Історія справи

Постанова КАС ВП від 07.03.2023 року у справі №280/1530/20
Ухвала КАС ВП від 04.11.2020 року у справі №280/1530/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

справа № 280/1530/20

адміністративне провадження № К/9901/27463/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020 (у складі головуючого судді Бойченко Ю.П.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 (у складі головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Божко Л.А., Лукманової О.М.)

у справі №280/1530/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України

про визнання протиправними дій та стягнення коштів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; Державної казначейської служби України, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати позивачу пенсії по інвалідності;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача заборгованість з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку грошової суми у розмірі 10 000,00 грн;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 200,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заборгованості з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 500,00 грн присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

У стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 700,00 грн - відмовлено.

3. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій (в частині відмови у відмови у відшкодуванні моральної шкоди та стягненні судових витрат) виходили із того, що:

- позивачем не доведено, що діями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних доказів, якими підтверджується завдання такої шкоди (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та заподіянням позивачу шкоди, не зазначено, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди;

- сам по собі факт дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за листопад 2019 року не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди;

- ця справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання адвокатського запиту та позовної заяви), а тому понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 200,00 грн є неспівмірним із складністю цієї справи.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

4. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.04.2015 №2301003331, від 05.10.2016 №2301004935, від 12.06.2017 №0000234892, від 18.11.2019 №2301-5000231889.

5. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, позивачка перебувала на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії по інвалідності.

6. Позивачка зазначає, що виплату пенсії їй припинено з 01.11.2019 по 30.11.2019.

7. З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Олександрівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя) від 20.02.2020 №0800-0206-8/4799 вбачається, що з листопада 2019 року виплату пенсії позивачці призупинено за результатами верифікації отримувачів пенсій, проведеної між автоматизованими системами фонду та Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, відповідно до якої встановлено, що довідка від 12.06.2017 №0000234892 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасована.

Із грудня 2019 року виплату пенсії поновлено на підставі нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

8. Щодо виплати пенсії за листопад 2019 року зазначено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

9. Уважаючи дії та прийняті відповідачем рішення протиправними позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги.

10. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати (в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та у частині відмови у стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката) та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог.

11. В якості підстав для відкриття касаційного провадження у справі скаржник вказала на застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні у справі докази, що передбачено пунктами 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

12. На обґрунтування поданої касаційної скарги позивачка зазначає, що суди не надали правової оцінки обставинам та доказам, які підтверджують факт понесення нею моральної шкоди, а саме те, що зупинення виплати пенсії відповідачем є знущанням над позивачем як особою, яка має 2 групу інвалідності, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, що у сукупності призвело до розпачу, завдало душевних страждань, які пов`язані із усвідомленням доведення позивача до стану безвиході у взаємовідносинах із державним органом.

13. Також, на думку скаржника, моральна шкода полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль на відновлення ї порушеного права.

14. ОСОБА_1 зауважує, про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених:

- у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 де зазначено, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано;

- у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 де вказано, що у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.

15. Також позивачка звертає увагу на ненаведення судом першої інстанції обґрунтувань неспівмірності понесених витрат на правову допомогу із складністю цієї справи, при цьому зауважує, що всупереч положенням частини 6 статті 134 КАС України, суд зменшив розмір витрат, хоча від відповідачів не надходило жодних клопотань про таке зменшення.

При цьому скаржник посилається на аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 18.12.2018 у справі №910/4881/18 та від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

16. Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції, необґрунтовано зменшуючи розмір судових витрат на правничу допомогу, не врахував висновку Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

17. На адресу Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, де останній зазначив про безпідставність викладених в ній доводів. Вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

18. При розгляді касаційної скарги Верховним Судом враховуються приписи статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у відповідності до яких, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини 3 статті 353, абзацом 2 частини 1 статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

19. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

20. У розрізі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження Верховний Суд зауважує, що в силу вимог статті 341 КАС України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У зв`язку з цим, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 переглядаються лише в тій частині, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і розподілі судових витрат відмовлено та, відповідно, з якою вона не погоджується.

21. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Щодо відшкодування моральної шкоди

22. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

23. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

24. Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

25. Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

26. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

27. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

28. Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд звертає увагу на те, що позивачка не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала.

Оцінюючи ж посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 варто зазначити, що таке не є релевантним до розглядуваної справи, позаяк слід зауважити, що при розгляді зазначеної справи (№464/3789/17) суди попередніх інстанцій встановили конкретні обставини та дослідили належні докази, подані на підтвердження понесеної особою моральної шкоди, зокрема: «…протиправні дії відповідача відбилися на її самопочутті після проведених перевірок та винесених рішень, що підтверджується відповіддю КЗ ЛОР «Львівський обласний центр екстреної допомоги та медицини катастроф» № 650 від 06.07.2017, з якої вбачається, що в період з 01.08.2016 по 30.05.2017 на станцію екстреної медичної допомоги Львів зафіксовано 12 виїздів швидкої медичної допомоги за адресою м. Львів, вул. Раковська, 23/44 для надання невідкладної медичної допомоги…», про що зазначив суд апеляційної інстанції у своїй постанові.

Водночас у справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій подібних обставин не встановлено.

29. Також не заслуговує на увагу посилання позивачки на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 в справі №750/6330/17.

Зокрема, у зазначеній постанові виснувано про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, тому протиправність його дій та рішень презюмується, а обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

30. Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

31. Зважаючи на те, що за оцінкою матеріалів справи і тверджень позивачки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем; позивачкою не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння їй моральної шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких вона виходила при визначенні розміру цієї шкоди, Верховний Суд, який діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

32. Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, й висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.

33. Відтак суди дотрималися підходу, наведених у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 та від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

34. За таких обставин, Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та наявних у ній доказів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення (в частині відмови позивачу у задоволенні його вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди) відповідають вимогам закону, є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

35. За приписами статті 350 КАС України (в редакції до 08.02.2020), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

36. З огляду на наведене, в частині вимог скаржника щодо задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині- залишити без змін.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу

37. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

39. Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України, одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства визначено принцип відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

40. Згідно із частинами 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

41. У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) наведено наступні визначення:

1) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

2) інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

42. Статтею 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

43. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

44. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

45. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

46. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

47. Враховуючи приписи статей 134 139 КАС України, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

48. Однак, слід зауважити, що із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України, законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

49. Стосовно зазначеного Верховний Суду вже викладав правові висновки.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення із закону ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

50. Відтак, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оцінка надається виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Інша сторона, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, а саме, подати відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

51. Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції визнав понесені позивачкою 3 200,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу неспівмірними із складністю цієї справи мотивуючи тим, що ця справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання адвокатського запиту та позовної заяви), а тому зменшив розмір таких витрат до 1 500,00 грн.

52. При цьому під час розгляду справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано відзив на позовну заяву, де серед іншого, відповідач заперечив проти стягнення витрат на правову допомогу у повному обсязі, мотивуючи «ненаданням позивачем Журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, оскільки квитанції до прибуткового касового ордера продаються у всіх магазинах продажу канцелярських товарів і у адвоката не має жодних перешкод у їх придбанні та вільному заповненні поза межами фінансової звітності».

53. Водночас, дійшовши висновку про завищення розміру витрат на правничу допомогу та визначаючи співмірний розмір заявлених до відшкодування витрат в сумі 1 500,00 грн, суд першої інстанції, всупереч нормам процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні не взяв до уваги та не дослідив зазначене відповідачем у відзиві заперечення щодо відшкодування судових витрат на предмет наявності у ньому обґрунтованих доводів щодо їх неспівмірності, що суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

54. Крім того, слід звернути увагу на наступному.

55. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

56. Згідно з частинами 1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-14 (далі - Закон №996-14), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

57. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач подав копії: договору про надання правової допомоги адвоката від 30.10.2019; додаткової угоди до цього договору №1 від 11.02.2020; акту приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 05.03.2020 за договором про надання правової допомоги адвоката від 30.10.2019; квитанцію №0417935709 від 05.03.2020 про сплату позивачем на рахунок адвоката 3 200,00 грн за надані адвокатські послуги; ордер на надання правничої (правової) допомоги ДН №034864 від 18.11.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1858 від 11.07.2005.

58. Аналізуючи вказане, Верховний Суд приходить до висновку, що судом першої інстанції (окрім недослідження аргументів відповідача, викладених у запереченнях щодо відшкодування судових витрат), також належним чином не надано оцінку доказам, поданим позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, в тому числі, на предмет відповідності їх вимогам Закону №996-14 та Закону №5076-VI.

59. Відтак, в контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права, Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях такими, що зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

60. Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не містять в собі право досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити касаційним судом правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

61. Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

62. Згідно з частинами 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

63. Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

64. Верховний Суд зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору.

65. Суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги статті 341 КАС України, не може самостійно усунути вказані недоліки та встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

66. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

67. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

68. Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

69. З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином усіх обставин справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати (в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката) з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 327 345 349 353 КАС України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 скасувати в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а справу №280/1530/20 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В задоволенні решти вимог касаційної скарги - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді В.М. Шарапа А.А. Єзеров С.М. Чиркін