Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2018 року у справі №826/7471/15

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1580/18 826/7471/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7471/15

за позовом ОСОБА_1 до Ради суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 22 липня 2015 року у складі судді Шулежка В.П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 8 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Шелест С.Б., суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

у с т а н о в и в :

У квітні 2015 року суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегей Р.І. (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Ради суддів України (далі також - відповідач, Рада), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 34.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення Ради суддів України є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування, тобто вони є обов'язковими для суддів під час проведення зборів суддів. Оскаржуване рішення, на думку позивача, є фактично офіційним тлумаченням Закону, яке зобов'язує включити у бюлетень проведення виборів керівників судових установ осіб, які двічі поспіль вже обіймали ці посади і виявили таке бажання ще раз, без права обговорення такої можливості. Вважає рішення відповідача таким, що прийняте за межами компетенції, оскільки за своєю суттю зміст цього рішення є офіційним тлумаченням закону щодо порядку призначення суддів на адміністративні посади, в той час як відповідач не наділений правом офіційного тлумачення законів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати їх рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи були порушені норми процесуального права, а саме, на думку позивача, суд не розглянув заяву про відвід у межах її доводів, а тому справа була розглянута упередженим судом. Суд апеляційної інстанції проігнорував зазначене та узаконив рішення упередженого суду. Крім того, позивач наполягає на тому, що рішення Ради суддів України від 02 квітня 2015 року № 34 є офіційним тлумаченням приписів статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки Рада суддів не наділена правом офіційного тлумачення норм права, таке право належить до виключної компетенції Конституційного Суду України, а тому Рада повинна була надати такі роз'яснення не у формі рішення, а інформаційного листа, який би не мав обов'язкового характеру для зборів суддів.

Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги викладеним фактам та прийняли необґрунтоване помилкове рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті спірного рішення Рада суддів України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням такого.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

Статтею 125 Закону № 2453-VI передбачено організаційні форми суддівського самоврядування, якими є збори суддів, Рада суддів України, з'їзд суддів України.

Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) Раду суддів України;

3) з'їзд суддів України.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.

Відповідно до статті 131 Закону № 2453-VI у період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.

Згідно з частиною четвертою цієї статті Рада суддів України у період між з'їздами суддів України організовує виконання рішень з'їзду суддів України та контроль за їх виконанням, а також вирішує питання про скликання з'їзду суддів України. Повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються цим Законом та положенням про Раду суддів України, затвердженим з'їздом суддів України.

Частиною п'ятою статті 131 Закону № 2453-VI передбачено, що Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

3) визначає особу, уповноважену представляти бюджетні запити щодо фінансування судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік або змін до нього;

4) обирає та звільняє Голову Державної судової адміністрації України та його заступників;

5) визначає за поданням Голови Державної судової адміністрації України граничну чисельність працівників Державної судової адміністрації України, у тому числі її територіальних управлінь, у межах видатків на утримання Державної судової адміністрації України;

6) здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;

7) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

8) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці, народного засідателя, присяжного;

9) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів судів загальної юрисдикції, голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі, якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом);

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з'їзду суддів України від 16 вересня 2010 року, Рада організовує виконання рішень з'їзду суддів України, здійснює контроль за їх виконанням, вирішує питання організаційного забезпечення судів, Державної судової адміністрації і діяльності суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Рада сприяє створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утвердження незалежності суду, забезпечення захисту суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищення рівня роботи з кадрами у системі судів.

За змістом пункту 3.2 Положення про Раду суддів України, на Раду покладаються обов'язки щодо вирішення питання внутрішньої діяльності судів, а також інші питання, віднесені законом до її компетенції, зокрема сприяння створенню належних організаційних умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів.

Відповідно до пунктів 4, 5 Положення про Раду суддів України питання на розгляд Ради можуть вноситись її головою та членами Ради. Члени Ради можуть ініціювати розгляд певного питання у разі наявності відповідного доручення конференцій або Рад суддів, а члени Ради від Конституційного Суду України та Верховного Суду України - зборів суддів цих судів. Питання мають бути актуальними для суддів всіх юрисдикцій та не відноситись до компетенції інших органів суддівського самоврядування.

За результатами розгляду винесених на обговорення питань Рада приймає рішення.

Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

Рішення Ради, прийняті в межах визначених законодавством повноважень, є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування. Рішення може бути скасовано з'їздом суддів України.

08 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1188-VI «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VI), яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості. Цей Закон набрав чинності 11 квітня 2014 року.

У зв'язку з прийняттям Закону № 1188-VI до частини другої статті 20 Закону № 2453-VI були внесені зміни, а саме: голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, секретарі палат апеляційного суду, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники та секретарі палат призначалися на посади строком на один рік шляхом таємного голосування із числа суддів цього суду, але не більш як на строк повноважень судді.

Пізніше з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд 12 лютого 2015 року прийнято Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав законної сили 28 березня 2015 року.

Цим Законом також були внесені зміни до частини другої статті 20 Закону № 2453-VI, якими передбачено вже новий порядок зайняття адміністративних посад, а саме: голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади строком на два роки, але не більш як на строк повноважень судді, шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному суді.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» суддя, обраний на адміністративну посаду у порядку, визначеному цією статтею, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що законодавець з внесенням чергових змін до частини другої статті 20 Закону № 2453-VI, передбачив новий порядок та нову процедуру призначення замість обрання суддів на адміністративні посади.

Установлені судами обставини справи свідчать про те, що Рада суддів України своїм рішенням від 02 квітня 2015 року № 34 вирішила таке:

«Відповідно до нового порядку обрання суддів на адміністративні посади голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники обираються на посади строком на два роки, але не більше як на строк повноважень судді, шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному суді.

Особи, які були призначені на адміністративні посади відповідно до законодавства, що діяло раніше, є такими, що можуть бути обраними на адміністративну посаду в суді і обіймати її два строки поспіль.

Судді, які були призначені на адміністративні посади відповідно до законодавства, що діяло раніше, за загальним правилом продовжують здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який їх було призначено.

Зазначені особи мають право за власною ініціативою звернутися до зборів відповідного суду із заявою про дострокове припинення своїх повноважень.

Збори суддів відповідного суду не позбавлені права порушити питання дострокового припинення повноважень голови, заступника (заступників) голови суду в порядку, визначеному абз. 3 частини другої статті 20 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, в тому числі і з метою приведення кількості заступників голови суду до вимог частини п'ятої статті 20 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII».

Аналізуючи згадані норми законодавства та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що особи, які були призначені на адміністративні посади відповідно до законодавства, що діяло раніше, є такими, що не мають права бути обраними на адміністративні посади в суді і обіймати її два строки поспіль.

Отже, твердження позивача про те, що після набрання чинності останньою редакцією статті 20 Закону № 2453-VI судді, які раніше обіймали одну і ту ж адміністративну посаду двічі поспіль, втратили право бути обраними, є необґрунтованим.

До того ж твердження позивача про те, що оскаржуване рішення Ради суддів України зобов'язує включити у бюлетень проведення виборів керівників судових установ осіб, які двічі поспіль вже обіймали адміністративні посади, не відповідає дійсності, оскільки це рішення має узагальнений характер і прийняте не з метою вчинення конкретних дій.

При цьому суд зазначає, що право визначатися з кандидатами на адміністративні посади, вирішувати питання внутрішньої діяльності суду та приймати колективні рішення з обговорюваних питань є виключною компетенцією зборів відповідного суду, а Рада своїми рішеннями лише сприяє створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено упередженим судом, та зазначає таке.

Відповідно до статті 27 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено вичерпний перелік підстав для відводу судді, а саме суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 30 КАС України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового розгляду адміністративної справи по суті у письмовій формі з обґрунтуванням підстав для відводу.

Отже, з аналізу викладених положень вбачається, що заява про відвід судді повинна бути вмотивована.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 10 червня 2015 року у задоволенні заяви судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Брегея Романа Івановича про відвід судді відмовив.

Постановляючи таку ухвалу, суд дійшов висновку, що вказані в заяві обставини не можуть свідчити про упередженість судді та про те, що позивачем не наведено достатніх та обґрунтованих обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді при розгляді цієї адміністративної справи.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки позиція кожного судді та його рішення з приводу обрання на адміністративну посаду того чи іншого кандидата з числа працюючих суддів відповідного суду є його суб'єктивним правом і не свідчить про упередженість судді при вирішенні справи у спірних правовідносинах.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач у цьому випадку з метою запровадження єдиного підходу у вирішенні певного кола питань та поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів зробив лише узагальнений аналіз викладених положень щодо порядку обрання суддів на адміністративні посади з урахуванням внесених змін до Закону, тому, при прийнятті спірного рішення Рада суддів України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття таких рішень.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 341, 343, 349, 350, 355-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2015 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець