонаступником Спілки власників паїв села Довжанка. Не надано оцінки й доводам щодо підтвердження відсутності факту правонаступництва судовими рішеннями, які надавалися позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, під час нового розгляду, судам слід з'ясувати чи є ПАП «Перемога» правонаступником підприємств, де набули пільговий стаж особи, по яким УПФ пред'явило розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з лютого 2015 року.

Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного агропромислового підприємства «Перемога» задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року у справі №819/1425/15 скасувати.

Справу №819/1425/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду